Слово «імпічмент» давно стало одним із найпопулярніших у словнику загадкових іншомовних слів серед громадян, які стежать за політикою. До таких можна зарахувати ще «інавгурацію», «Конституцію», «девальвацію», «коаліцію» тощо. Ці терміни зручні для виконання своєрідної соціальної функції. Коли розмова під час застілля з нагоди ювілею найстаршого члена родини сходить нанівець, її можна оживити вправним зворотом із використанням слова з ореолом таємничості та мудрості століть. Вибір залежить від політичного моменту. Тон задають політики, які несуть нові теми в маси з екранів телевізорів.
Якщо говорити конкретно про імпічмент, то в Україні вся практична користь від нього на тому й вичерпується. Обіцянки ухвалити спеціальний закон, який регламентує цю процедуру, давно стали обов’язковим пунктом у передвиборчих програмах багатьох партій і кандидатів. Політики завжди обіцяли врегулювати імпічмент перед виборами, але потім швидко забували про нього. На сайті Верховної Ради досі можна знайти 28 постанов і законопроектів, які або пропонували унормувати імпічмент загалом, або стосувалися усунення з посади конкретного президента. І це без урахування численних проектів законів про слідчі комісії ВР, які також мають безпосередній стосунок до процедури усунення гаранта з посади. Перший проект закону про імпічмент датований січнем 1998-го. Він з’явився вже через півтора року після ухвалення Конституції, у якій імпічменту присвячена окрема стаття. Ще частіше політики вдавалися до словесних погроз імпічментом. Наприклад, лідерка «Батьківщини» Юлія Тимошенко за час кар’єри встигла пригрозити ним чотирьом президентам — від Леоніда Кучми до Петра Порошенка.
Читайте також: За чужим сценарієм
Володимира Зеленського в цьому переліку поки що немає. Проте й на посаді він лише трохи більш як чотири місяці. Водночас Зеленському вже вдалося те, чого не досягли попередники. У вересні, після 21 року розмов, в Україні нарешті з’явився закон зі словом «імпічмент» у заголовку. Однак чи стало становище самого президента від того хиткішим?
Відповісти на це питання з посиланням тільки на щойно ухвалений закон про імпічмент і коментарі стосовно нього навряд чи вдасться. Починати доведеться з 2003 року, коли Конституційний Суд офіційно розтлумачив дві пов’язані статті Основного Закону: 105 (про недоторканність президента) та 111 (щодо процедури імпічменту). З усього рішення, яке займає кілька сторінок, варто знати передусім дві тези. По-перше, суд дійшов висновку, що недоторканність президента суттєво відрізняється від недоторканності депутатів. Останню обмежує сама Верховна Рада, яка дозволяє в разі потреби переслідування народного обранця правоохоронними органами. Недоторканність президента не обмежена ніким і нічим. Тобто її неможливо скасувати. Відповідно «президент України на час виконання повноважень не несе кримінальної відповідальності, проти нього не може бути порушена кримінальна справа». Це цитата з того самого рішення Конституційного Суду.
Читайте також: Формула розбрату
Друга теза, яку варто пам’ятати, полягає в тому, що єдиним запобіжником у такій ситуації й мала б стати процедура імпічменту. Наприклад, у разі серйозних доказів скоєння президентом державної зради або іншого злочину його спочатку слід усунути з посади. Вже після цього теоретично за справу візьмуться слідчі органи та суди. «Отже, імпічмент… є позасудовим конституційним процесом, за змістом якого парламент у разі скоєння злочину президентом України може достроково припинити його повноваження, усунувши з посади», — доходить висновку суд.
Здавалося б, усе досить зрозуміло й більш-менш урівноважено, якби не прописана в тексті Конституції процедура усунення глави держави. Стаття 111 передбачає, що для ухвалення остаточної постанови про імпічмент необхідні голоси 338 депутатів (три чверті від конституційного складу парламенту), а також висновки Конституційного Суду (про дотримання процедури) та Верховного Суду (про ознаки складу злочину в діях президента). Перед цим слід провести розслідування силами спеціально створеної слідчої комісії ВР, результати якого затвердити конституційною більшістю в 300 голосів. Ще раніше треба ініціювати початок процедури імпічменту. Тут достатньо простої більшості голосів.
Якщо простіше й коротше, то повністю провести й завершити процедуру імпічменту в Україні практично неможливо. Депутати з опозиційних фракцій у нинішній Раді, які критикували ухвалений за ініціативою Зеленського закон про імпічмент, часто наводили аналогію: усунути президента з посади в порядку імпічменту складніше, ніж змінити Конституцію (для першого потрібно 338 голосів, для другого лише 300). Мовляв, президент в Україні більш захищений, ніж текст Основного Закону.
Однак є ще одне красномовне порівняння. Згідно з чинною Конституцією легше довести, що президент несповна розуму, ніж усунути його в порядку імпічменту. Неспроможність виконувати обов’язки за станом здоров’я — друга причина для звільнення глави держави з посади поза його бажанням. Для цього потрібно лише зібрати 300 голосів депутатів, заручитися підтримкою Верховного Суду й одержати медичну довідку на підтвердження хвороби президента. Куди економніше та набагато швидше за імпічмент.
Читайте також: Die Welt: Макрон — спокусник Росії
Така ситуація виникла тому, що норма про імпічмент у Конституції була компромісом еліт часів ухвалення Основного Закону. Вочевидь, до формулювання цієї норми чимало зусиль доклали найрізноманітніші групи впливу. Це вже історія, а от сучасний стан справ полягає в тому, що без змін до Конституції суперечки про реалістичність процедури імпічменту та нюанси нового закону імені Володимира Зеленського практично позбавлені сенсу. У парламенті вистачило голосів для зміни Основного Закону в частині недоторканності депутатів уже на другий день пленарної роботи. Водночас аналогічні зміни в бік спрощення процедури імпічменту або обмеження недоторканності президента ніхто навіть не вносив на розгляд. Унормувати процедуру вирішили спеціальним законом зі словом «імпічмент» у заголовку.
Суперечки стосовно необхідності такого спеціального закону — окрема дисципліна в українській політичній олімпіаді. Конституція передбачає процедуру розслідування дій президента Спеціальною тимчасовою слідчою комісією ВР. Однак там немає уточнень ані про її повноваження, ані про спосіб формування та діяльності. Різні політики роками називали головною перешкодою імпічменту саме відсутність детального опису процедури. Верховна Рада попереднього скликання в останні дні роботи все ж таки ухвалила закон про слідчі комісії. Володимир Зеленський його ветував. На заміну й з’явився законопроект про імпічмент.
Є ще одна позиція із цього питання. Вона полягає в тому, що жодних нових документів ухвалювати взагалі не потрібно, натомість слід уточнити чинні. Чимало норм закону про імпічмент авторства нинішнього президента дублюють норми Регламенту Верховної Ради. Він частково регулював процедурні моменти імпічменту весь час, доки політики ламали списи довкола згаданої теми. Про це зазначає Головне науково-експертне управління (ГНЕУ) Верховної Ради у своєму висновку тоді ще до законопроекту Зеленського. У ГНЕУ радять внести всі норми, які регулюють роботу ВР, до єдиного закону про Регламент, а не множити документи. Однак законодавча логіка — це одне, а політична боротьба — інше. Тож Рада ухвалила документ, який дублює норми Регламенту й додає кілька нових, зокрема про діяльність уже згаданої Спеціальної тимчасової слідчої комісії. Однак навіть це питання, за висновками ГНЕУ, не вдалося вирішити остаточно. Зокрема, лишається незрозумілою низка моментів із повноваженнями спеціальних слідчих та прокурорів, а також питання їхньої кількості.
Власне, закон про імпічмент — це красива обгортка для виконання найпростіших забаганок виборців. Запит на «закон про імпічмент» справді був, і з’явився він задовго до приходу в політику Володимира Зеленського. Не було бажання розібратися з реалістичністю самої конституційної процедури. Однак це питання політики порушували рідше. Водночас недавня історія свідчить: коли питання про усунення президента зрадника або злочинця стає справді актуальним, спосіб знайдеться й без імпічменту. 22 лютого 2014 року Верховна Рада простою більшістю голосів ухвалила постанову про самоусунення з посади Віктора Януковича. Така процедура в українському законодавстві взагалі не прописана. Проте навряд чи людина при здоровому глузді стане критикувати, оскаржувати той документ або закликати до його скасування. Самоусунення Януковича — це очевидний факт, і постанова ВР була лише його констатацією. Він не просто самоусунувся, а втік до держави, яка того самого дня розпочала окупацію українських територій. І тієї постанови виявилося достатньо, адже її зміст був неспростовним фактом.
Тож якщо колись в українській історії злочин президента стане неспростовним фактом, то на заваді його усунення навряд чи буде навіть кострубата процедура імпічменту.