18 січня генеральний прокурор Віктор Пшонка на брифінгу заявив про завершення слідства у черговій справі проти Юлії Тимошенко – її звинувачують у причетності до організації вбивства Євгена Щербаня, який був розстріляний у Донецькому аеропорту разом із дружиною та ще трьома особами 3 листопада 1996 року. Хоча справа розслідувалася давно, рішення про висунення обвинувачення стало значною мірою несподіванкою. Після заяви генпрокурора питання здоров’я Юлії Володимирівни та умов її утримання в інформаційному просторі поволі відійшло на другий план. Це стосується й інциденту з трьома народними депутатками, які напередодні відмовилися покинути приміщення, де утримують Тимошенко, але згодом були буквально викинуті звідти за рішенням суду. Не кажучи вже про факти тиску силовиків на депутатів від інших опозиційних партій.
Міжнародний контекст
«Правова ескалація проти Тимошенко відбулася якраз у той час, коли дипломати ЄС обговорюють, чи слід пом’якшити свою позицію у справі щодо екс-прем’єрки й дозволити підписати торгову угоду <…> Такий неочікуваний крок може ще більше ускладнити відносини з Європейським Союзом та США, зважаючи на те що цей рік, на думку аналітиків, стане для України вирішальним у тому, чи поверне одна з найбільших європейських націй ближче до ЄС, чи піде назад до Росії». Так 19 січня відреагувала британська Financial Times на ситуацію довкола Тимошенко.
Водночас увечері 20 січня з’явилась інформація про зустріч генпрокурора Віктора Пшонки, міністра охорони здоров’я Раїси Богатирьової та голови Державної пенітенціарної служби Олександра Лісіцкова з акредитованими в Києві дипломатами. За повідомленням ГПУ, чиновники поінформували представників 23 дипломатичних місій (включаючи місії Росії, США та ЄС) про вручення Тимошенко повідомлення про підозру в злочині та переконували їх, що при цьому дотримано всіх вимог законодавства. Міністр Богатирьова надала медичні висновки, за якими Тимошенко може брати участь у слідчих діях. Натомість 22 січня голови представництв США та ЄС в Україні подали до МЗС офіційне прохання про зустріч із Тимошенко для з’ясування ситуації.
У будь-якому разі нескладно спрогнозувати, що відносини із Заходом від нової справи Тимошенко не поліпшаться, питання тільки в тому, наскільки вони погіршаться. Що спонукало до таких дій ГПУ саме тепер, напередодні саміту Україна – ЄС, запланованого на 25 лютого в Брюсселі: нескоординовані дії окремих представників влади, як про це заявляють деякі українські аналітики, провокація ззовні без відома президента чи свідома акція самого Януковича, щоб зірвати Угоду про асоціацію та зберегти за собою можливість і далі балансувати між ЄС та Росією, розбудовуючи авторитарну модель «сімейного» володіння в центрі Європи?
Хто приймає рішення
До першої версії схиляється частина українських експертів, які (зокрема, політолог Володимир Фесенко) звертають увагу на те, що висунення обвинувачення Тимошенко мало на меті відволікти увагу від скандалу довкола силового викидання з лікарні опозиційних народних депутаток, а також нейтралізувати протестну акцію її самої проти умов утримання, як-от використання відеокамер для постійного спостереження за нею. Демарші екс-прем’єрки та активізація її прихильників за цією логікою можуть бути пояснені спробами ще раз привернути до себе увагу напередодні лютневого саміту Україна – ЄС та очікуваного ухвалення рішень європейських структур щодо безвізового режиму з Україною й Угоди про асоціацію. Така логіка дій могла би бути зумовлена побоюванням захисників Тимошенко, що підписання Угоди з режимом Януковича позбавить їх можливостей домагатися реального звільнення ув’язненої. Відтак представники ПР уже звинуватили опозицію в прагненні зірвати саміт Україна – ЄС і підписання Угоди про асоціацію. Втім, ця версія не пояснює брутального застосування сили проти депутатів у лікарні Тимошенко в ніч на 18 січня, активізації тиску силовиків на представників «Батьківщини» (зокрема, на Власенка, Немирю) та інших опозиційних сил, що лише підкреслює репресивний імідж режиму Януковича.
Тому більше підстав говорити про цілеспрямовану акцію, інспіровану російськими спецслужбами, щоб спровокувати чергову хвилю конфронтації із Заходом. Власне, в нинішній ситуації вона вигідна лише Кремлю, оскільки Угода про асоціацію і зону вільної торгівлі України з ЄС суттєво ускладнить реалізацію плану з втягування Києва у його неоімперські проекти. Тим більше що спостерігається цікавий збіг подій. Після провалу першої «кавалерійської атаки» Путіна з метою втягування України до Митного союзу навесні 2011-го з’явилися високі шанси підписання Угоди про асоціацію з ЄС восени того самого року під час попереднього двостороннього саміту. Але саме арешт Тимошенко в серпні (лише за кілька місяців) зірвав очікуване підписання. Другою спробою Білокам’яної дотиснути Януковича до вступу в Митний союз став грудень 2012-го. Однак після того, як візит українського президента до Москви так і не відбувся, оскільки сторони начебто попередньо не домовилися стосовно деяких нюансів такої інтеграції, значно зросли шанси прийняття принципового рішення під час лютневого саміту Україна – ЄС щодо підписання Угоди про асоціацію уже в 2013 році. Європейські структури в грудні суттєво пом’якшили свою позицію, зокрема вимагаючи лише «прогресу» у відповідних питаннях, а не принципового вирішення проблеми політв’язнів. За таких вимог, щоб зірвати підписання документа, потрібно було лише досягнути регресу в проблемних моментах. І те, що відбулося впродовж останнього тижня й може відбутися найближчим часом, дуже схоже на відпрацювання відповідного сценарію.
Можна припустити, що посилення політичних репресій є наслідком зовнішнього впливу на українських силовиків, який чинився без відома президента. Але в такому разі, нехай і з певним часовим лагом, слід очікувати суттєвих кадрових висновків щодо людей, які підставили Януковича не просто за місяць до саміту Україна – ЄС, а ще й безпосередньо перед його візитом до Давоса 23–24 січня. Якщо ж такого не станеться, це свідчитиме на користь третьої версії подій: посилення тиску на опозиціонерів було санкціоноване особисто гарантом. Але в такому разі, хоча це й видається абсурдним з погляду інтересів Януковича, йдеться вже про його цілеспрямовані зусилля зірвати саміт або принаймні підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.
Служба без безпеки
Питання полягає в тому, чи з власної волі робить такі кроки Янукович, чи перебуваючи під зовнішнім впливом? З одного боку, очевидно, що Віктор Федорович не має, а лише змушений симулювати «євроінтеграційні прагнення» з огляду на їхню популярність поміж населення та політикуму. З іншого – ризики від приєднання до Митного союзу він мав би сприймати як значно серйозніші для перспектив утримання ним влади порівняно з можливим підписанням (але навряд чи навіть ратифікацією найближчим часом) Угоди про асоціацію з ЄС. Адже остання, за великим рахунком, його ні до чого не зобов’язує, і він міг би надалі спокійно розбудовувати «сімейний» бізнес, а якщо для цього доведеться прибирати з дороги конкурентів, то «дружній» Європі традиційно пояснюватиме, що «все відбувається в межах українського законодавства, яке, хоч і зі складнощами, але все ж поступово адаптується до європейського». Проте, оскільки Янукович обрав (чи змусили обрати) інший варіант, закономірно виникає питання про здатність глави держави приймати самостійні рішення, а відтак і про те, що вони ухвалюються під впливом ззовні.
Очевидним фактом є насиченість владної команди, особливо силових структур та особистого оточення президента, людьми, які можуть бути пов’язані з російськими спецслужбами. Схоже, цим людям знову вдалося переконати Януковича, наприклад, підігріваючи його страхи і комплекси або, можливо, маючи інші важелі «переконання». Тим часом у самій Україні спецслужби і далі залишаються уламком КГБ, працівники якого, як відомо, колишніми не бувають. Люстрації досі так і не відбулося, чимало людей включно з керівництвом СБУ і досі вважають, що в Москві «наше керівництво». За таких обставин про жодну ефективну протидію зовнішнім спецопераціям вести мову не випадає.
Утім, дотепер цей вплив на Януковича був таким, що давав змогу стримувати будь-які кроки, які могли б якщо не унеможливити, то принаймні ускладнити реінтеграцію України з Росією, але водночас він був недостатнім для того, щоб втягнути країну до Митного союзу. Відтак режим Януковича і надалі міг би зміцнюватися, балансувати між РФ і ЄС, але робити це так, щоб не відмовлятися публічно від європейської інтеграції, перекладаючи відповідальність за її відсутність або на Європейський Союз, або на опозицію. Але, схоже, за останній місяць обстановка в українському політикумі різко змінилася на користь Кремля.
Інше питання, що чергове загострення ситуації довкола Тимошенко та опозиції загалом може й не зупинити ЄС у проведенні саміту в лютому та підписанні Угоди про асоціацію і ЗВТ уже цього року, але надалі її ратифікація може затягуватися до виконання режимом Януковича певного переліку вимог або зміни його самого (що ймовірніше). У такому разі буде шанс позбавити українське керівництво можливості виправдати переорієнтацію на Москву «подвійними стандартами» ЄС і водночас продемонструвати, що європейські держави та структури не йдуть на ратифікацію Угоди про асоціацію без важливих змін в Україні. Єврокомісар із питань розширення та європейської політики сусідства Штефан Фюле планує 6–7 лютого відвідати Київ для підготовки саміту.
Персоніфікація ізоляції?
Попри загострення ситуації навколо екс-прем’єрки, Комітет у закордонних справах Європейського парламенту 22 січня одностайно підтримав набрання чинності Угодою про внесення змін до Угоди між Україною та ЄС про спрощення оформлення віз, яку було підписано в Брюсселі 23 липня 2012-го. Щоправда, для цього документ має ще пройти чимало процедур, зокрема голосування в Комітеті Європарламенту з громадянських прав, юстиції і внутрішніх справ та на пленарному засіданні Європарламенту, лише після чого Рада ЄС має ухвалити остаточне рішення. Тривалість імплементації підписаної в липні минулого року угоди вкотре нагадує, наскільки довгим буде процес ратифікації Угоди про асоціацію після її формального підписання.
На Заході утвердилася думка, що тиск на режим Януковича – справа українського суспільства та опозиції, а роль зовнішнього світу – лише підтримувати, але не заміняти їх у цій справі. ЄС може демонструвати стратегічний вибір на користь інтеграції з Україною і водночас тактичну персональну ізоляцію Януковича та одіозних представників його режиму на кшталт Рената Кузьміна (який уже має проблеми з в’їздом до США). Схоже, цю тезу проілюструє візит Януковича до Давоса, де заплановані його зустрічі лише з головою Європейського парламенту Мартіном Шульцем (представником європейських партнерів ПР), прем’єр-міністром Грузії Бідзіною Іванішвілі (який останнім часом намагається йти стопами Януковича в переслідуванні опозиції) та головним виконавчим директором компанії Royal Dutch Shell, що має намір видобувати в Україні нетрадиційний газ.
За такою логікою Угода про асоціацію і певне розмороження переговірного процесу з ЄС стануть кроком на користь України як держави, тоді як демонстративна ізоляція Віктора Януковича та частини його оточення, що, ймовірно, лише посилюватиметься, – попередженням про її можливе переростання уже в персональні санкції. Тим більше що підписання зазначеного документа і комунікація з українськими дипломатами та представниками бізнесу не зашкодять навіть їх уведенню. Це можуть бути два різні процеси.