Проте кафкіанського вистачає не так у процесі Тимошенко, як у деталях навколо нього.
Можливо, тому, що це — деталі всього нашого веселого й розмаїтого життя, яке аж ніяк не обмежується політичними судами й навіть політикою в цілому. От хіба не абсурдна присутність на сходах у Печерському суді чудових килимків з ненашим написом «Welcome»? Просто тобі європейська гостинність. Мабуть, у рамках підготовки до ЄВРО-2012.
Але повною мірою театр абсурду вибухає барвами й звуками не в суді, а на вулиці під ним. Особливо звуками. Дві групи «фанатів», котрі щосили намагаються перекричати одне одного в спеціально підвезені підсилювачі — випробування, що під силу не кожному.
Підсилювач опонентів Тимошенко, часто вдягнених у чорні «фірмові» футболки з написами на кшталт «Юля, досить!», краще чутно зблизька. Проте апаратура захисників Юлії Володимирівни б'є на далекі дистанції. Від метро «Хрещатик» і ледь не до Бесарабки чутно тільки її.
Де не вистачає потужності, «фан-зона» бере звитягою. «Тільки Тимошенко не дозволить розпродажу нашої землі! Грабіжницької пенсійної реформи! Жирування олігархів, які обсіли вже всі Печерські пагорби! Тому так боїться її ця банда!», – надсаджується оратор. Років 95 тому революційні солдати та матроси неодмінно виділили б йому броньовик, як Лєніну на Фінляндському вокзалі.
У відповідь протилежна сторона чіпляє на себе мегафони, що верещать сиренними голосами. Цілком в дусі логіки абсурду, глушать вони тільки самих себе, та ще власних же промовців.
Водночас полум'яне завзяття «юлефанів», і на цьому треба наголосити особливо, жодного приємного враження не справляє. В буквальному сенсі крутити дулі опонентам — не комільфо для головної вулиці європейського, принаймні, географічно, міста. Хай би це вже був хоч модний молодіжний фак…
«Продажним журналістам» (екзальтовані бабусі з клубу підтримки ЮВТ так само свято переконані в тому, що всі журналісти куплені владою, як декотрі відомі представники цієї влади — в тому, що журналістів купують тільки Тимошенко й ЦРУ), так ось, «продажним журналістам» навіть не треба спеціально вишукувати невигідні для опозиції ракурси. Така опозиція — сама собі невигідний ракурс.
Власне, це закон природи інформації. На обкладинку журналу, на першу шпальту газети чи в телесюжет неодмінно потрапить найяскравіший кадр. Хто ж винен, що в цього кадру на першому плані — велика дуля? Воістину, «кадри рєшают всьо».
І ще це — закон природи демократії. Якщо демократія перетворюється на профанацію, точніше, якщо вона від самісінького початку конструюється як профанація, система стає не просто нежиттєздатною. Врешті-решт ця система неодмінно й неухильно перетворюється на якого-небудь штибу авторитаризм. Котрий приходить до влади завдяки вмілому маніпулюванню «демократичними досягненнями» — і, досягнувши успіху, дуже швидко їх позбавляється.
Адже насправді в даній конкретній системі цих досягнень і не було — здебільшого профанація. Джинса в багатьох ЗМІ замість свободи слова, проплачені мітинги замість свободи зборів, ну, всі розуміють, про що йдеться. Яскраві поодинокі винятки, на кшталт Майдану-2004, Майдану-2010, як воно і притаманно виняткам, лише підтверджують правило.
В цьому сенсі протистояння «громадських активістів» під стінами Печерського суду — мініатюра будь-якої неуспішної демократії, не лише української.
Кафка нервово курить біля автобусів спецназу. Він попереджав.