Зовсім інакше бачиться цифра 76%, якщо зіставити її з часткою українців, які знають англійську мову й можуть нею вільно спілкуватися. За результатами онлайн-дослідження TNS, лише 18% наших громадян володіє англійською на вищому за середній рівні. Для порівняння: у Данії, Швеції, Нідерландах вільно говорить нею близько 70% населення. Згідно зі щорічним рейтингом рівня володіння англійською мовою English Proficiency Index Україна посідає 41‑ше місце із 72 країн, а рівень володіння визначається як низький.
Зрозуміло, що саме цифра 18%, а не 76% точніше відображає частку справді освічених українців, адже без знання англійської отримати нормальний диплом у сучасному світі неможливо.
Чим для України обертається такий низький рівень якості здобутих населенням знань, зрозуміти нескладно. Результати цих прикрих процесів ми регулярно бачимо під час виборів. Реальність сумна: мільйони наших співвітчизників вірять, що закони економіки можна скасувати, і віддають голоси за нездійсненні програми та обіцянки. І добре б, якби від невігластва окремих громадян страждали лише ці неосвічені громадяни. Але ж заручником загального низького рівня освіти українців стає вся країна. Найяскравіший приклад катастрофічних наслідків невігластва — події 2014 року на Донбасі. Тисячі людей, не маючи елементарних уявлень про політику, економіку та міжнародне право, перетворили потужний промисловий регіон на розорену невизнану територію без майбутнього й тепер самі не можуть толком пояснити, заради чого це було зроблено.
Чиатйте також: Культ гравітаційних хвиль
Керівництво держави плачевну ситуацію в галузі освіти ніби й розуміє, але змінити ситуацію швидко не може через вічну проблему — брак коштів. Екс-міністр освіти України Сергій Квіт ще два роки тому заявляв, що Україні потрібно зменшувати кількість вишів і підвищувати якість послуг, які вони надають. Однак прориву в цій справі поки що не спостерігається. Можливо, кроком уперед стане новий закон про шкільну освіту.
У цих умовах на допомогу державі, як часто буває в Україні, прийшли волонтери та неурядові організації. Останнім часом у нас стали популярними кілька приватних ініціатив знизу, які спрямовані на те, щоб зробити процес отримання знань легким і доступним для всіх охочих. Одна з найвідоміших — безплатні онлайн-курси Prometheus.
Проект започаткований близько трьох років тому й, за словами одного із засновників Івана Примаченка, зібрав за цей час понад 120 тис. зареєстрованих слухачів.
Популярність своїх онлайн-курсів сам Примаченко пояснює так: «По-перше, це брак якісної освіти, особливо якщо порівнювати із Заходом, де вона значно поширеніша. По-друге, ситуація, коли гроші для людей ще критичніші, ніж на Заході. І по-третє, думаю, що в українському суспільстві є розуміння кризи в освіті й немає пієтету, консервативного захоплення традиційною освітньою системою. Люди розуміють, що традиційна система прогнила, і готові до інновацій, зокрема технологічних. Вони набагато легше сприймають різноманітні новації на кшталт масових онлайн-курсів».
Сам Примаченко родом із Донбасу. За його словами, незважаючи на те що майже весь матеріал на Prometheus викладається українською мовою, ресурс має багато зареєстрованих користувачів з ОРДіЛО. Загалом сайт відвідує приблизно однакова кількість користувачів із російсько- та українськомовних областей.
Примаченко розповідає, що заснував Prometheus на власні заощадження. При цьому на запуск проекту витратив лише кілька тисяч доларів. Поки що ресурс не дає прибутку, але в майбутньому його творці розраховують на монетизацію. «Наша мета — перевести вищу школу країни на змішану форму навчання. Але для того, щоб школи та університети змогли запроваджувати наші курси, доступ до них, очевидно, має бути безплатним, інакше вони не зможуть їх використовувати. Відповідно ми не можемо закривати курси, як це робить, наприклад, Coursera. Тому доступ буде безплатним. Звичайно, потрібні джерела фінансування. Ми думаємо над різноманітними формами монетизації, але вони будуть такими, що не закриватимуть доступу до вже наявних безплатних ресурсів, а надаватимуть якісь додаткові послуги. Завдяки їм намагатимемося монетизувати проект, — каже засновник Prometheus.
Читайте також: Ворожіння на порожньому мозку
Серед найпопулярніших і найкорисніших, які варто було б прослухати всім, Примаченко називає курс підприємництва від Олексія Геращенка з Києво-Могилянської бізнес-школи, курс «Наука щоденного мислення» від Університету Квінсленда, а також курс «Економіка для всіх». Останній Примаченко називає «щепленням від популізму». Автор цієї статті ознайомився з останніми двома курсами й підтверджує, що нічого подібного в університеті, який він закінчив, на жаль, ніколи не викладали…
Інший відомий проект, що також з’явився в Україні вже після Майдану, — ініціатива Go Global, спрямована на популяризацію вивчення іноземних мов в Україні. Одним із засновників є народний депутат України Мустафа Найєм. У 2016–2017 роках активісти запрошували до України волонтерів з інших країн, які допомагали нашим дітям вчити іноземні мови, а також проводили спеціальні курси для працівників сфери послуг і держслужбовців.
За словами організаторів Go Global, до популяризації мов їх підштовхнув низький рівень їх знання поміж українців. «У 2016-му та 2017-му було втілено в життя найбільший в Україні волонтерський освітній проект GoCamp. Це пришкільні мовні табори, де з дітьми працюють іноземці. У форматі інтерактиву вони навчають школярів іноземними мовами (англійською, німецькою та французькою), як бути лідерами, як мислити критично та як бути свідомими громадянами. Протягом двох років за програмами GoCamp пройшли навчання 69,6 тис. дітей з усіх регіонів країни, 750 учителів пройшли тренінги, Україну відвідало 487 волонтерів», — розповів Мустафа Найєм.
За його словами, 1,4 тис. держслужбовців торік вивчали англійську в межах програми Global Government. А програма Movie in original допомогла провести в різних регіонах України понад 400 кіносеансів іноземними мовами. При цьому держава теж не лишилася осторонь і тією чи іншою мірою сприяла ініціативі Go Global. Проект підтримали Адміністрація президента, Міністерство освіти і науки та Міністерство закордонних справ.
Читайте також: Леонід Пономаренко: «Життя багатше за будь-яку теоретичну модель»
Досвід останніх років довів, що ініціативи знизу часто є ефективнішими, ніж робота державних органів. У пам’яті ще свіжі спогади про внесок волонтерів у посилення боєздатності української армії в 2014–2015-му. На жаль, в інших сферах аналогічний громадянських подвиг поки що здійснити не вдалося.
Поява в Україні нових освітніх ініціатив вселяє надію, що ситуацію вдасться переломити й у цій царині. Таке собі ходіння в народ. У наші дні технічний прогрес істотно спростив це ходіння й дає змогу зробити його віртуальним. Залишилося тільки максимально ефективно використовувати такі можливості.