Могила сина й родина Безаків
Мало хто тепер знає, що в Києві гетьман і його родина залишили значно більше, ніж вікопомний спогад про непересічні історичні події. Це особистий смуток. У нашому місті залишилася могила молодшого сина Скоропадського — гетьманича Павла, двох з половиною років, померлого, як повідомляли газети, від важкої форми апендициту. Він хворів декілька днів і відійшов надвечір 14 серпня. Як повідомляли газети, зранку того дня професор Томашевський зробив операцію, яка пройшла добре, але «хрупкий дитячий организм не зміг перенести тяжкої хвороби». Правда, у Києві подейкували, що цей професор просто неправильно лікував дитину. 16 вересня «труна з тілом Павла Скоропадського, вся в квітах і вінках з українськими національними стрічками» була опущена в могилу біля церкви Олександра Невського. Пізніше планувалося, що труна буде перепохована на родинному погості в одному з маєтків. Але цього так і не сталося: газети повідомляли про жалобні урочистості на цій могилі і на дев’ятий, і на сороковий день. Фактично там, де була церква Олександра Невського й невеличкий погост з могилою дитини гетьмана, нині височить пам’ятник радянському генералу Ніколаю Ватутіну.
Павло Скоропадський з німецьким командувачем генералом фон Кірбахом оглядає спорядження сірожупанників біля одного з будинків на вулиці Єкатерининській (будинок зберігся)
У спогадах Павла Скоропадського про Київ написано багато. Упродовж 1917 року він зупинявся в готелі «Універсаль», що розташовувався за адресою: Лютеранська, 2, а потім переїхав до готелю «Кане» навпроти — на Фундуклеївській, 1. Обидва готелі фактично виходили на Хрещатик і були знищені під час Другої світової війни. У готелі «Кане» під час короткого панування більшовиків у лютому 1918 року було вкрадено або знищено всі речі Павла Скоропадського, попри це, він продовжував там жити ще понад місяць. Також кілька днів, доки в Києві тривали більшовицькі погроми, Павло Петрович мешкав в якогось пересічного чоботаря на Златоустівській вулиці й кількох інших приватних осіб.
Чимало місця в спогадах Павла Скоропадського присвячено помешканню Федора Миколайовича Безака та його родини. Їхні великі апартаменти були в будинку Шлейфера за адресою Інститутська, 13. Будинок Шлейфера досі існує — це розкішна п’ятиповерхова садиба, зведена в стилі модерн, одна з перлин архітектури Києва. Він розташований на розі Інститутської та Садової — за лічені кроки від бічного парадного Кабміну й офісів депутатів Верховної Ради.
Тут Павло Петрович мешкав два неповні тижні перед Гетьманським переворотом. Але саме в Безаків відбувалися всі важливі наради, що передували цій вікопомній події української історії. Федір Безак був однополчанином Павла Скоропадського по Кавалергардському полку, а його дружина Єлєна Миколаївна — донькою командира цієї частини. Для колишнього кавалергарда Скоропадського це були близькі люди, хоч вони й мали кардинально інші політичні погляди — залишалися російськими монархістами.
Про 28 й 29 квітня в житті Павла Скоропадського написано чимало і в його спогадах, і в чисельних мемуарах сучасників та працях дослідників. По обіді 28-го майбутній гетьман ходив до пам’ятника князю Володимиру, де на лаві розмірковував над майбутнім, а наступного дня прибув до цирку Крутікова на нинішній вулиці Городецького, де тепер розташований кінотеатр «Україна» й де відбулися його вибори. Потім був молебень на Софійському майдані.
Читайте також: Федеративна грамота Павла Скоропадського. Що змусило гетьмана-державника оголосити про об’єднання з Росією?
А надвечір 29 квітня вже гетьман Павло Скоропадський переїхав до генерал-губернаторського палацу, про що залишив докладний спогад: «Дізнавшись про взяття міністерства внутрішніх справ, яке займало колишній будинок генерал-губернатора, я вирішив негайно переїхати туди. Пам’ятаю, що переїзд з будинку Безаків на Інститутську представляв смішне видовище. Я їхав в автомобілі, споряджений ковдрою та подушкою (мої речі десь загубились). До цього автомобіля всілась маса народу. Ми сміялись, знаходячи, що урочистий в’їзд нового уряду не представляє величного видовища. За п’ять хвилин я входив бадьорим, повним енергії та сил до будинку, де провів вісім болісних місяців».
Цікаво, що генерал-губернаторський палац був буквально в одній хвилині пішки від будинку, де мешкали Безаки (раніше це була Інститутська, 40, сьогодні на цьому місці розташований будинок з адресою Інститутська, 22/7). Але для завантаження в автомобіль, а потім розвантаження з нього гетьману та його почту знадобилося п’ять хвилин! Як відомо, ця пам’ятка архітектури не збереглася до нашого часу — була підірвана 1920 року.
«Урядовий квартал» на Липках
Від початку гетьман був дуже демократично налаштований: як повідомляли газети, він приймав у генерал-губернаторському палаці «представляючихся і приватних одвідувачів» щосереди й щоп’ятниці з 10-ї години ранку до 1-ї години дня.
Оголошення про виготовлення посвідчень для пропуску до «урядового кварталу», «Нова Рада», 6 серпня 1918 року
Але із часом «урядовий квартал» на Липках було оточено українськими й німецькими патрулями. Як і сьогодні, доступ до нього був можливий лише за особливими перепустками. Тут були не лише гетьманський палац і низка установ Української Держави, а й німецькі штаби. Щоб отримати перепустку, треба було звернутись або до гетьманського коменданта — генерального хорунжого Костянтина Прісовського на Олександрівській, 3, або до німецької комендатури — на Олександрівській, 7 (нині це вулиця Михайла Грушевського).
Павло Скоропадський зі своїми ад’ютантами біля входу до садиби на вулиці Липській, 16
Німецьке «Оберкомандо» розміщувалося в садибі на Єкатерининській вулиці, 16 (нині вулиця Липська). Тепер тут розташовано Український інститут національної пам’яті. Павло Скоропадський був у цій садибі перед Гетьманським переворотом, він зустрічався з одним з очільників німецьких військ — генералом Гренером. У своїх спогадах він чітко називає дату зустрічі з німецьким воєначальником — 24 квітня 1918 року. Збереглася фотографія Павла Скоропадського зі своїми ад’ютантами — Зеленевським і Полтавцем-Остряницею на ґанку цієї садиби. Як видно з одягу зображених осіб (без погонів і з мінімальною кількістю відзнак), вона була зроблена саме 24 квітня! Цікаво, що за ці 105 років парадний вхід до садиби нині Українського інституту національної пам’яті залишився взагалі незмінним. Хіба що за часів комуністів додалася страшненька облізла вивіска, яку чомусь досі не можуть демонтувати.
Повідомлення в газеті «Відродження» 10 травня 1918 року про час прийому в гетьмана
Вулиця Єкатерининська часів гетьманування Павла Скоропадського потрапила до газетної хроніки, а також на численні фото ще через одну подію — парад 1 вересня 1 козацько-стрілецької (Сірожупанної) дивізії. Ця дивізія була сформована з полонених українців колишньої російської армії на території Австро-Угорщини й лише наприкінці серпня — на початку вересня прибула на батьківщину. Гетьман у супроводі своїх ад’ютантів, представників німецького й австро-угорського командування ретельно оглянув дивізію, яка вишикувалась уздовж сучасного Липського бульвару. Захопливі газетні репортажі про цю подію мали надзвичайно патріотичний та урочистий характер:
«Біля 11-ої години ранку на майдані вистроїлись частини дивізії, куди прибули: головнокомандуючий німецькими військами на Вкраїні генерал фон Кірбах, начальник його штабу генерал Гренер, німецький посол барон фон Мум, австро-угорський посол граф Форгач, військовий міністр генерал Рогоза, товариш військового мінистра Лігнау, товариш министра закордонних справ Палтов, майор німецької служби Ярош, чини військового міністерства, німецького та австро-угорського командування, гетьманського штабу та гетьманського конвою.
Рівно в 11 годин ранку прибув на автомобилі ясновельможний пан гетьман в супроводі старшого осаула Зеленевського та осаула Криги.
Читайте також: Гетьман Павло Скоропадський: віхи життя та діяльності
При наближенні ясновельможного пана гетьмана військо взяло на караул, хор сердюків виконав національний гимн. Ясновельможний пан гетьман пройшов вздовж фронту дивізії, вітаючись з козаками.
Після цього, на майдані відбувся молебень, під час якого священник дивизії сказав тепле слово.
По скінченні служби, війська пройшли перед ясновельможним паном гетьманом церемоніяльним маршем.
Огляд 1 козацько-стрілецької (Сірожупанної) дивізії на вулиці Єкатерининській (Липській) 1 вересня 1918 року
Пан гетьман дякував військам й звернувся до них такими словами: “Вітаю вас, козаки, з поверненням з полону і разом із тим від душі радію, що Господь Бог пособив вам повернутись до своєї батьківщини Української Держави, яка так нетерпляче чекала на вас. Ваша дивізія, перша дивізія української армії, і я глибоко вірю, що той порядок, який я бачив сьогодня у вас на параді, буде підвалиною до утворення нашої рідної, могутньої української армії на національних підвалинах і на грунті суворої дисципліни. Прошу твердо пам’ятати, що в вашій дисципліні, як і во всій армії, полягає основа сили і могутності держави. Ще раз дякую вам за той порядок, який я побачив на сьогодняшньому вашому параді, і за ваше щире бажання не шкодуючи своїх сил послужити на користь рідної нашої держави. За славу й процвітання Української держави крикнемо від душі своє козацьке «Слава»”.
Слова пана гетьмана було покрито криками “Слава”, які довго не стихали. Під захоплені вигуки “Слава” пан гетьман одбув до палацу, де відбувся сніданок, на який було запрошено командний склад і офіцерів першої української дивізії, представників німецького та австрійського командування й дипломатичного корпусу.
По скінченні сніданка пан гетьман сфотографувався в гурті з офіцерами дивизії».
Остання київська адреса
Гетьман не цурався громадських заходів, а також появ на публіці й ніколи не турбувався про свою безпеку. Він брав участь у відспівуванні 20 жертв вибухів на Звіринці, яке відбувалося в церкві біля Олександрівської лікарні за участі великої кількості урядовців і народу.
Гетьман у відкритому автомобілі вирушає в мандрівку вулицями Києва, кадр кінохроніки
6 жовтня 1918 року гетьман Павло Скоропадський урочисто відкрив Український державний університет, який розташовувався в приміщенні, збудованому для артилерійського училища на сучасній Солом’янській площі. Тими ж днями він відвідував артилеристів Сердюцького гарматного полку, який розміщувався на нинішній території Національного університету оборони України. У листопаді у Володимирському соборі брав участь у похоронах і відспівуваннях добровольців, які полягли в боях з військами Директорії.
24 листопада 1918 року, щоб заспокоїти киян, які хвилювалися через збройне протиборство з українською Директорією, гетьман у відкритому автомобілі об’їхав центр міста. Він вирушив від Інститутської, 40, і проїхав всю Олександрівську (нині Михайла Грушевського), Хрещатик і Фундуклеївську (нині Богдана Хмельницького). Скрізь він вітався з автомобіля з киянами. Ця коротенька мандрівка у відкритому авто дійшла до нашого часу на кадрах кінохроніки.
Читайте також: Друге цвітіння бароко в Гетьманаті Павла Скоропадського
Ще одна родзинка для києвознавців: Павло Скоропадський пересувався містом навіть на дуже маленькі відстані переважно не пішки, а якимось транспортом.
В останній день свого гетьманства, щоб дістатися до штабу генерала Долгорукова, який керував обороною Києва від Директорії, він узяв візницю. Павло Петрович згадував: «мені ще хотілось піти до Догорукова, й я згадав про прохідний двір на Левашівській. Вийшовши з будинку, я був твердо переконаний, що туди ще повернусь, але, підійшовши до воріт, побачив, що вони забиті. Моє розпорядження про те, аби вони були відчинені, не було за халатністю виконано. Тоді мені нічого не залишалось іншого, як, узявши ад’ютанта Данківського, зайти за дохою (шубою. — Я. Т.) надягнути її, взяти візницю та проїхати по колу до Долгорукова на Банківську вулицю крізь Інститутську. Мене ніхто не впізнав».
Жартівлива карикатура на Павла Скоропадського із часопису «Гедз», №5, 1918 рік
У цьому уривку йдеться про «мандрівку» від сучасної вулиці Інститутської, 22, до нинішнього Офісу Президента України — на вулиці Банковій, 11. Саме там у дореволюційний час знаходився штаб Київської військової округи, а в 1917–1918 роках — Генеральний штаб УНР та Української Держави, а впродовж короткого часу листопада-грудня — штаб генерала Долгорукова.
Описаний Павлом Скоропадським у спогадах шлях від Інститутської, 22, до Банкової, 11, пішки займає приблизно п’ять хвилин повільним кроком. За наших днів це частина традиційної «стометрівки» для держслужбовців Кабміну, Офісу Президента й депутатів Верховної Ради, які цілодобово нескінченно курсують між трьома найважливішими держустановами.
Остання адреса, про яку згадує Павло Скоропадський у своїх спогадах і де він написав зречення від гетьманства, — готель «Паласт-Отель». Тут мешкав турецький посол Ахмед Мухтар-бей, і під його захист приїхав гетьман. Цей готель існує донині, до того ж називається майже так само, як і колись, — «Прем’єр-Палас» на бульварі Шевченка, 7.
Потому почався емігрантський шлях життя останнього українського гетьмана. Але на згадку про нього в нас залишилося чимало фото- та відеохроніки, спогадів, досліджень, і навіть кінофільмів.