Насправді він шукає насилля як способу відплати, помсти за поразку в 2004-му. І для цього використовує цілий державний апарат. Він і далі говоритиме про діалог, але в Україні немає демократичних інституцій, із якими можна було б його вести, оскільки 2010-го президент узурпував владу. Він прагне не компромісу, а чогось, що виправдає застосування насилля на державному рівні як помсту за його особисту травму. Таким людям не можна навіть водійські права давати, що вже казати про владу в державі.
Проти Януковича багато різних людей. Це не лише праві. Ніхто з цих громадян не хоче жити за диктатури. Ось причина насильства, що виникло з вини режиму й визріло через бездіяльність опозиції.
Багато з тих, хто пише про Східну Європу, помилково прив’язують протестні рухи до угод, які авторитарні лідери укладають із Росією. Хоча ці домовленості справді впливають на логіку політичних процесів у пост- чи неорадянському світі й, швидше за все, додають упевненості авторитарним сусідам РФ, динаміка спротиву та його придушення серйозніше визначається (не)здатністю цих рухів знаходити й застосовувати успішні ненасильницькі стратегії, що ґрунтуються на давніх принципах демократії та верховенстві права, а не на геополітичних концепціях про відносини між Сходом і Заходом.
Режим Януковича зробив те, що зробила б будь-яка авторитарна фальшива демократія, – придушив небезпечний для нього рух. Останньому не вдалося повністю досягти бажаного ефекту: спричинити конфлікти всередині режиму, які призвели б до відкритої зміни лояльності принаймні якоїсь частини державних правоохоронних органів. Більшість активістів та їхніх координаторів робили те, що забезпечило успіх Помаранчевій революції 2004 року, – зберігали ненасильницький характер спротиву. Це добре, але цього замало.
У 2013-му все інакше і бракує щонайменше двох важливих факторів.
По-перше, у 2004 році фальсифікації виборів бачило й викривало ціле суспільство, зокрема й чиновники. Нині представники режиму незалежно від рангу та статусу остаточно не усвідомили, чому режим Януковича нелегітимний і чому вони мають правові підстави, а не лише бажання не коритися наказам і приєднатися до опору.
По-друге, ймовірна зміна режиму в надто далекій перспективі: президентські вибори мають відбутись аж 2015-го. Тож посадовці не бачать сенсу в тому, щоб ризикувати кріслами зараз і дістати підвищення в найкращому разі тільки за півтора року в кращому разі або провести весь час, що залишається до всенародного волевиявлення, без зарплати чи навіть, у найгіршому випадку, за ґратами.
Відтак протестному рухові слід було зробити дві речі.
Перша: донести, що режим Януковича нелегітимний після змін 2010 року до Конституції. Вони зробили конституційний порядок в Україні недостатньо ефективним. Проаналізувавши їх, важко повірити, що є розподіл влади і що нею наділені чиновники, а не купка клоунів, переодягнених у президента, Кабмін та депутатів. Спецпризначенці та інші посадовці мають виконувати накази таких режимів, тільки якщо працюють на той-таки цирк. Спробуйте порозмовляти із правоохоронцями, які блокують урядовий квартал у центрі Києва, – і побачите, що вони не тільки навчені бити людей, а й знають певні ази закону. Цього ніхто й не намагався робити. Натомість усі ЗМІ, громадські організації та опозиційні партії досі звертаються до Януковича й компанії як до поганих політиків, проте легітимних посадовців.
Друга: рух міг наблизити дату зміни режиму. Якщо дострокові вибори справді оголосять, а не просто обговорюватимуть, українські громадські організації повинні будуть забезпечити чесні перегони.
Західні уряди можуть посприяти двома способами: нагадувати українцям про те, що зміни 2010 року до Основного Закону зробили конституційний лад і посадовців нелегітимними, й відрядити спостерігачів для легітимізації виборів. Не завадили б і санкції проти корумпованих чиновники, які вдаються до насилля.
Перше допомогло б спецпризначенцям зрозуміти, що їхнє керівництво не має права віддавати їм накази, а друге – українському громадянському суспільству здобути легітимну владу в Києві й поширити свій досвід на решту країни та регіон Східного партнерства ЄС.
Україна має ще одну нагоду створити нову, більш європейську Конституцію за участю власних громадян. Інакше наступні обрані лідери будуть популярніші за режим нинішнього президента, але не набагато легітимніші.
Чимало українців розчарувало рішення Януковича, Азарова та інших 21 листопада 2013 року призупинити підготовку до підписання Угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі України з ЄС.
Однак щонайменше від 2010 року за рішенням Конституційного Суду Україна не має правочинного Основного Закону, оскільки нинішній конституційний лад забезпечується інституцією, що не має права цього робити. А отже, що в країні не існує посадовців, які можуть представляти її і підписувати угоди від її імені. Згідно з Віденською конвенцією про право міжнародних договорів, у такому разі угоди не є чинними. Визнання Заходом узурпатора України Януковича як легітимного президента держави не тільки сприяло побиттю мирних протестувальників міліцією, яка виконувала «легітимні» накази, а й проторувало шлях домовленостям, що підписані ним у Москві. Хоча саме Янукович і його режим здебільшого відповідальні за узурпацію влади в Україні та насилля проти мирних протестувальників, на зовнішніх і внутрішніх службах Заходу теж лежить частка провина за те, що діється в Україні.
Лідерів ЄС не раз попереджали про нелегітимність Януковича та його режиму. Останнє таке попередження було напередодні Вільнюського саміту, коли до Європолу надійшло прохання про арешт Януковича.
Якби його у столиці Литви заарештували, правоохоронці не мали б режиму, який їм треба захищати, бо в Україні немає уряду – є просто група узурпаторів.
Відтак кров загиблих українців і на руках західних та східних урядів: США, Канади, ЄС, Росії та ін. Така ситуація зберігається понад чотири роки. Весь цей час по всій Україні били і вбивали мучеників. Держава перетворилася на в’язницю. Про подібний тюремний експеримент не міг мріяти навіть професор Філіп Зімбардо – психолог, що ставив стенфордський тюремний експеримент. Громадян кидають за ґрати. Навіть Юлію Тимошенко, але не тільки її, ув’язнили за сфальсифікованими звинуваченнями. Ніхто в Україні не захищений від Януковича та його спецназівської держави. Цими днями вбито щонайменше трьох учасників протестних акцій – за кількасот метрів від Європейської площі у центрі Києва.
Дотепер Захід не спромігся відповісти на застереження, що надходили від українських громадян, і реалізувати європейський принцип верховенства права у відносинах із офіційним Києвом. Керівники Європолу та інших інституцій і служб ЄС, відповідальних за відносини з Україною, мають подати у відставку. Наступне покоління західних політиків та експертів із питань Східного бандитства повинне нарешті прочитати висновок Венеціанської комісії про конституційний лад в Україні від 2010 року, припинити легітимізувати узурпаторів, почати фінансово підтримувати ненасильницький спротив і забезпечити спостерігачів для проведення незалежних виборів.