До війни члени профспілок жили доволі непогано, бо кожен із них мав можливість отримати путівку до якогось із санаторіїв України залежно від діагнозу чи показань лікаря. А в літній період — путівку на базу відпочинку того підприємства, де працював або з яким мав угоду. Звичайно ж, претендувати на повністю безплатний відпочинок чи оздоровлення не міг ніхто. Але серед моїх знайомих було безліч тих, хто використовував ці пільги один-два рази на рік: узимку людина їздила в санаторій, а влітку на море, розбиваючи відпустку на дві частини. Якщо на підприємстві працювала вся родина, можна було брати путівки на весь місяць: перші десять днів із дитиною відпочивала бабуся, далі батьки. І знову ж таки я знаю з десяток тих, хто за відпустку встигав так відпочити по два рази на кількох відомчих базах, профспілка це дозволяла. Дивно було чути, що хтось тоді був ще чимось незадоволений: то відпочинок здавався дорогим, то путівки діставалися не всім. Нюанси залежали від підприємства. Десь наполягали на довідці за певною формою від лікаря, якщо людина претендувала на оздоровлення в санаторії, десь пропонували відпочинок у санаторіях лише в зимовий період.
Читайте також: Мій Крим
Але все це порівняно з тим, що відбувається в «республіці» нині, дрібниці, не варті навіть, щоб про них згадувати. Сьогодні типовий представник профспілки не використовує своїх внесків ні на що, окрім власного похорону чи похорону близьких. Але ж помирають не так уже й часто, правда? Куди ж спрямовуються ті гроші, які щомісяця автоматично відраховуються із зарплати людини?
Є кілька варіантів використання цих внесків, або радше пільг, від профспілки. Найтиповіший варіант — відпочинок у санаторії «Шахтарські зорі» в місті Ровеньки. Це місцевий санаторій, який відкрили для оздоровлення працівників шахт. Він справді є непоганим варіантом: близько, пропонуються певні процедури, є паркова зона, а головне — у межах «республіки». У літній період путівки до санаторію не отримати: черги. Адже багато хто сподівається оздоровитися поблизу й у якісних умовах. Тобто заяву треба подавати приблизно за півроку, а потім збирати медичні довідки на підтвердження потреби в лікуванні. У мене є знайомий, який за часів української влади, маючи певний вплив та зв’язки, коштом профспілки відвозив до санаторію всю свою родину на 21 день. А інший знайомий їздив так відпочивати щоліта, теж, звичайно ж, маючи певний вплив та зв’язки. Обирав санаторій, зручний час і йшов домовлятися про путівку з максимальною компенсацією від профспілки. Обоє вони тепер такої можливості не мають, так як змінилися часи та впливовість цих людей за нової «влади».
Читайте також: «Нові можливості»
Дивно те, що членам однієї профспілки пропонують різні варіанти відпочинку залежно від активності їхніх профспілкових лідерів. Наприклад, усі медичні працівники можуть претендувати тільки на путівку в місцевий шахтарській санаторій, але навряд чи отримають її в літній сезон. До речі, профспілка компенсує лише 3500 руб. на лікування одному її члену. Решту суми за відпочинок людина сплачує самостійно. Крім того, санаторій пропонує список із мінімальної кількості процедур, які треба купити, щоб це задовольнило його управління.
У представників галузі освіти та шахтарів ситуація інша: їм пропонують відпочинок на морі. Це 10 днів у Криму в дачному поселенні Лазурне під Алуштою. Звичайно ж, то не відомча база чи щось таке, просто власник приватного готелю має певні знайомства з місцевими профспілковими лідерами. Уявіть цю схему: всім діячам освіти в «республіці» пропонують лише один варіант літнього відпочинку — Лазурне в Криму. Це не санаторій, не великий пансіонат, а… приватна дача на горі. То справді дача, на території якої побудовано приблизно п’ять корпусів із кімнатами. Відпочивати одночасно там можуть близько двохсот осіб. Путівка на 10 днів для дорослої людини коштує 12,8 тис. руб., це проживання з триразовим харчуванням. Профспілка компенсує проїзд, себто її члени та їхні діти можуть дістатися до місця відпочинку безплатно. Які головні недоліки цього місця? База розташована на горі, до моря від неї ведуть 300 східців, що підходить далеко не всім з огляду на стан здоров’я та вік. Із дитячим візком відповідно теж не відпочити: сходи високі та вузькі. Ще одним недоліком є те, що поблизу немає лікаря. Щоб звернутися до лікарні, треба їхати до Алушти, а господар бази попереджає: «Тільки не кажіть, де ви відпочивали, називайте вигадану адресу».
Читайте також: Без законів і судів
Один яскравий приклад. Під час відпочинку на тій базі цього літа захворіло п’ятеро дітей дошкільного віку. Занедужали вони не в один момент, а протягом десяти днів, тож «грішити» на їдальню батьки не стали. Вирішили, що це ротавірус, яким часто заражаються на морі. Але ж у кожної дитини впродовж п’яти днів спостерігалися пронос, блювота, температура, слабкість… Дорослі зі схожими симптомами пили щось на кшталт ліків від проносу. Лише кілька осіб із дуже поганим самопочуттям звернулися до інфекційного відділення, але там їм надали тільки консультативну допомогу: прописали ліки, які треба придбати самостійно, і сказали лікуватися далі самотужки. Такий відпочинок теж дуже яскраво ілюструє можливості та нинішній стан справ у «республіці». Лише 36 представників галузі освіти наприкінці липня знайшли можливість відпочити від профспілки за 12,8 тис. руб. у Криму.