Арешт колишнього прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко отримав гучний резонанс і в Україні, й у світі. Чинна влада могла побачити всі нинішні джерела підтримки свого головного опонента. Тож зараз, коли реакцію на арешт висловили дипломати країн Європи та США, МЗС Росії, українські політики та громадське суспільство, Партія регіонів могла б навіть погодитися на звільнення Юлії Тимошенко з-під варти. Адже розвідку боєм можна вважати завершеною.
Складається враження, українська влада сподівалась на стриману відповідь західної дипломатії. Мовляв, не відреагувати на арешт лідера української опозиції Захід не зможе, але і не закине українській владі нічого, крім підозр. Адміністрація президента вже відхрестилася від впливу на суд. Однак, попри відпускний період, реакція ЄС і США була доволі категоричною. Формально-юридичні відмовки (на кшталт «подивіться, як Тимошенко виказувала зневагу до судді») на Заході нікого не переконають: там надивилися на авторитарні режими, зокрема, і у власній історії, і дуже добре усвідомлюють відмінність між духом і буквою закону та процедури.
Звісно, будь-який інший громадянин України сидів би вже за менше, ніж робила в суді Тимошенко, проте ці питання стану українського судочинства спостерігачів за ситуацією в Україні не обходять. Вони бачать картинку: політика, рейтинг якої можна зіставити з рейтингом влади, екс-посадовця віддали під суд і запроторили до в’язниці. При цьому суд по-різному ставиться до сторін, сприяє обвинуваченню, а журналісти демонструють докази впливу виконавчої влади на висвітлення подій навколо суду.
Реакцію Заходу влада може спробувати використати на свою користь, розпочавши кампанію «Захід втручається у внутрішні справи України». Представникам опозиції уже зараз закидають, мовляв: «Тепер ми знаємо, хто насправді керував країною, коли ви були владою». Однак пісня ця геть не нова. А громадяни, незалежно від ставлення до Тимошенко (її рейтинг, до речі, усупереч певним очікуванням, не зріс), оцінюють суд власне як політичний. Тож здобути особливих внутрішніх дивідендів на цій справі владі сподіватися годі. Може, навіть навпаки: посадивши «Юльку, яка мутить воду», буде важче пояснити своїм виборцям, чому ж все досі так погано в країні.
Зрештою, або регіонали грали вдало, Тимошенко було б варто випустити на поруки. Адже перевірка всіх можливих реакцій на подію, як «із-за бугра», так і в середині країни, відбулася. Регіонали побачили реакцію і українського суспільства, до речі, доволі невиразну, і західних дипломатів – збурену та емоціональну, і МЗС Росії – з прозорим натяком на безперспективність планів використати справу Тимошенко для перегляду газових угод.
МЗС РФ зазирнув одразу в корінь – причина судового переслідування Юлії Тимошенко, тобто обставини укладання нею газових угод з Росією. Тимошенко звинувачують у підробці директиви Кабінету Міністрів, якою була прописана нинішня ціна на газ для України. МЗС Росії рішуче заявив: «всі газові угоди 2009 року укладалися відповідно до національного законодавства двох держав та міжнародного права. І на їх укладання були отримані необхідні вказівки президентів РФ та України». Таку палку турботу газовими угодами-2009 влучно пояснив «затятий друг України», депутат Держдуми РФ Константін Затулін: «по суті, разом із Юлією Тимошенко на лаві підсудних опинилися газові угоди з Росією».
Відповідь українських урядовців була прогнозованою. Українське МЗС відкинуло звинувачення у впливі органів виконавчої влади на судове рішення та заявило, що «звернення до вищого керівництва України з вимогою забезпечити зміну цього рішення за своєю суттю безпідставні».
Заяву МЗС підтримала Партія регіонів. Як і очікувалося, правляча партія своєю заявою звинуватила іноземних політиків у подвійних стандартах: «У будь-якій країні перепони, що чиняться правосуддю, хоч би хто їх не створював, вважаються тяжким вчинком. Хочеться запитати тих європейських політиків, які піклуються арештом Тимошенко: а як у ваших країнах суд повівся би зі звинувачуваною, яка погрожує судді та свідкам, та виказує неповагу до суду?»
Перевіривши реакцію Заходу, Росії і суспільства і, вочевидь, підтвердивши свої прогнози, українські можновладці, напевне, зібрались дотримуватися запланованого курсу. Доведення судом того, що газові угоди 2009 року були укладені з порушенням чинного законодавства, стане для Верховної Ради підставою для їхнього скасування. Після цього українська влада запропонує Росії домовлятися про ціну наново. Можливо, через міжнародні суди.
Про слабкість української позиції сказано чимало. Однак і позиція росіян не найкраща. Нинішня економічна ситуація в Росії далека від оптимізму. На думку експертів, збалансувати бюджет країни 2012 року буде можливо лише, якщо ціна на нафту становитиме близько $147 за барель. Країна має величезну кількість поточних витрат, на які банально немає коштів. А джерел прибутку дедалі менше. Заява канцлера Німеччини Ангели Меркель розвіяла сподівання росіян на збільшення обсягів купівлі газу німцями у зв’язку з відмовою їх від ядерної енергетики. А втримати навіть нинішні ціни на нафту й газ Росії стає усе важче. Енергетичні компанії Італії і тієї самої Німеччини вже неодноразово наполягали на зменшенні цін. Непоступливість Москви загрожує втратою Газпромом європейських ринків. Росія вже має досвід продажу газу європейцям за спотовими цінами.
До чинника економічного додається й чинник політичний – у грудні в Росії відбудуться вибори до Державної Думи, які також потребують чималих видатків. А тут ще й економісти всього світу заговорили про ймовірність другої хвилі кризи. Де взяти грошей Кремлю? Відповідь – у України, ціну на газ для якої згідно з наявними контрактами можна підняти до $450 за м3.
Однак українська влада проти. І голова Міненерго Юрій Бойко, і прем’єр-міністр Микола Азаров неодноразово наголошували, що нинішня ціна на газ несправедлива. Вони сподіваються, що в разі скасування угоди Україна матиме розв’язані руки і зможе купувати газ вже не у Росії, а у компанії-посередника. Яка саме компанія виявиться посередником, здогадатися нескладно.
Зрозуміло, що Росія може знайти «1000 і 1 спосіб», щоби відмовитися визнати посередника, або не дозволити перекачувати в Україну газ, куплений ним (наприклад, у Туркменистану). У відповідь Україна так само може знайти «1000 і 1 спосіб», щоби не закачувати російський газ до українських підземних газосховищ. Найпростіший із них – згадати, що умови оренди газосховищ регулюються… тими самими газовими угодами від 2009 року. А немає угоди – немає закачування газу до сховищ. А без участі українських ПГС перекачка російського газу на Захід неможлива. Тут вже збуриться Євросоюз. Нова газова сутичка між Україною та Росією – це чудова нагода для Європи знову зажадати демонополізації поставок російського природного газу та підписання Кремлем Енергетичної хартії. Про це група російських економістів та академіків нагадала у відкритому листі прем’єру Путіну за день до арешту Юлії Тимошенко.
Чи справді регіонали наважилися грати з Росією так серйозно, сказати складно. Ймовірніше те, що демонстративними кроками вони намагаються змусити їх до компромісу, не доводячи ситуацію до економічної війни. Але й на жорстке протистояння теоретично вони зважитися теж можуть. Регіонали мають чималий досвід апаратних, економічних та, ніде правди діти, кримінальних війн. Ризику вони не бояться – вони ним насолоджуються.
Водночас Банковій аж ніяк не кортить зіпсувати відносини ще й із Заходом. Тому перш ніж суд над екс-прем’єром Тимошенко винесе вирок, керівникам країни вкрай потрібно зрозуміти можливу реакцію західної дипломатії й водночас власного суспільства. Арешт Тимошенко з формальної причини в умовах, коли все можна звалити на суддю, продемонстрував можливу реакцію у всій її оздобі. І, схоже, регіоналів ця реакція не налякала.