Протягом доби з 22 на 23 березня органи влади оприлюднили два повідомлення з протилежним змістом. Перше опублікували на офіційній сторінці Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) у Facebook та на веб-сторінці президента. Друге з’явилося на тій самій сторінці МОЗ у соцмережі декількома годинами пізніше. На сайті глави держави початкову інформацію станом на вечір середи 25 березня так і не виправили.
Оцінювати дії влади в нинішній ситуації за однією помилкою навряд чи слід, хоча вона, вочевидь, матиме наслідки на місцях, де люди вимагатимуть зробити їм тест, не виходячи з дому. Не слід і захоплюватися «експертними» порадами в соцмережах про найліпші заходи в боротьбі з пандемією. Їхня кількість в Україні зростає разом з кількістю підтверджених випадків COVID-19. Готової відповіді на нинішню загрозу немає, а світ знаходить її методом спроб і помилок. Історія про експрес-тести та їхню наявність чи відсутність у медиків швидкої наведена радше для ілюстрації головного запитання останніх днів: помилки та неузгодженості — це ексцес виконавця чи ознака відсутності стратегії боротьби як такої?
Читайте також: Мирний план Зеленського: пишний пустоцвіт
Офіційно Україна опинилася в когорті тих країн, які дотримуються так званої жорсткої стратегії стримування COVID-19. Відправною точкою можна вважати заяву від 16 березня, коли президент Володимир Зеленський послався на Китай і додав: «Досвід інших країн показує, що м’якотілість і ліберальність — це союзники коронавірусу». Саме жорсткий підхід нині має найбільше прихильників серед вірусологів та у владі різних країн.
Однак приєднатися до стратегії на словах і мати чіткий план та ресурси її втілення — дві різні речі. Офіційний рівень захворюваності в Україні поки що далекий від найгірших випадків у світі. Однак ознаки того, що на деякі виклики держава не має дієвої відповіді, вже наявні.
Більшість соціальних та економічних наслідків епідемії дещо відсунені в часі. Рішення запровадити жорсткий карантин, закрити кордони, зупинити або обмежити транспорт у найбільших містах виправдало себе на першому етапі. Спочатку орієнтовною датою зняття обмежень обрали 3 квітня. Уже тоді було очевидно, що коронавірус не зникне до того часу. Найсвіжіше підтвердження — перенесення на рік Олімпіади в Токіо, яка мала відбутися аж у другій половині літа. Зрештою, український уряд не став чекати й уже наприкінці березня продовжив термін карантину до 24 квітня включно, водночас поширивши режим надзвичайної ситуації на всю територію країни.
Дати точну відповідь, чи усвідомила більшість громадян масштаб викликів, неможливо через відсутність точних даних. Опитування громадської думки зараз проводять в інтернеті або телефоном, що в умовах України знижує точність вимірювань. 23 березня КМІС оприлюднив результати одного з таких опитувань. В інституті назвали дані репрезентативними тільки для міського населення, а статистична похибка становить 5% порівняно зі звичними 2%. Узагальнені результати свідчать, що здоров’я — власне (35,5%) та рідних (64,5%) — наразі непокоїть опитаних куди більше за обмеження руху транспорту (від 10% до 15%). Однак «постійно переживає через невизначеність ситуації» майже половина опитаних (46,3%), що вже доволі багато.
От кілька простих тем для роздумів. На носі Великдень і травневі свята — один з найбільших періодів мобільності громадян у році. Чимало в цей час їздять до батьків в інші міста й села. Чи збирається влада стримувати ці мандрівки і як? Для частини пенсіонерів, які найуразливіші до ускладнень від коронавірусу, весна означає період поїздок на дачі та городи. Вони шукатимуть способи припинити домашній карантин. Чи варто їх переконувати не робити цього, чи, навпаки, ліпше сприяти виїжджати з міст? Зрештою, є питання зайнятості: що робити зі сферою послуг, яка майже зупинила роботу, тим, хто отримує основний дохід від торгівлі на ринку тощо? В умовах відсутності грошей та чітких перспектив, коронавірус багатьом уже не здаватиметься найнагальнішою проблемою.
Слід принаймні обговорювати всі ці питання й намагатися знайти відповідь. Карантин не вирішує проблем, а дає час на пошуки рішень. І поки що немає чітких сигналів від влади, що вона це усвідомлює. Натомість маємо двотижневу дискусію про необхідність введення надзвичайного стану. В одному з останніх звернень до нації президент закликав «деяких політиків не займатися політичним хайпом» на темі НС. У такому разі главі держави слід передусім звернутися до міністра свого уряду Арсена Авакова, якого вважає одним з найефективніших. Чималого галасу наробила заява радника глави МВС Івана Варченка, який у кольорах описав обмеження надзвичайного стану з бригадами медиків та силовиків на вулицях, доставкою продуктових пакетів пенсіонерам і фактичною забороною виходити з дому для абсолютної більшості громадян. МВС лобіює запровадження надзвичайного стану (хоча Аваков публічно й заперечує це. — Ред.), але запитувати варто про інше: що саме запровадження НС дасть у боротьбі з епідемією? Якщо переглянути профільний закон, то максимум — це перепрофілювання підприємств на випуск медичної продукції, яке згадував і Варченко.
Читайте також: Парламент за викликом
Надзвичайний стан лобіює також керівництво МОЗ, чий голова навіть виступив на підтримку НС публічно. Однак в Офісі президента остаточного рішення не ухвалили. З великою імовірністю на найближчому засіданні Верховної Ради її вперше в історії переведуть на віддалений режим роботи, який триватиме до 60 днів. Також, можливо, ухвалять зміни до бюджету та законів для продовження співпраці з МВФ, але запровадження надзвичайного стану найближчими днями чекати не слід. Тема НС знову стане гарячою після зростання офіційної кількості хворих. Цього слід очікувати, адже невдовзі в Україні робитимуть більше спеціальних тестів. Також вирішили відкласти створення так званої Координаційної ради за участю бойовиків «ДНР/ЛНР», яке планували на середу 25 березня. Те, що влада вирішила не форсувати це питання під прикриттям коронавірусу, можна записати їй до активу. Принаймні поки що.
Інша типова ознака останніх днів — спроба президента вийти на домовленості з великим бізнесом. За інформацією, яку поширило видання «Українська правда», між великими бізнесменами та олігархами розділили цілі області, де вони мають найбільші активи. Свідченням таких домовленостей стала помітна роль бізнесмена Олександра Ярославського в публічній політиці Харківщини протягом останніх днів. Історія з олігархічним десантом у регіони показова, оскільки сталася на тлі фактичного демаршу місцевої влади в перші дні надзвичайної ситуації. Мер Дніпра Борис Філатов звинуватив владу в грабунку через ухвалення Радою «антивірусного» закону про послаблення податкового режиму, очільник Харкова Геннадій Кернес вступив у відкритий конфлікт із призначеним з Києва головою ОДА Олексієм Кучером.
Олігархи можуть допомогти, але з історії відомо, що відсоток за таким «кредитом» буде гіршим за умови МВФ, які часто критикують члени керівної партії «Слуга народу». Звернення до великого бізнесу свідчить, що Зеленський сам не вірить у «нові обличчя», які привів до влади.