Власне, усі ці поняття — демократія, аристократія, олігархія — є грецьким винаходом. Сюди ж належить тиранія. Слово це згодом набуло однозначно негативного значення, європейська культура має тисячолітні традиції тираноборства, оспівані громадянською лірикою.
Від усіх інших різновидів диктатури й деспотії тиранія відрізнялася наявністю широкої підтримки народних мас, демосу, електорату (слово також грецьке). Вона була наслідком суспільно-економічних перетворень VII–VI століть до н. е. та виникла в процесі боротьби між аристократією, що розкладалася, і демосом, що був на піднесенні. Тиранія з’явилася насамперед у містах із високорозвиненою економікою. Наявне законодавство за тиранії формально зберігалося майже завжди, хоча в полісах установлювали одноосібні правління.
Тирани проводили політику, спрямовану на покращення становища демосу, надавали всіляку підтримку розвитку ремесла й торгівлі, зображувального мистецтва й поезії. На жаль, історія практично не повідомляє про ставлення тиранів до гумору й сатири. Негативна оцінка тиранії (як стверджує Берлінський словник античності 1980-х років ХХ століття, виданий у державі, яка нині не існує, — НДР) уперше заявилася в період демократичного правління, що заперечувало головний принцип тиранії — єдиновладдя. Тирани здебільшого були улюбленцями мас, демагогами, або (в сучасній лексиці) популістами. Вони діяли від імені народу, маючи в ньому, у його підтримці головне джерело власної легітимності.
Читайте також: Олександр Турчинов: «У питаннях захисту української ідентичності не можна здавати назад»
У цей період у грецьких містах-державах розпочинається гостра політична боротьба. Демократи висувають ті самі гасла: «Рівність усіх громадян поліса перед законом» (ісономія), «Передання влади народові» (демократія). У цьому русі брали участь і заможні торговці, і селяни, і ремісники, і сільська та міська голота. Унаслідок виснажливої внутрішньої боротьби поліси врешті-решт потрапляли під владу тиранів. Після захоплення влади тиран зазвичай розпочинав репресії проти політичних супротивників. Часто жертвами падали представники старовинних аристократичних родин. Крім фізичного винищення, всіляко утискалися інтереси аристократії, її представникам заборонялося займатися гімнастикою, збиратися на свята, володіти радами.
Інакше складалися стосунки тиранів із народом. Багато хто з них починав кар’єру як «простат»-вождь і захисник демосу. Знаменитий Пісістрат, що 562 року до н. е. захопив владу в Афінах, спирався на підтримку найзлиденнішої частини афінського селянства. Перебуваючи при владі, тиран загравав із народом, кидав йому подачки, фінансував численні свята. Пісістрат запровадив в Афінах дешевий грошовий кредит, пропонуючи нужденним реманент, худобу тощо. Метою тиранів був режим особистої влади. Але, заграваючи з масами, володарі боялися їх. Будь-яке скупчення людей на вулиці навіювало підозри, що громадяни готують підступ, заколот чи замах. Цей період назавжди зберігся в пам’яті греків. Колоритні постаті перших тиранів — Періандра, Пісістрата, Полікрата — постійно привертали увагу грецьких істориків. Із покоління в покоління передавалися легенди про їхню незвичайну могутність, про багатство, про щасливий збіг обставин, що завжди їх супроводжував і викликав заздрість навіть у богів.
Читайте також: Обмінний курс
Пізніші грецькі історики та філософи (Геродот, Платон, Арістотель) бачили в тиранії ненормальний, протиприродний стан держави, своєрідну хворобу поліса, заподіяну політичними чварами. Вони були певні, що такий стан довго тривати не може.
Тирани (як древні, так і сучасні) переконані в тому, що підтримка мас дає їм право на сваволю, на ігнорування закону й традиції. Коли в студії Савіка Шустера на ТРК «Україна» знана юристка Марина Ставнійчук спробувала пояснити «слугам народу», що треба таки ж дотримуватися законів, норм і правил, голова Офісу президента Зеленського Андрій Богдан виголосив гордовиту вікопомну фразу: «Народ хоче — і ми повинні діяти». А волю народу тирани можуть тлумачити на свій розсуд. Такі фрази про народ раніше виголошували Полікрат з острова Самос, Пісістрат з Афін, Гієрон із Сіракуз, а тепер виголошує Зеленський із Києва вустами свого Богдана. Нібито народ дуже хотів дострокових парламентських виборів. Їх в Україні провели. Народ нібито хотів розпуску Центральної виборчої комісії. ЦВК розпустили. Народ начебто хоче миру за будь-яку ціну. І почалися залаштункові капітулянтські переговори… «Воля народу» стає основним чинником і джерелом легітимності «зеленої влади». Однак настрої народу дуже мінливі, непостійні. І незрозуміло, як народ зможе реалізувати позицію, що змінилася. Майдан? Дострокові вибори? Проте тиран може на них не погодитися… І що тоді?