Тиждень: Сергій Костаков, відставний єфрейтор спецназу ГРУ (Головного розвідуправління Міноборони СРСР), був узятий під варту 27 червня 2000 року за звинуваченням у незаконному зберіганні зброї. До 7 липня 2004 року перебував у «Лук’янівці» – СІЗО № 13. Згідно з вироком суду від 23 грудня 2005-го, термін покарання відбув, судимість погашена. 9 грудня 2010 року Європейський суд із прав людини постановив, що Костаков був «позбавлений права на прийнятний термін розгляду справи».
Проте після «податкового Майдану» в грудні 2010-го, активним учасником якого був Сергій, його знову запроторили в СІЗО – за нібито пошкодження дзеркала заднього огляду автомобіля «Шкода», що сталось під час блокування маніфестантами вул. Інститутської в центрі Києва.
Вийшовши на волю, Костаков не затримався в Києві: зараз він перебуває в Празі. За його словами, того злощасного автомобіля в грудні-2010 він навіть не торкався, але в Україні йому загрожує арешт, бо міліціонери зацікавлені довести, що на акції протесту виходять «лише» раніше судимі громадяни.
Не торкаючись питання провини чи невинуватості Костакова, Тиждень подає, в перекладі на українську та певній стилістичній обробці, його коментарі щодо фільму Костянтина Усова. Оригінальний коментар Сергія Костакова, надісланий через мережу Facebook, є в розпорядженні редакції.
…Я підтримую Усова в його роботі. Вважаю, з чогось треба починати. Ті, хто виступає проти Системи – завжди в програшному становищі. Проте це треба робити. І СІЗО – лише маленький фрагмент мозаїки.
Гадаю, певні речі не могли увійти у фільм через телевізійний формат. Але про них також треба сказати.
Пройдусь по основних моментах, коротко.
1. Санчастина.В санчастині СІЗО після президентських виборів з’явилось багато персоналу з Донбасу. Все б нічого, але вони не вміють «ставити» уколи. Тому цим займаються, здебільшого, ін’єкційні наркомани – майстри своєї справи. В СІЗО всі знають про всіх і про все. Тому ми знали, що персонал санчастини зі «старожилів» скорочують, а донецькі «проФФесіонали» одразу отримують житло в Києві.
2. Їжа.Харчі в СІЗО справді непридатні до вживання. Винятки трапляються в свята, або ж коли до СІЗО завозять некондиційні продукти (наприклад, прострочені). Такі продукти адміністрація скуповує за завищеними цінами. І справді годує ними підслідних.
Цікаво, що в ті часи, коли я перебував у СІЗО, харчування в двох найбільших корпусах – «Катеринівці» та «Столипіні» – помітно відрізнялося. В «Катеринівці» меню було помітно краще. Чому так, сказати не можу.
3. Передачі.Продукти, які підслідним передають рідні та близькі, по камерах розносять ув’язнені з числа тих, хто відбуває встановлений судом термін не на зоні, а в СІЗО. Такі передачі систематично «крають»: або виймають частину продуктів, або міняють продукти на гірші. Скажімо, цукерки «Білочка» на карамель.
4. Дворики для прогулянок.Непридатні до користування. Особливо це стосується «Столипіна». Там навіть влітку так темно, що не можна зробити фото з мобільного телефона. Перевіряв.
5. «Дороги» (система вервечок з вікна до вікна, через які підслідні обмінюються листами та різними предметами – Ред). Звичайно, вони є. Головна причина їхнього існування – не так передача з камери до камери якихось предметів, як спілкування. Людина в неволі завжди прагне спілкування.
6. Контрабанда.До СІЗО справді (за належної сплати) потрапляють заборонені там мобільні телефони, а також трамадол і алкоголь. Упевнений, жоден фільм нічого тут не змінить – хіба що зростуть розцінки. Що справді страшно, то це – стан ін’єкційних наркоманів, котрі потрапляють до СІЗО і не отримують жодної допомоги. Це катастрофа, я такого не бачив ніколи в житті.
7. Найгірша процедура.Виїзд до суду. Кожного дня з 6.30 ранку порядку 300 осіб концентрують у так званих боксах. Це темні приміщення з низькими стелями та несправною вентиляцією. Такий бокс забивають людьми, як тамбур електрички, і там вони «їдуть» по 3 – 4 години, доки не настане час їхати в суд. Майже всі при цьому курять. Для мене це було реальними тортурами. А є ж люди в СІЗО, у котрих здоров’я значно гірше за моє.
8. Грибок.Шкідливий для людини грибок, про котрий розказано у фільмі Усова, в СІЗО скрізь. Цією долі тимчасово уникли камери, де підслідні зробили ремонт за свій рахунок. Але таких камер мало, а грибок поширюється через повітря… Той, хто вперше потрапляє в СІЗО, одразу відчуває сморід грибка. Але з часом звикає.
Що мене дійсно дивує – це легковажність персоналу СІЗО. Вони ж теж цим дихають, а потім приходять із цим у свої родини. Чим вони думають?
…Думаю, прочитавши це, читачі зрозуміють, що в СІЗО можна померти просто через фізичні умови існування. Але найгірше – це психологія ув’язнення, котра задумана так, щоб перетворити людину на худобу, котра згодна на будь-що.
Я згадав про «хати» (камери – Ред.), котрі в’язні ремонтують своїм коштом. Ні, це не ті камери, котрі начальники СІЗО показують журналістам і правозахисникам. Ті камери знаходяться в новозбудованому корпусі. Але досить придатні до життя камери є й у «Катьці».
Якщо заможна людина потрапляє до СІЗО, опери можуть зробити їй пропозицію про «покращення умов». Потім ця людина з СІЗО вийде, а ремонт у камері лишиться. А потім начальство виб’є з бюджету фінансування на «покращення умов», котре вже зроблено. І просто вкраде гроші. Так вони собі дачі будують.
Той, хто робить ремонт, має всілякі поблажки від оперів. Наприклад, така людина сама вибирає, кого їй посадять у камеру. З іншого боку, якщо ти потрапиш до такої камери, вже відремонтованої, на тебе можуть «накласти податок». В камері №190 за моїх часів це було 100 гривень на місяць. А в камері №192 – від 400 до 500 грн. В «хату» №189 взагалі можна було потрапити лише за домовленістю.
Звичайно, довести це все в суді майже нереально. Ніхто ж нікому нічого не гарантує підписом. Все відбувається як «джентльменська домовленість».
І головне. Все це не було б можливим, якби система навмисне не передбачала максимальну заповненість СІЗО. Простий приклад. В СІЗО тебе можуть тримати стільки, скільки передбачено терміном твоєї статті. Отже, людину привозять з ізолятору тимчасового утримання в СІЗО, і там вона сидить до затвердження вироку судом апеляційної інстанції.
Але! Якщо засуджений знов подає оскарження, то вирок втрачає силу. А отже, принаймні, до розгляду оскарження, людина залишається в СІЗО. Крім того, припустімо, твою апеляцію задовольнили. Що виходить у результаті? Тебе переводять з «осуждьонки» до «слєдствєнки». Але ти все одно лишаєшся в СІЗО.
В результаті дехто не подає навіть апеляції – аби лише пошвидше перебратись із СІЗО на зону, де хоч би є свіже повітря. Бо ті ж «слєдствєнкі» завжди неймовірно переповнені. Вони просто повністю запхані нарами. Я побував у камері №170 – немає цензурних слів.
І це я ще не згадую про те, що «Лук’янівка» – транзитна в’язниця. Тобто там діє перевалочний пункт в’язнів. Це – окрема історія.
Усе сказане означає, що йдеться не про якісь там окремі випадки чи недоліки, або про звірство окремої адміністрації окремого СІЗО. Так працює Система в цілому. Я хотів би на цьому наголосити.