Але абсурд третьої гілки нашої влади все-таки впорядкований. Ні, не якимись мудрими документами й регламентами — наші «люди в мантіях» неначе вміють підкорювати час, їм вдається через два з половиною роки після Революції гідності жити й діяти так, мовби нічого не сталося. Себто в інтересах старої системи. І плекати її.
Українські судді — це ніби персонажі якогось фантастичного фільму, що ладні форматувати дійсність у стилі «как захочешь, так и было». Їм під силу заперечити декомунізацію в окремо взятому місті (і щось мені підказує: це ще квіточки), піддати сумніву атестацію в МВС, ну а про лояльність до всіляких ворогів державної безпеки час складати героїчний епос. Можновладці розводять руками: а що робити? Незалежна гілка влади, потрібні реформи. Справді потрібні — ось уже й велику чистку пообіцяли, начувайтеся, лихі люди Феміди! Ну а поки що… Театр абсурду триває, і суддівський конвеєр не перестає продукувати рішення, які впливають на наше життя тут і зараз.
Один епізод із багатьох. Євґєній Мєфьодов, громадянин РФ, фігурант справи про події 2 травня 2014 року в Одесі. Тамтешню прокуратуру й суди, здається, не надто вразили масштаб трагедії та роль у ній пана Мєфьодова, тож підозрюваного можна перевести під домашній арешт, а чом би й ні? А головне — кого здивуєш у нас таким рішенням? Одеський апеляційний абсолютно неоригінальний у своїй логіці. А змінити її можна лише реформами, які от-от розпочнуться, отже, треба просто чекати і, як любить казати наше військове командування, спостерігати.
Іншого вибору в законослухняних громадян не залишається. Але є один уже відомий спосіб. І в Одесі він спрацював. Місцеві активісти, переважно з «Правого сектору», заблокували суд і змусили його «подумати». Результат — Мєфьодов таки залишився за ґратами, за дрібне хуліганство (суддям, звісно, видніше). Ситуація для правової країни дика: представники організації з непевним статусом заблокували роботу державного органу, вчинили тиск на суд. «Хороша картинка для російських ЗМІ», варто було б подавати зустрічний позов і шукати правди в тієї самої недореформованої Феміди. Але це #перемога. І саме так ці події сприймає суспільство, а влада просто не наважиться переслідувати активістів, які тиснули на Одеський апеляційний суд. Так само як, хочеться вірити, не зазнають покарання й ті, хто заблокував у тій-таки Одесі, в аеропорту, Бойка, Новинського і К° 2 травня цього року. Формально це теж був акт насильства: опозиційних політиків обмежили в праві на свободу зібрань і пересування. Але фактично локалізовано загрозу держбезпеці. Звісно, то парафія СБУ, але остання не наважилася б чіпати недоторканних депутатів із партії, яка є інкарнацією злочинного угруповання, що узурпувало владу в країні під час правління Януковича (цікаво, чи дозріють до таких формулювань реформовані українські суди та прокуратура?)
Читайте також: Реванш через суди
До речі, про вже згаданого Вадима Новинського. Наприкінці квітня у впливовому тижневику «Дзеркало тижня» вийшла його стаття «Постреволюція», у якій російський олігарх не лише оголосив себе патріотом України, а й прямо закликав відмовитися від революції, руйнівної, кривавої і т. ін. Ну миролюбній риториці опорегіоналів годі дивуватися. Власне як і їхній контрреволюційності. А чим так не влаштовує небідного Новинського та його однопартійців Майдан, який, по суті, триває донині? Зубожінням населення, втратами на війні чи російською агресією? Якщо по-чесному, без «турботи про народ», то йдеться про те, що в Україні існує численний і рішучий прошарок переговоронездатних громадян, які не йдуть у кулуари, на заміські вілли, щоб щось там «порєшать». І саме ці люди заважають жити Новинському та його партайгеносе. І саме від них не ризикнуть захищати Нацгвардія та решта силових підрозділів. І саме ті, хто «не настрибався на Майдані», стримують реванш регіоналів і змушують діяти навіть такі безнадійні органи влади, як українські суди.
Читайте також: Феміда різних сортів
Утім, блокади гідні не лише суди. В органах виконавчої влади на звільнених територіях Донбасу часто густо спливають «колишні», довести причетність яких до організації й участі в сепаратистському заколоті може будь-який вправний користувач YouTube. Пояснити політичну живучість можна не чим іншим, окрім як бажанням «домовитися зі старими професіоналами, міцними господарниками» доби Януковича, — у цьому якраз нічого революційного, все за Новинським. Але революція, на щастя, ще не скінчена, і є надія, що наші вуличні «омбудсмени» ще змусять геніальних переговірників із Банкової та Грушевського переглянути свої кадрові рішення й виконати роботу над помилками тут і зараз, в очікуванні остаточних і рішучих реформ.