Денис Казанський член Тристоронньої контактної групи від представників Донецької області

Президентська партія: чиї слуги?

Політика
18 Липня 2019, 17:08

Партія «Слуга народу», яка ще півроку тому існувала лише на папері, сьогодні є найпопулярнішою політичною силою в країні й із великим відривом випереджає решту в рейтингу електоральних симпатій. Уже через тиждень ця партія, нашвидку зліплена напередодні голосування з погано знайомих одне з одним людей, найімовірніше, перетвориться на найбільшу парламентську фракцію. А за особливо вдалих обставин навіть зможе одноосібно сформувати більшість у Верховній Раді, не залучаючи до коаліції жодну іншу політсилу.
Такий варіант став можливим уперше в українській історії. Ніколи раніше парламент ще не контролювала одна партія. Але ризик полягає не тільки в тому, що Радою на п’ять наступних років може монопольно заволодіти одна політична сила. Неможливо точно сказати, як поведуть себе депутати зі списку партії Зеленського в парламенті. Причому цього не знають, вочевидь, навіть самі майбутні «слуги народу».

В українській історії траплялися різні політсили й парламенти. Було, наприклад, очевидне зло в особі Партії регіонів. Але це зло було хоча б зрозумілим і передбачуваним. Натомість спрогнозувати поведінку депутатів від «Слуги народу» (СН) у ВР неможливо. Навіть побіжного погляду на список достатньо, щоб зрозуміти, що цих людей не об’єднує взагалі нічого, крім нового партійного бренда.

 

Читайте також: Пазли парламентської більшості

Безумовно, вірність переконанням та ідеологічним принципам не найсильніша сторона українських політиків. Напевно, у кожній партії можна знайти перевертнів та перебіжчиків. Чого вартий лише Ілля Кива з «Опозиційної платформи — За життя», який закликав розстрілювати автобуси з переселенцями із Донецька й називав електорат Опоблоку «ватними тваринами». Але проблема в тому, що в партії «Слуга народу», здається, взагалі немає жодної ідеології. Ще в травні ідеолог цієї політичної сили Руслан Стефанчук заявляв, що СН притримується лібертаріанства. Але в липні лідер партії Дмитро Разумков уже казав, що не згоден із цією позицією і шляхом лібертаріанства партія йти не зможе. Таким чином, навіть якщо кандидати зі списку «Слуги народу» й хочуть зберігати вірність партійній ідеології, то просто не мають такої можливості, адже генеральна лінія політсили наразі коливається.

Виходить, що в травні, коли партійний список СН тільки формувався, люди приходили ще в лібертаріанську партію, а в липні, коли всі вже сіли в цей потяг, з’ясувалося, що він іде в зовсім іншому напрямку. Не виключено, що в майбутньому цей напрямок зміниться ще не раз. Але, здається, наразі ніхто не висловив незгоду зі зміною курсу.

Якщо поглянути на персональний склад списку «Слуги народу», то спочатку в ньому також можна було побачити зовсім різних людей із діаметрально протилежними цінностями. Наприклад, поряд із єврооптимісткою Галиною Янченко, волонтером Давидом Арахамією та ветераном АТО Єгором Чернєвим у ньому були такі персоналії, як Дмитро Співак, що мав відверто проросійські погляди й працював телеведучим на каналі Віктора Медведчука, а також кум дружини того самого Медведчука Андрій Холодов. Пізніше Співака зі списку виключили, але Холодов лишився. Та й якщо поглянути, хто балотується до Ради від СН у мажоритарних округах, стане зрозуміло, що проблема нікуди не зникла. Адже серед кандидатів є прихильник Антимайдану й один зі спікерів телеканалів Вік­тора Медведчука блогер Макс Бужанський із Дніпра, а також журналіст телеканалу «1+1» Олександр Дубінський, який має репутацію медіа-кілера.

На відміну від повноцінної партії, члени якої перевіряються спільною роботою і доводять на ділі свій творчий хист, у «Слуги народу» не було жодної можливості випробувати власних кандидатів. Тому в парламент ведуть дві сотні людей, у яких не впевнені навіть ті, хто здійснює цей відбір

І це тільки ті приклади, які лежать на поверхні. Про більшість мажоритарників і списочників «Слуги народу» ми знаємо ще менше або не знаємо взагалі нічого. І як ці люди покажуть себе в майбутньому парламенті, лишається хіба що здогадуватися. Очевидно, всі вони або зовсім не знайомі одне з одним, або бачилися кілька разів у житті. Чи зможуть лідери СН включно з президентом України контролювати та ефективно управляти цією строкатою масою, сказати важко. Зрозуміло, що українському виборцеві подобається вірити в диво й красиву легенду про те, як сотня хороших хлопців зібралася разом, щоб змінити країну, ось тільки в житті чудес не буває. І, як показує практика, такі політичні проекти, створені на швидку руку з випадкових людей під конкретну ситуацію, рідко виявляються стійкими й ефективними. Таких прикладів скільки завгодно. Зі свіжого достатньо згадати хоча б той самий «Народний фронт», який здобув найвищий результат на парламентських виборах у 2014 році, а в 2019-му має рейтинг менш як 1%.

Попри те що НФ до останнього зберігав у парламенті видимість монолітності, фактично це об’єднання було розколоте на кілька фракцій, що ставили перед собою протилежні завдання. Частина політиків орієнтувалася на президента Петра Порошенка і в підсумку опинилася в списку його нової партії «Європейська солідарність», частина примкнула до прем’єра Гройсмана, інші загравали спочатку з Юлією Тимошенко, а потім підтримали Володимира Зеленського, коли вже було зрозуміло, що саме він стане новою владою.

 

Читайте також: Mission: Failed state

Цілком імовірно, що аналогічна доля може спіткати й «Слугу народу». Адже, як стало відомо з матеріалів журналістських розслідувань, команда Зеленського від самого початку не монолітна, уже сьогодні в ній є серйозні внутрішні суперечності. Наприклад, «Українська правда» з посиланням на свої джерела повідомляла про конфлікт, що намітився між очільником Офісу президента Андрієм Богданом та в. о. голови Служби безпеки України й другом дитинства Зеленського Іваном Бакановим. Виник він через те, що Баканов не став узгоджувати з ОП призначення заступників у СБУ, а також оточив себе консультантами на кшталт Миколи Банчука й Анатолія Матіоса, які стали пропонувати йому сумнівні призначення. Крім того, Баканов не хоче ліквідувати скандальний відділ «К», скасування якого було в планах Офісу президента.

Утім, фракція може розпастися не тільки через конфлікти в оточенні Зеленського, а й через банальний підкуп «слуг народу» олігархами та політиками з інших політсил. Цікаво, що цю проблему цілком відкрито визнає й оточення Зеленського. Зокрема, Андрій Богдан у своєму інтерв’ю припускав, що до 40% нардепів від «Слуги народу» можуть виявитися хабарниками та перебіжчиками.

«Припустімо, буде 200 народних депутатів від «Слуги народу». Я розумію, що якась частина з них не виправдає наші надії. Це нові люди, вони нізвідки, вони реально приходили через Facebook, через соціальні ліфти. Їх давали регіональні штаби, їх радили експерти, ми брали людей з офісу BRDO, це різні люди. І 20% з них будуть погані, їх куплять, вони братимуть хабарі, потім ще 20%. Але 60–70% будуть нормальні ідеологічні люди», — казав Богдан журналістам видання «РБК-Україна».

 

Читайте також: Зваба і загроза простоти

Тобто сам очільник Офісу президента й окреслив головний недолік своєї політичної сили. На відміну від повноцінної партії, члени якої перевіряються спільною роботою й доводять на ділі свій творчий хист, у «Слуги народу» не було жодної можливості випробувати власних кандидатів. Тому в парламент ведуть дві сотні людей, у яких не впевнені навіть ті, хто здійснює цей відбір. Звичайно ж, такі заяви просто подарунок для конкурентів. І можна не сумніватися, що заможні та досвідчені опоненти Зеленського на кшталт Порошенка та Медведчука вже облизуються в передчутті великого ярмарку в Раді. Відвертого цирку часів Януковича з масовою втечею з фракцій так званих тушок, зрозуміло, не буде. Формально фракція СН, імовірно, збереже єдність. А ось грати в пас із опонентами деякі члени команди Зе, очевидно, будуть багато і з задоволенням. Можливий навіть варіант створення деякої подоби філій фракцій ЄС та «За життя» всередині фракції «Слуги народу». Адже в українській політиці, як ми знаємо, немає нічого неможливого.

На жаль, доки в Україну нарешті не прийде справжня європейська політика зі справжніми ідеологічними партіями, цей сумний сценарій раз по раз повторюватиметься. Адже чудес не буває.