Політика

  ▪   Роман Малко

Пазли парламентської більшості

Якою може бути парламентська коаліція у майбутній Раді
Матеріал друкованого видання
№ 29 (609)
від 18 липня

Новий парламент буде найкомічнішим із усіх попередніх та найцитованішим. А ще, мабуть, найзеленішим, найнесамостійнішим, найкерованішим, найнесподіванішим, найскандальнішим і найменш професійним. Є також велика ймовірність, що в історію він зможе ввійти як парламент із найкоротшою каденцією, яка завершиться або великим фіаско, або грандіозним переформатуванням політичних еліт. Звісно, дечого з цього списку, можливо, і не станеться, але в історію він точно ввійде як особливий. 

 

Про що кажуть цифри


Якщо вірити рясно розквітлій останніми тижнями соціології, то майбутня ВРУ може оновитися до невпізнання завдяки самому лише пропрезидентському проекту «Слуга народу». За цей досі віртуальний бренд готові проголосувати понад 40% мешканців України, що визначилися з вибором. Додаймо до цього ще одну нову силу — «Голос» Святослава Вакарчука, яка теж створюється з нуля й веде в парламент нові обличчя. Не забракне їх і в партії Петра Порошенка, що тепер називається «Європейська солідарність». На межі можливого прориву в Раду проект генерала СБУ Ігоря Смешка «Сила і честь».

 

Читайте також: Mission: Failed state


Про «Батьківщину» Юлії Тимошенко та «Опозиційну платформу — За життя» (ОПЗЖ), дітище кума Путіна, яким рейтинги дають близько 7% та понад 10% відповідно, можна було б і не згадувати. Там із новими обличчями сутужно. Не вважати ж такими Сергія Таруту в «Батьківщині» чи Віктора Медведчука в ОПЗЖ. Утім, згадати принаймні останніх таки варто. Це угруповання може стати серйозним подразником у новій Раді й доволі активним гравцем. Державницьким силам, на жаль, доведеться не тільки зважати на нього, а й активно з ним битися. Ну а якщо трапиться несподіванка й компанію ОПЗЖ складе ще одна гілка колишніх регіоналів з ахметовського Опозиційного блоку, тоді кількість лише явних кремлівських багнетів у парламенті України, яка воює, буде критично велика.


Які це матиме наслідки, Тижню розповіла, вдавшись до певної алегорії, віце-спікерка Оксана Сироїд. «Це буде тигр Шерхан і шакал Табакі. Медведчук і компанія, які тут знають усе, які зробили не один переворот. Думаю, що їхня мета полягатиме в тому, щоб допхати особливий статус, знецінювати далі парламент. Вони ж не зацікавлені, щоб органи влади та державні інституції демонстрували ефективну роботу. Їхня ціль абсолютно протилежна. З’явиться багато людей, готових їм, як отой шакал, підспівувати. І проблема в тому, що добрих вовків майже не буде. Бо ті, хто сьогодні претендує на роль Акели цієї зграї, не готові до двобою. У багатьох сенсах. І не тільки тому, що не знають, як працює парламент. Для цього багато розуму не треба. Вони швидко вивчать коридори, входи та виходи. Але потрібен хребет і дуже потужна воля, попри страх, дуже сувора система цінностей, із якої ніхто тебе не зіпхне. Розуміння свого національного інтересу й готовність його відстоювати, хоч би хто до тебе приходив, що розказував та як лякав. Ти мусиш бути готовий стояти на своєму. Чи буде там група, спроможна стояти до кінця? Я переживаю, бо не бачу цього. Саме цього. А Шерхан із шакалами мені зрозумілі й прочитувані».


Чим потішить мажоритарка


Від того, хто зайде в Раду з округів, залежатиме, можливо, більше, ніж те, скільки мандатів відхопить собі кожна з «прохідних» партій. Мажоритарники завжди були золотою акцією, а цього разу й поготів. І не лише тому, що за їхні голови відбуватиметься рекордно активне полювання, а й тому, що вартість цих голів, зважаючи на унікальність моменту, може зрости до небачених висот. Ці люди з особливою логікою, філософію та мотивацією (навіть ті, хто ввійде в коаліцію) у світлі ухвалення нового Виборчого кодексу, який змінює правила (назавжди скасовує мажоритарку як явище), навряд чи будуть наївними вівцями, радше гратимуть свою гру. «Це може бути взагалі окрема республіка, — каже політичний експерт Олександр Антонюк. — І можливо, саме через них припинить своє життя наступне скликання парламенту. Тому що одні відстоюватимуть інтереси округу та суспільства, а інші відбиватимуть кошти, які вклали у вибори. Але в цьому бюджеті, який формуватиметься вже на початку осені, вони навряд чи зможуть собі щось закласти. Тому конфлікти й проблеми почнуться через рік, коли запуститься наступний бюджетний цикл».

 

Основна інтрига — хто пройде за мажоритаркою в Раду. Від цього залежатиме, як розвиватимуться події далі, і тут варіантів безліч. Велика ймовірність, що значна кількість обранців побіжить в обійми СН та посилить її вплив у парламенті, сподіваючись на якісь бонуси. Водночас є така сама ймовірність, що чимало мажоритарників забажає залишитися на вільних хлібах, посилити інші фракції або навіть сформувати нові групи. Зважаючи на різношерсту публіку, яку ведуть під своїми брендами основні гравці, та пов’язаний із цим ідеологічний хаос, можна сміливо прогнозувати рекордне тушкування, міграційні хвилі й навіть неприродні ситуативні союзи між начебто непримиренними ворогами. Усе це вказує на доволі прикру обставину. Найімовірніше, центр ухвалення рішень буде не в парламенті. 

 

Читайте також: Зваба і загроза простоти

 

Коаліція


Хто з ким паруватиметься — це завданнячко, вирішення якого має щонайменше кілька варіантів. Найбажаніший для СН і найнебезпечніший для країни — це монокоаліція, тобто президентський проект, підсилений прихильними мажоритарниками. В одному з інтерв’ю представник президента у ВРУ та другий номер у списку СН Руслан Стефанчук так і заявив, що метою його політсили є стати монопартією, яка візьме на себе відповідальність за стан справ у державі. Проблема в тому, що втілення такої моделі не лише розв’яже руки Зе-команді й дасть можливість реалізовувати найбожевільніші ініціативи, а ще й загрожуватиме країні авторитаризмом. Узявши під контроль парламент, президентові з його ляльководами можна буде вже не зупинятися ні перед чим. Утім, Оксана Сироїд упевнена, що монопартійна коаліція — це водночас найбільша загроза для Володимира Зеленського. «Він цього, може, і не розуміє, але наявність хоча б двох партій для нього вже краще, ніж монопартійна коаліція», — каже вона. Логіка в тому, що повнота влади тягне за собою ще й повноту відповідальності, яку краще все-таки розділити, щоб потім менше боліло, коли щось піде не так. Нині тішить хіба що те, що передумов для створення монокоаліції немає.


Серед основних претендентів на партнерство зі СН більшість експертів та нардепів, які змагаються на виборчих полях, називають дві політичні сили: «Батьківщину» та «Голос». Перша, власне, ніколи й не приховувала свого бажання співпрацювати з фанатами Зе, але в СН до такої близькості ставляться прохолодно. Можливо, там у принципі не зацікавлені мати тісні стосунки із Юлією Володимирівною, зважаючи на її політичний бекграунд, та «Батьківщиною» як носієм старих політичних традицій, від яких СН усіляко намагається абстрагуватися. Але основна проблема все ж таки полягає в прем’єрських амбіціях Юлії Тимошенко, які команді президента дуже не в тему. Утім, співпраця між двома політсилами усе-таки можлива. Якщо «Слузі народу» серйозно бракуватиме підтримки, вона муситиме йти на певні компроміси й погодитися на партнерство з «Батьківщиною». Остання, можна не сумніватися, уже знайде, у який спосіб цим партнерством скористатися. Велика ймовірність, однак, що триватиме воно недовго. Щойно в партії президента почнуться проблеми, зелене листя пожовтіє, ЮВТ & Ko знову опиняться в опозиції й затято тавруватимуть колишніх партнерів, звинувачуючи в усіх гріхах. Власне, як і минулого разу.


Тому співпраця з «Голосом» для СН була б прийнятнішою, зважаючи хоча б на приблизно однаковий ефект новизни та відстороненості від старої політики, яким козиряють обидва проекти. Станом на сьогодні відомо, що у Вакарчука теоретично допускають можливість коаліції в новій Раді з президентською партією. У СН її теж не виключають. Щоправда, в обох політсилах це питання коментують доволі обережно, прикриваючись балачками про принципи й ціннісні базиси. Заступник голови «Голосу» Ярослав Юрчишин каже, що основним маркером для можливого партнерства його партії буде те, чи зможуть потенційні політичні партнери поставити інтереси України вище від своїх партійних. Очільник президентської партії Дмитро Разумков як передумову єднання визначає збіг позицій і принципів можливих партнерів із ціннісними орієнтирами СН. А його соратник Руслан Стефанчук основою коаліційного єднання (якщо «Слузі народу» не вдасться набрати 226 голосів) визначає схожі ідеї розвитку України. На його думку, на дружбу із його політсилою (у разі проходження в новий парламент) може претендувати не лише «Голос», а й партія «Сила і честь» Смешка. «Це ті нові обличчя, нова кров, яка могла б дати якийсь імпульс для України». До речі, у Смешка теж не проти співпраці. Звісно, «на базі стратегії, плану дій, спільного розуміння», як пояснив в одному з інтерв’ю сам лідер.


Неважко зрозуміти, що в конкретній ситуації все це тільки гарні слова, не більше. Хоч, очевидно, якісь перемовини насправді ведуться між усіма політсилами. Бодай задля знайомства. І предметом їхнього обговорення є не розмиті балачки про ідеологію та принципи, яких, будьмо відверті, у декого немає, не було й не буде, а цілком конкретні питання, пов’язані з владою, грошима, посадами, квотами тощо. Втім, про їхній результат, якщо він буде, стане відомо не раніше оголошення підсумків перегонів, коли картинка проясниться і можна буде оперувати конкретикою.

 

Читайте також: Мажоритарні бої

 

Чи варто казати про входження до коаліції «Євросолідарності» Порошенка? Сумнівно. Деякі ЗМІ пишуть (посилаючись на міфічне оточення екс-президента), що певні перемовини ведуться й такий варіант можливий. Порошенко нібито навіть готовий відмовитися від мандата, щоб не псувати собі імідж на майбутнє, якщо позиції вдасться узгодити. Як підтвердження, наводять заяву самого Петра Олексійовича, який під час одного телеефіру висловив надію, що в майбутньому парламенті його команді вдасться об’єднатися із СН заради продовження руху до ЄС та НАТО. Але ситуативна співпраця для розв’язання якихось питань зовсім не означає входження в коаліцію. Врешті, екс-президент часто заявляв, що готовий допомагати новому главі держави в його роботі, тільки далі заяв справа не просувається. Очевидно, що ймовірність такого союзу вкрай низька, бо не вигідна ні «Європейській солідарності», яка обіцяє стати запобіжником у новому парламенті й не допустити скасування завоювань останніх років, ні партії «Слуга народу», яка всю передвиборчу риторику побудувала на критиці попередників. До того ж про неприпустимість створення коаліції між обома політсилами відверто заявив голова ВРУ Андрій Парубій, другий номер у списку партії Порошенка, зазначивши, що не бачить сьогодні для цього жодних можливостей уже хоча б тому, що в списку СН є «колишні члени Партії регіонів і Комуністичної партії». Врешті, у «Євросолідарності» від початку декларують, що збираються в опозицію, тому розмови про якісь перемовини скидаються на передвиборчі фейки, мета яких — послаблення позицій партії напередодні дня голосування.


Ну а щодо того, чи буде нагода побачити в парламентській більшості поряд із СН одіозну ОПЗЖ, яка, за версією соціологів, може претендувати на друге місце в списку переможців, то тут відповідь радше «ні». Для Зеленського та його «слуг» відкрита дружба з відверто проросійськими екс-регіоналами надто «токсична». Шерхан, як каже Оксана Сироїд, не ввійде в коаліцію, бо це дуже одіозно. Немає потреби так «палитися», можна співпрацювати, залишаючись нібито в опозиції. Як приклад — ситуативна (за потреби) співпраця екс-регіоналів із різних фракцій (не лише Опоблоку) в минулому парламенті з тодішньою коаліцією. Для вирішення кадрових чи бюджетних питань, наприклад. Про це трохи забулося, але стенограми ж не горять. Найімовірніше, так буде й цього разу, обмежаться неформальними контактами. Тим більше що в списках СН і справді є фігури, близькі серцем, та й не тільки до прокремлівського табору, включно з головою партії Разумковим, чиє недалеке минуле тісно пов’язане з ПР. Головне, щоб ця співпраця не вилилася в щось невідворотне, скажімо, у втілення ідеї федералізації, яку виношує Медведчук. Коли в процесі конституційної реформи раптом спробують закласти основи для двопалатного парламенту чи якусь іншу міну.

 

Перші кроки


Як скоро запрацює нова Рада та скільки часу в неї піде на формування коаліції, безпосередньо залежатиме від результатів виборів і здатності політсил, які туди потраплять, домовлятися. Це буде першим екзаменом, результат якого багато прояснить. Наступний іспит — формування Кабміну. За Конституцією, старий уряд складає повноваження перед новообраною Радою й парламент затверджує новий склад. Уже сьогодні очевидно, що процес не буде легким і залежатиме не так від коаліції, як від кінцевих бенефіціарів фракцій: як вони зуміють домовитися. Звісно, Зеленський і ті, хто за ним стоїть, хотіли б отримати повністю ручний уряд із власним прем’єром. Але це можливо лише за наявності монокоаліції. У всіх інших варіантах доведеться шукати компроміс. Найімовірніше, із депутатського складу в міністри потрапить не надто багато персонажів, бо кандидатів шукатимуть поза Радою (новий тренд). Можливо, уже знайшли.


У будь-якому разі надалі робота парламенту багато в чому залежатиме саме від того, у який спосіб та яким саме буде сформовано уряд і хто його очолить. На крісло прем’єра крім Тимошенко претендує ще багато гравців: Юрій Бойко, Святослав Вакарчук, Ігор Смешко, Володимир Гройсман, Арсен Аваков… Утім, їм навряд чи поталанить. Найімовірніше, посаду обійме технічна, а не політична фігура. Принаймні в Зеленського більше схильні до такого варіанта. Якщо вірити даним Мелінди Герінґ, редакторки блогу UkraineAlert в Атлантичній раді, наразі розглядають п’ять потенційних кандидатів на прем’єрське крісло: Айвараса Абромавичуса, Владислава Рашкована, Юрія Вітренка, Андрія Коболєва та Олександра Данилюка. Звідки інформація, Мелінда не зізнається, як і не знає, у кого більше шансів. Однак, на її думку, найкращими були б кандидатури колишнього міністра економічного розвитку й торгівлі Айвараса Абромавичуса та заступника виконавчого директора МВФ Владислава Рашкована, які начебто найкомпетентніші, найпрофесійніші, мають добрі стосунки з президентом і повагу на Заході.  

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.