Після відвідин Ватикану президент помітно збадьорився. Можливо тому, що із вуст Папи прозвучало те, що він так давно мріяв почути сам і хотів, аби почули його піддані. «Він навіть назвав мене президентом миру», — щиро похвалився Володимир Олександрович. Саме ці слова, схоже, і є тим найголовнішим, заради чого варто було летіти до Вічного міста.
Зеленський дуже хоче закінчити війну й вписатися в підручники з історії як миротворець. Він не втомлюється це підкреслювати. Адже «президент миру» — головний його меседж, яким він намагається виправдати все, що робить чи робитиме в майбутньому. Тільки тепер цей меседж ще й озвучений самим Папою Франциском. І хоч то й не Нобелівська премія миру з чималим гонораром на додачу, та все ж досить багато, щоб апелювати до опонентів, критиків і самого себе. Я, мовляв, на правильному шляху, не те що той Петро, який заробляв на війні.
Парадокс лише в тому, що й «той Петро» мріяв про мир і навіть обіцяв закінчити АТО за лічені години. Обидва «Мінська» теж він підписав, виторговуючи в Путіна хоч якесь перемир’я. Врешті, жоден притомний громадянин України не хоче війни та не мріє померти від ворожих куль чи градів. Різниця тільки в тому, яку ціну кожен готовий заплатити за мир.
Читайте також: Богдана на Єрмака. Реакція політиків та соцмереж на зміну керівника Офісу президента Зеленського
Власне, несподіваним стало призначення головою президентського Офісу Андрія Єрмака, який якраз і відповідає в команді Зеленського за «мир». Саме він має гарні зв’язки по той бік фронту, зокрема з новим відповідальним Путіна за «український напрямок» Дмитром Козаком. А той, своєю чергою, мало не втілив колись план повернення Молдові Придністров’я, що передбачав федералізацію країни, надання Придністров’ю та Гагаузії особливого статусу з власними парламентами, судами та можливістю блокувати законопроекти парламенту Молдови. Усе це лише підтверджує те, що процес замирення стає для влади пріоритетним і набиратиме обертів. Тим паче давно озвучені й дедлайни, які, відверто кажучи, підтискають.
Наступна зустріч у «норманському форматі» попередньо запланована на квітень. До неї українська сторона має підготувати пакет пропозицій. Про це після останньої «Нормандії» розповів сам Єрмак. Але головне — місцеві вибори наприкінці жовтня. Вони, за задумом сценаристів, мали б відбутися одночасно по всій території України включно з окупованими районами Донбасу. Це теж озвучив Єрмак, щоправда, зазначивши, що згідно з українським законодавством їх неможливо провести, якщо на територіях перебувають іноземні збройні формування. Його думку поділяє президент, який вважає такі вибори символічними, бо вони можуть об’єднати країну.
Утім, сценарій написаний. Схоже, що в Парижі його остаточно погодили й відступати від нього ніхто не збирається. Зеленському потрібен мир, тож, підвищивши статус Єрмака, він надсилає однозначний сигнал Кремлю, що готовий іти на поступки. Їхній можливий масштаб ще потрібно з’ясувати, але годі сумніватися, що дорожня карта компромісу розробляється на Банковій уже не перший день. Вустами Давида Арахамії, скажімо, вкидається ідея про можливе відновлення водопостачання до анексованого Криму. Мовляв, непоганий компроміс в обмін на виведення окупаційних військ із Донбасу та відновлення контролю над кордоном. І хоч Арахамія часто видає вельми оригінальні спічі, за що його партійцям доводиться згодом виправдовуватися, ідею насправді не варто недооцінювати. Арахамія, як і Сивохо, який просуває меседжі на кшталт необхідності просити вибачення в мешканців Донбасу чи створення Національної платформи примирення та єдності, чим усіляко намагається перевести стрілки з російської агресії на громадянський конфлікт, виконують специфічну місію — роблять інформаційні вкиди для зондування суспільної думки.
А ще Україна далі веде переговори про нові три точки розведення військ на Донбасі. Хоча попередні спроби розведення військ, проведені нинішньою владою й навіть за особистої участі президента, не були надто успішні. Так, 26 січня в районі Петрівського взагалі дійшло до відвертої провокації, коли підконтрольні Кремлю бойовики зайшли на колишні позиції ООС й обстріляли свою ж територію. Ну і як ознака підготовки до чогось масштабного — перестановки в Тристоронній контактній групі з питань Донбасу. Туди на заміну колишньому екс-омбудсмену Валерії Лутковській Зеленський призначив колишнього керівника Центру спецоперацій боротьби з тероризмом СБУ генерал-майора Геннадія Кузнєцова.
Читайте також: У полоні почуттів
Можливо, це лише гра, до якої підштовхують західні партнери. Ви, мовляв, продемонструйте готовність іти на поступки, а далі побачимо. Але вона явно нічим добрим не може закінчитися. І якщо Зеленський усе ще не розуміє, із ким має справу, що нічого виторгувати в Путіна він апріорі не зможе, то проблема ще більше ускладнюється. Так, нас невтомно переконують, що про жодну здачу національних інтересів не може бути й мови. Ніхто не збирається переходити червоні лінії, торгувати суверенітетом тощо. Тільки от у який інший спосіб миротворці збираються достукатися до здорового глузду людини, що параноїдально хоче повернути Україну в лоно своєї імперії? Ще раз подивитися йому в очі, зазирнути в душу, апелювати до серця старого чекіста?
Компромісів із Москвою не буде. Вона не піде на жодні поступки, які їй невигідні. А те, що вигідно Росії, звісно, не може бути вигідно Україні. Десь посередині зійтися не вдасться — не той випадок. Адже, по-перше (майже цитата), це ніяка не наша агресія, а ваша приватна громадянська війна. Ми лише допомагаємо досягти миру. По-друге, ми можемо тільки організувати зустріч: сідайте й домовляйтеся з мешканцями Донбасу. А по-третє, ми виводити нікого не можемо, бо нас там нема, ви хіба не чули?
У кращому разі, і він буде не найгірший, уся ця миротворча історія Зе може закінчитися тупиком, із якого довго доведеться шукати виходу. І то лише тоді, якщо українська сторона впреться ногами в кордон і не погодиться на вибори без його повернення під свій контроль. На щастя, у Зеленського начебто усвідомлюють, що проводити вибори без повного контролю над регіоном, навіть якщо терористи одягнуть вишиті сорочечки й зав’яжуть собі синьо-жовті бантики, є самогубством. І це єдиний момент, який усе ще може зіграти й не допустити катастрофи.