Міхаіл Прохоров несподівано для всіх довів, що партію «Правое дело» він розглядав як справжній серйозний проект, а не чергову бізнес-схему. Російська влада вкотре продемонструвала, що участі у виборах осіб, непідконтрольних Кремлю, вона не стерпить. Внутрішньополітичне відомство РФ вкотре підтвердило, до яких брудних засобів готове вдаватися з метою втриматися на владному олімпі. Але найголовніше – ситуація з «Правим дєлом» може мати дуже непередбачувані наслідки у майбутньому.
Ройзман спотикання
Отже, що сталося з «Правим делом»? Класичний інспірований Кремлем внутрішньопартійний переворот. Від самого початку з’їзду пішли чутки про те, що делегатів з’їзду масово возили до Адміністрації президента «на розмову». Зрештою, делегати з’їзду майже одностайно проголосували за виключення з партії її лідера бізнесмена Міхаіла Прохорова. Останній у відповідь закликав своїх прибічників вийти з «лялькової кремлівської партії», звинувативши у процесі розколу партії заступника голови Адміністрації президента РФ Владіслава Суркова, заступника голови департаменту внутрішньої політики Кремля Радія Хабірова.
Нині очевидно, що на певному етапі проект «Правое дело» обрав шлях, неприйнятний для Кремля. І причиною для невдоволення, схоже, став намір лідера партії включити в першу десятку кандидатів у депутати Держдуми голову Єкатеринбурзького фонду «Місто без наркотиків» Євгенія Ройзмана. Останній російській громаді відомий як нескорений борець з наркоторгівлею в Єкатеринбурзі та деяких інших російських містах. З Євгенієм Ройзманом пов’язують гучні справи ледь не засудженого борця з наркотиками з Нижнього Тагілу Єгора Бичкова та сутичку мешканців села Сагра під Єкатеринбургом з бандою кавказців.
Діяльність Євгенія Ройзмана псує великій кількості можновладців не лише бізнес, а й життя взагалі. Фонд «Місто без наркотиків» уже замучив міліцейське та адміністративне керівництво Єкатеринбурга вимогами чесно виконувати їхні ж службові обов’язки. Євгеній Ройзман відомий як людина глибоко принципова, непоступлива і безкомпромісна. Діяльність його фонду, до речі, неоднозначно сприймається не лише владою, а й російською ліберальною спільнотою. Політолог Станіслав Белковський вважає фонд Ройзмана серйозною загрозою для російської державності як такої, оскільки «Місто без наркотиків» – це практично альтернативні силові структури. Мабуть, бізнесмен Міхаіл Прохоров неабияк розраховував, що імідж «ворога наркоторгівлі» додасть «Правому делу» голосів багатьох росіян. Проте у Кремлі явно вирішили інакше. Поєднання «єкатеринбурзького Робін Гуда» Ройзмана з найбагатшою людиною в Росії там сприйняли як пряму загрозу режиму.
Ще напередодні процесу кілька керівників регіональних відділень «Правого дела» виступили проти включення Євгенія Ройзмана до списку партії. Міхаіл Прохоров також повідомляв ЗМІ, що на керівників регіональних відділень партії тиснуть з боку губернаторів та Адміністрації президента, вимагаючи виступити проти голови «Міста без наркотиків». Ба більше, прохання не включати Євгенія Ройзмана до партійного списку надходили з Кремля безпосередньо, мовляв, голова фонду – «шкідливий та небезпечний, таких, як він, не має бути в Думі». Лідер партії попередив, що в разі наполягань з боку Адміністрації президента РФ він сам залишить партію. Здається, у Кремлі ці слова почули.
«К ноґє, холопи!»
Проект «Правое дело» на сьогодні можна сміливо вважати знищеним Кремлем. Після того, як лідер пішов, перспективи партії на виборах украй примарні. Стає очевидно, що Кремль і бізнесмен Прохоров одне одного, що називається, не так зрозуміли. Москва воліла побачити лояльну праву партію, яка б забезпечила правильний розподіл голосів на виборах. Міхаіл Прохоров же почав грати всерйоз і не помітив, як сам «стрибнув за прапорці». Реакція єгерів не забарилася. Наслідки від неї також не змусять довго чекати.
Протягом останніх місяців до «Правого дела» долучилися чимало російських бізнесменів, таких як екс-президент ЗАТ «Комплексні енергетичні системи» Міхаіл Слободін, власник мережі аптек «36,6» Артем Бектеміров, екс-голова Росбанку Євґеній Іванов тощо. Членами партії стали такі відомі особистості, як рок-музикант Андрєй Макарєвіч, актор Алєксандр Ярмольнік і відомий російський тележурналіст Алєксандр Любімов. Про підтримку партії заявляла Алла Пугачьова. Усі ці люди тепер навряд чи залишаться в лавах партії – без Міхаіла Прохорова їм просто немає що там робити.
Брутальна розправа Кремля з Міхаілом Прохоровим напевно сильно вдарить по їхньому болісному самолюбству. Після процесу Ходорковського та «посилання лікаря» прем’єром Владіміром Путіним до голови компанії «Мечел» Ігоря Зюзіна, топ-персони російського бізнесу звикли і не до такої зневаги з боку Кремля. Проте неприємний осад у них таки залишиться. Ледь не вперше після Міхаіла Ходорковського Кремль поставився з такою зневагою до найбагатшої особи в Росії. Поправка – до особи, яка за всіх своїх політичних планів зберігала до Москви практично повну лояльність. Якщо ж можна так поводитися з найбагатшим бізнесменом Росії, на що тоді сподіватися усім іншим?
Сильнішого удару завдає ця ситуація по самолюбству людей творчих професій. Журналіст Алєксандр Любімов вже заявив: «Дякую Суркову за те, що він омолодив мене. Я почуваюся, як 25 років тому, коли тільки-но прийшов на центральне телебачення робити програму «Взгляд». Ми прийшли у політику не для того, щоби жити за чиїмось правилами. Ми громадяни Росії».
Москва неабияк ризикує. До фіаско Прохорова він доволі успішно примудрявся ділити бізнесменів на «правильних» і «неправильних». Перші мали привілей необмежено багатіти, другі – скласти компанію за ґратами Міхаілу Ходорковському або у Лондоні Євґєнію Чичваркіну. Певна частина російської ділової та інтелектуальної еліти ще й досі всерйоз вважає, що кремлівська деспотія – це байки усунутих від влади політиків-лібералів, а репресії проти окремих бізнесменів – наслідки їхніх конфліктів з Кремлем. Повівшись з Міхаілом Прохоровим так, як боярин зі шкідливим холопом, Кремль суттєво зменшив лояльність до себе серед бізнес-еліти Росії. За першої ж серйозної соціальної кризи бізнес-еліта обов’язково згадає Кремлю цю історію.
Фантом Стеньки Разіна
У зв’язку з фіаско Прохорова майже зразу стали згадувати про падіння Міхаіла Ходорковського. Але різниця між ними неабияка. Падіння Ходорковського почалося з відвертих звинувачень російської влади у корупції – у продажі держави за завищеною ціною компанії «Северная нефть». Прохоров же навіть зараз до Кремля цілком лояльний. Нічого йому не лишається – майже всі його активи в Росії. В разі прямого протистояння Кремлю його бізнес одразу ж матиме суттєві проблеми. Його самого ж навідають перевіряючі та контролюючі органи. А там не забариться і прокуратура, яка залюбки звинуватить бізнесмена у крадіжці в себе самого партії «Ё-мобілів». Після другого вироку Міхаілу Ходорковському і не в таке повіриш.
Саме тому вірогідність того, що Міхаіл Прохоров залишиться в політиці, дедалі примарніша. Після Ходорковського і Прохорова навряд чи Москва наважиться ще колись створювати проекти, зав’язані на крупних бізнесменах. Практика свідчить, навіть якщо сам олігарх на прямий конфлікт із владою не йде, поруч із ним обов’язково невдовзі з’являється якийсь так званий Робін Гуд, здатний запалити промовами маси, привести свого друга-олігарха в парламент… А далі, щоб не довелося повертатися до чесних виборів.
Натомість деякі політологи вважають, що безславний кінець «Правого дела» привів до народження іншої політичної зірки. «Євгеній Ройзман… вже вдруге за чотири роки провокує гігантські політичні скандали, які виявляються ледь не найяскравішими подіями думської передвиборчої кампанії. От Ройзмана в сенсі перспективного політика загальнонаціонального значення і рівня я б не списував би, на відміну від Прохорова», – прокоментував ситуацію відомий російський політолог Станіслав Белковський.
Складно не погодитися з цим твердженням. Але варто зважати на кілька обставин. Євгеній Ройзман – це не системний гравець і чужа для влади людина. Проте його боротьба з розповсюдженням наркотиків вже зараз привернула до нього мільйони прибічників. Євгеній Ройзман – людина дії. Це зовсім інший тип лідера, ніж той, до якого звикла останнім часом російська політика, це такий собі Стєнька Разін.
Але російська влада, знищуючи будь-яку можливість ведення політичної боротьби в межах законної системи, сама провокує росіян до застосування позасистемних методів. У такі часи доречною стає крилата фраза Владіміра Висоцького: «нам вождя не діставало». Якщо ж до обурення мас та особи вожака долучаться ще й гроші російських олігархів, розлютованих постійними приниженнями з боку Кремля, то… Арабські революції також починалися практично на порожньому місці.