Ми не знаємо, скільки поляків хворіє. Офіційно (станом на ранок 17 березня) у країні від коронавірусу померло 5 осіб, заражених понад 200, але ніхто не сумнівається, що справжнє число значно більше. Страшенно бракує тестів; на наявність вірусу протестували тільки невеличкий відсоток людей, яким загрожує зараження (нині обстежено близько 8 тис. осіб), різні медіа публікують інформацію, у скільки разів (на мільйон населення) використовують тестів у Польщі менше, ніж у Німеччині чи Південній Кореї. Лихі люди подейкують, що в країні — як у тому російському анекдоті: «Скільки маєте хворих? — 70. — А скільки тестів зробили? — 70».
Міністр охорони здоров’я Лукаш Шумовський повідомляє, що до кінця тижня слід очікувати тисячі захворювань, а кульмінації кризи над Віслою чекають на межі березня й квітня. Насправді боротьба точиться насамперед не за те, скільки людей загалом занедужало: дослідники стверджують, що захворіти може більшість польського, німецького чи українського населення. Але про точні цифри судити складно, бо вірус, найімовірніше, лишиться з нами назавжди: як наголошують фахівці, епідемія може пригальмувати, щоб знову спалахнути восени. Нині польська влада не приховує, що її метою є максимальне сповільнення поширення епідемії, щоб система охорони здоров’я країни не зазнала краху, як це сталося в Італії. А це реальна загроза.
Поляки повсякчас запитують себе: а чи впораються лікарні з епідемією, якщо вона набере значно більших обертів? А набере безперечно. Віддавна дуже бракує медичного персоналу: за даними Головної лікарської палати, лише лікарів не вистачає майже 70 тис. Уряд хоче спростити приймання на роботу медиків з-за меж ЄС, зокрема і з України, бо немає вибору. Однією з причин є те, що польські лікарі та медсестри виїхали на Захід. Чекати консультації фахівців у Польщі зазвичай доводиться місяцями, а інколи й роками. Державна служба охорони здоров’я в багатьох сферах ― фікція.
Читайте також: Сто років виживання. Від яких вірусів постраждала Європа у XX та XXI століттях
Під час пандемії проблемою є не тільки брак персоналу, а й нестача елементарного спорядження, як-от хірургічних масок чи захисного одягу (адже їх потребують працівники і лікарень, і соціальних служб та муніципальної поліції, які ходять по домівках). Ми не запасли його достатньо, коли був час. Нині лікарі та медсестри працюють на межі витривалості; вражає й картина масових захворювань серед них. Лікарка із Зельоної Ґури (захід Польщі) розповідає сайту Oko.press: «Якщо йдеться про звичайні маски … то це наче боротьба за вогонь, бо за них борються всі лікарні. Працівниці нашого господарчого відділу практично всі дні сидять на телефоні й купують, що вдається, хіба що ціни такі високі, що аж непристойні». Коли вся служба охорони зосереджується на боротьбі з вірусом, щораз більшу загрозу становлять і не пов’язані з ним хвороби. Дехто побоюється, що тоді, коли настане апогей епідемії, не всі хворі отримають допомогу й почнуть помирати від таких недуг, як гострий апендицит.
Під час кризи допомогти можуть засоби, які виділяє Європейський Союз на боротьбу з пандемією. Польща упродовж 2010–2014 років була найбільшим бенефіціаром союзної політики єдності, а тому цього разу отримає найбільше фінансування з-поміж країн ЄС: понад €7 млрд. із величезної суми €37 млрд. Критики влади пригадують недавні слова Дуди про Євросоюз як про «уявну спільноту, з якої для нас небагато користі».
Польська влада в останні роки й навіть тижні припустилася низки помилок, однак тепер доволі швидко запроваджує обмежувальні засоби. Кілька днів тому закрито кордони для іноземців (поляки, які повертаються додому, перебуватимуть на 14-денному карантині), скасовано перельоти, закрито школи (частину навчання перенесли в інтернет), музеї, ресторани, заборонено зібрання понад 50 осіб. Людей масово відправляють додому, щоб вони працювали звідти. Однак непомітними «героями» епідемії зостаються всі, хто не може дозволити собі таку роботу, зокрема це двірники, продавці…
Породжує суперечності позиція католицької церкви, ця вагома інституція в країні. Архієпископ Станіслав Ґондецький, голова Польського єпископату, спершу закликав не припиняти відправ, а проводити їх іще більше! Його підтримало чимало єпископів та урядовців: так, віце-прем’єр Ярослав Ґовін сказав, що уряд не має наміру забороняти проведення церковних служб, бо «костели ― лікарні для душі». Однак той самий Ґондецький таки скасував заплановані на 12–13 березня збори єпископів через… пандемію. А незабаром ієрархи змінили свої вимоги й почали звільняти від богослужінь, хоч усе одно є винятки: скажімо, один з архієпископів заявив, що «Ісус не розносить ані мікробів, ані бактерій, і тому можна спокійно брати причастя до вуст і користуватися свяченою водою».
Читайте також: Штучний інтелект проти коронавірусу
Ми не знаємо достеменно, скільки людей захворіло ще з однієї причини: хвороба характеризується тяжким перебігом тільки у 10–15% випадків, а в багатьох минає без симптомів. Тому ймовірно, що сотні, а може й тисячі громадян підхопили COVID-19, але навіть не підозрюють цього. Тож усі, хто може, перебувають удома. По інтернету блукають постапокаліптичні фотографії безлюдних центрів міст — вулиць старого Кракова чи варшавських площ, на яких жодної живої душі. У Кракові нечисленні перехожі зазвичай зберігають потрібну відстань одне від одного, так само в чергах і на зупинках. Про епідемію говорять усі й усюди. Поляки з тривогою стежили за британцями, які дотримувалися стратегії «коронавечірки», прагнучи виробити в себе «колективний імунітет», або за французами, які, мов нічого не сталося, організували місцеві вибори. Нині обидві країни змінили стратегію, але все-таки приголомшує, приміром, безцеремонна тактика сусідньої Білорусі.
У польських магазинах значно менше покупців, хоча ще кілька днів тому простягалися черги в кілька разів довші, ніж зазвичай; а таких товарів, як туалетний папір, макарони чи рис, бракувало. Чимало людей наголошує, що не довіряють державі, і попри запевнення уряду, що нібито харчів у країні вистачить, прагнуть накопичити запаси. Хмизу у вогонь додають і чутки, скажімо, про можливість перекрити шляхи між воєводствами.
Публіцистка Кая Путо написала: «Мені дуже прикро, лишень подумаю, що ці самі люди, які сьогодні б’ються за макарони в магазинах, бо є мікрошанс заразитися хворобою й мікрошанс померти від неї, закликали отруювати газом боягузів, які тікають від війни, — посміли під час утечі озброїтися смартфонами та ще й кинути по дорозі якесь сміття. Боюсь, у найближчому майбутньому ми пригадаємо багато рис людської натури, про які намагалися забути в Європі».
Водночас відрадно, як швидко організувалися пересічні громадяни, я пам’ятаю про це ще з часів Революції гідності. Ресторани безкоштовно доставляють страви лікарям, волонтери сотнями зголошуються шити маски чи працювати в лікарнях, люди віддають медикам свої маски, і на будинках, і в інтернеті з’явилася інформація від людей, які можуть придбати продукти чи вигуляти собаку для тих, кому загрожує надто великий ризик захворіти.
Але все-таки видається, що в середині березня паніки трохи поменшало, а люди ще не відчувають прикрості життя в багатотижневій ізоляції, яка, напевне, чекає нас. Адже психологи застерігають, що тижні, проведені в стані високої напруги, коли наше завдання полягає здебільшого в тому, щоб перебувати в ізоляції, можуть бути щораз важчими.
Читайте також: Die Welt: Недооцінена небезпека
Можливо, поляки сприймають інформацію з недовірою, адже на відміну від таких епідемій, як Ебола, ця дуже егалітарна: її жертвами стають і такі зірки, як Том Генкс, і пересічні люди. Заражений і міністр захисту довкілля Міхал Вош, а члени уряду, які останнім часом контактували з ним, нині проходять тести. Тому може викликати сумніви турне президента Анджея Дуди, що об’їздить країну. Його критики вважають, що це частина кампанії, яку з-поміж усіх кандидатів тепер може провадити лише президент. Вибори заплановані на травень, але чи відбудуться вони, ще невідомо. З погляду виборів пандемія поки що на руку партії «Право і справедливість». За останні тижні вона мала на своїй совісті чимало провалів й афер, але сьогодні про них уже ніхто не говорить. Під час кризи більше громадян гуртується навколо влади й вважає, що її критика нині — це саботаж. Хоча можна побоюватися, чи не використає ПіС характерне для кризових періодів небажання суспільства до радикальних змін на вершині влади й не наразить на ризик здоров’я громадян проведенням виборів навесні.
Поряд із новинами про кількість заражених головною темою медіа потроху стає й те, що ж чекає на нас, коли епідемія вщухне. Буде економічна криза — може, ще тяжча за 2008-й. Уже тепер такі галузі, як транспорт, гастрономія й туризм, мають значні проблеми, чимало компаній зазнає краху. Люди, які працюють на основі цивільно-правових договорів (спрощенці), та фрилансери з тривогою заявляють про лихо, яке зазирає їм у вічі. Непевна доля й сотень тисяч українських заробітчан, які можуть утратити роботу, навіть не отримати зарплатні; вони вже й нині мають чималі проблеми з поверненням додому. Gazeta Wyborcza писала в неділю: «Сотні людей, здебільшого українців, блукають по автовокзалу «Варшава Західна». Хочуть повернутися до рідної країни, але рейси запізнюються або скасовані. Вони дезорієнтовані, а довідковий номер телефону, поданий на сторінці МЗС, не відповідає… Дехто провів там навіть 48 годин».
Оптимісти радіють, що після пандемії світ перевірить напрям, у якому рухається, і почне серйозно опікуватися кліматом, подумає про найслабших, підточить догмати капіталізму. Песимісти ж застерігають, що вправність, із якою китайці дали собі раду з вірусом, і обмеження демократії в цьому періоді доводять, що зростатиме симпатія до урядів твердої руки.
А поки що, як сказав хтось, кашлянути в трамваї — це наче зарепетувати «Аллах акбар!». Зрештою, Польщею їздить щоразу менше трамваїв і потягів.