Схоже, у війні, яка наразі має два виміри: військового протистояння на Донбасі та «мирної» боротьби громадянського суспільства й частини представників нової влади проти старої олігархічно-чиновницької системи за проведення реформ, відкривається третій фронт. Ідеться про протиборство із привидом режиму Януковича, представники якого тихцем у різний спосіб намагаються повернути собі вплив, утрачений після Євромайдану.
Лейтмотивом протистояння, яке щоразу помітніше розгортається на «третьому фронті», можна назвати слова Януковича, сказані під час інтерв’ю одному з російських каналів наприкінці лютого: «Тільки-но в мене з’явиться можливість повернутися – я повернуся. І зроблю все, що мені під силу, для того, щоби полегшити життя в Україні». Нині можливість такого повернення багатьом бачиться примарною, але підґрунтя для реваншу режиму (навіть якщо він мімікрує і відновиться без «проффесора») активно готують, і роблять це за кількома напрямами. Сергій Арбузов часто постить у Facebook і пише статті, виправдовуючи дії «молодореформаторів» до революції та засуджуючи владу за теперішню економічну ситуацію. Рівень його доказів відверто слабкий, але що більше в Україні буде громадян, розчарованих зубожінням, то більше з них дозволить ввести себе в оману такими аргументами. Міністр доходів і зборів в уряді Азарова Олександр Клименко уже півроку критикує роботу Державної фіскальної служби, регулярно розсилаючи прес-релізи журналістам. Останнім часом його критика зачіпає дедалі більший спектр макроекономічних тенденцій і стосується всієї влади. Деякі адепти режиму працюють над тим, щоб зняти європейські санкції з належних їм активів. Наприклад, Юрій Іванющенко зміг у грудні отримати від Генпрокуратури, яка, до речі, донедавна всіляко блокувала розслідування його злодіянь, довідку про те, що стосовно нього жодних кримінальних проваджень не ведеться. Микола Злочевський, міністр екології в першому уряді Азарова, за допомогою такого самого папірця досяг розмороження $23 млн, заблокованих у Британії тамтешнім Управлінням боротьби з економічними злочинами. Едуард Ставицький, міністр енергетики у другому уряді Азарова, з перемінним успіхом переоформлює на третіх осіб і відстоює в судах активи, накопичені за Януковича.
Читайте також: Злочинці без кари
Прикладів такої боротьби за повернення сфер впливу представників «Сім’ї» та інших олігархічних кланів, які формували режим Януковича, нині не бракує. Ситуація починає нагадувати період після Помаранчевої революції, коли частина чиновників та олігархів, зокрема й Ахметов, утекла з України, але, діставши гарантії безпеки, через кілька місяців повернулась і в результаті не просто відновила свій вплив, а й довела країну до нової революції та кровопролиття на Майдані. Щоб не повторити помилок минулого і зробити шанси режиму на реванш мінімальними, новій владі потрібно діяти. Слід перекрити реваншистам доступ до ресурсів, передусім матеріальних. Для цього треба діяти в кількох напрямах.
Передусім ідеться про позбавлення реваншистів грошових потоків в Україні. Тут є кілька аспектів. По-перше, відомо, що за часів режиму капітал «Сім’ї» формували великою мірою способом відвертих вимагань та рейдерських захоплень із прикриттям силових структур. Більшість таких угод можна було б легко скасувати в судах, якби в Україні була їх адекватна система. Відтак приборкання служителів Феміди для нинішньої влади – один із непрямих факторів недопущення реваншу режиму Януковича. Організувавши ефективне судочинство, уряд міг би скласти реєстр підприємств, незаконно відчужених на користь адептів режиму, й допомогти їх первинним власникам відновити свої права у прозорому судовому порядку. Такий крок не тільки позбавив би соратників Януковича матеріальної бази, а й забезпечив би теперішній владі широку підтримку громадян, які безпосередньо оцінили б відновлення справедливості. Що ж до відкритого курсу на реприватизацію активів, роздержавлення яких відбулося у 2010–2013 роках, то це було б хибним кроком, адже світова практика свідчить, що масштабні гучні реприватизаційні рухи кардинально відлякують інвесторів, у яких нині й без того мало бажання вкладати капітал в Україну.
По-друге, важливим елементом грошових потоків «Сім’ї» були бюджетні кошти. Ідеться не лише про корупцію в державних закупівлях, у боротьбі з якою теперішня влада демонструє помітний прогрес, впроваджуючи прозору систему електронних торгів (а тіньові схеми, які досі працюють, мабуть, поповнюють кишеню когось із нинішніх керманичів, а не реваншистів, принаймні здебільшого). Мова, наприклад, і про субсидії вугільній галузі, на яких «Сім’я» отримувала сотні мільйонів щороку. На сьогодні їх ліквідували, а на галузь чекає радикальна реформа, зайве й казати про те, що через війну на Донбасі на підконтрольній Україні території залишилося небагато шахт, які претендували б на вливання бюджетних коштів. Слід згадати і про газову галузь. Можна скільки завгодно критикувати підвищення цін на блакитне паливо для населення, але, щойно вони досягнуть ринкового рівня, відразу зникне величезний грошовий потік, що його отримують адепти режиму, починаючи від групи Фірташа – Льовочкіна й закінчуючи окремими представниками «Сім’ї». Це позбавить помітного джерела доходів тих, хто в політиці має не надто проукраїнську позицію.
Читайте також: Роман Безсмертний: «Янукович і «Сім’я» ніколи не втратять бажання повернутися на київський Олімп»
По-третє, важливим фактором економічного впливу реваншистів є монопольне становище, створене ними для свого бізнесу під час перебування при владі. Нині в суспільстві, на жаль, узагалі не обговорюється ідея розбити монополії та зняти бар’єри, котрі заважають входженню на деякі ринки, для полегшення якого держава мала б зменшити податковий та регуляторний тиск на бізнес, дати йому вільніше дихати. А цей факт – запорука того, що адепти режиму й надалі отримують монопольну ренту в низці галузей. Можна поглянути на це і в більш глобальному контексті. Нині в Україні олігархи мають монополію на економічний контроль над більшістю населення, тобто або є власниками бізнесу, який наймає людей, або контролюють державні підприємства, які дають роботу українцям. Звідси їхня соціальна та ідеологічна впливовість. Цю монополію потрібно розбивати, створюючи умови для розвитку малого й середнього підприємництва або підґрунтя для масової появи у нас великого іноземного бізнесу. Обидва варіанти забезпечать альтернативу олігархам, а серед них і реваншистам, як економічній потузі, від якої матеріально, а зрештою, і ментально залежить суттєва частина українців.
По-четверте, одним зі стовпів економічного впливу представників режиму Януковича донедавна були належні їм банки, які легко відмивали гроші та викачували капітал за кордон. Нині зусиллями НБУ, який позбавляє ліцензії такі фінустанови й виводить їх із ринку, «Сім’ю» та інших адептів режиму де-факто було позбавлено значної кількості кишенькових банків, що, безумовно, ускладнило реваншистам підготовку економічного підґрунтя для свого повернення. Зусилля Нацбанку в цьому контексті можна тільки вітати, бо прозора діяльність фінансової системи – один із факторів викорінення тіньових схем, а заодно й тих, хто не здатен перемагати у відкритій боротьбі на конкурентному ринку.
Працюючи над позбавленням представників режиму Януковича економічної опори, нинішня влада й громадянське суспільство регулярно зіштовхуватимуться з тим, що корумповані силовики та судді, фінансовані з мільярдів доларів, які було вивезено з України режимом, саботуватимуть цей процес і намагатимуться «відмотати» його назад.
Читайте також: Синдром старих граблів
Звідси робимо висновок, що без справедливого судочинства та ефективної реформи силових структур шанси на реванш режиму Януковича помітно зростуть. Доки в Україні буде багато суддів, прокурорів, слідчих та ін., яких можна купити, доти вони захищатимуть матеріальний базис реваншистів, котрі це робитимуть. Отож-бо що успішніше Україна проводитиме реформи, насамперед Феміди та силових структур, то більше віддалятиметься від нас, утрачаючи економічний ґрунт під ногами, примара реваншу. А якщо реформи гальмуватимуть, то реваншисти не змусять себе чекати й постануть принаймні в інформаційному просторі держави на повен зріст.
Водночас, поки контрольована Києвом територія України не включає Криму та частини Донбасу, хоч би яким був економічний вплив реваншистів, їм нічого не світить на вільних виборах (доступ до невиборних посад їм наразі блокує закон про очищення влади), адже в країні з теперішніми її контурами занадто великий відсоток мешканців пам’ятає, яким був режим Януковича і що він витворяв.