«Мені завжди подобався Леонід Макарович Кравчук… Він завжди відкривав великі заходи (де виступав «Квартал 95» і були присутні політики та олігархи. — Ред.). Виступав першим, бо перший президент. До речі, у нього найкрасивіша українська мова, це дійсно дуже красиво. Мені подобалася його фраза: «Я дуже вас усіх прошу п’ять хвилин…» А потім казав тост хвилин на 15. Але це було дуже красиво!» — зазначив Зеленський.
Принагідно чинний президент тоді виділив також Леоніда Кучму. У другого президента, на думку Зеленського, найкраще серед колег із почуттям гумору. Тоді відповіді Зеленського могли здатися дуже дипломатичними. Найлегше виділити давніх попередників, які вже мало впливають на поточні події в державі. Так і не образиш нікого, і уникнеш звинувачень у залежності від олігархів та політиків, які не на пенсії. На тлі риторики про «нові обличчя» інший варіант було складно уявити.
Читайте також: Глухий кут
Минув час, і нині стає дедалі зрозуміліше, що слова Зеленського не були просто реверансом у бік колег. Кучму майже одразу перепризначили на позицію голови української делегації у Тристоронній контактній групі (ТКГ) у Мінську. Кравчук, судячи з усього, постійно був своєрідним тіньовим радником. Принаймні цього року в червні у розмові з журналістами «Української правди» президент обмовився, що спілкувався з Кравчуком буквально днями про конфлікт із мерами щодо карантинних обмежень. «Не можуть мери бути проти президента, проти вертикалі влади. Це проти держави. Це чистий сепаратизм, який вони прикривають децентралізацією», — підсумував ту розмову Зеленський. Наприкінці липня стало відомо, що у ТКГ здійснили заміну. Кучму замінив Кравчук. А за кілька днів повідомили, що іншим членом української делегації стане перший прем’єр-міністр незалежної України Вітольд Фокін. Новина, яка спершу виглядала як жарт, виявилася правдою. 87-річний політик, про якого майже нічого не чули з 1994 року, підтвердив згоду долучитися до групи. Варто додати, що Фокін тривалий час працював на Луганщині і є одним із засновників «Луганського земляцтва у Києві».
Складно заздалегідь прогнозувати, як на практиці позначиться присутність Кравчука й Фокіна у ТКГ. Особливо зважаючи на те, що ні повноваження, ані конкретні напрями роботи обох досі не зрозумілі. Наприклад, нещодавно введений до складу ТКГ представник переселенців Сергій Гармаш прогнозує, що до особливих змін це не приведе. В історії з Кравчуком і Фокіним варто також зважити на інформаційне тло, на якому вона відбувається. Це й не зрозумілий за наслідками демарш представника Росії Дмітрія Козака, і нещодавно оголошене чергове перемир’я. За перші 10 днів українські військові не зазнали бойових утрат. Під час перемир’я, оголошеного торік, таких утрат не було протягом 15 днів поспіль. Зовсім інша тема — активніша поява поближче до влади осіб, які давно відійшли на другий план. До Кравчука й Фокіна можна додати ще «телевізійного експерта» й екс-генпрокурора середини 2000-х Святослава Піскуна. Він став радником нинішньої генпрокурорки Ірини Венедіктової.
Перед тим посаду прокурора Києва обійняв люстрований заступник начальника Головного слідчого управління ГПУ часів Януковича Олег Кіпер. Після обурення такими призначенням з боку частини громадськості Венедіктова відповіла на закид. Зокрема, наголосила на важливості досвіду й додала: «Тому я безмежно вдячна всім «реформаторам» і «активістам» за поради та бачення моїх заступників і радників із новими обличчями — мабуть, їх треба брати відразу в пологових будинках». Кардинальна зміна в кадровому підході Володимира Зеленського та його команди сталася не одномоментно. Однак прямої критики (яка межує з насмішками) концепції «нових облич» досі не було. Знову ж таки, ідеться про одну з базових складових політичного образу Зеленського, увінчаного девізом «Зробимо їх разом». Зайве нагадувати, що до переліку кандидатів на посади народного депутата від «Слуги народу» не ввійшов жоден колишній нардеп. Навіть із тих, які торік публічно підтримали нового президента.
Читайте також: Партійний довгобуд
Після приходу нової команди серед «реформаторів» і «активістів», як їх називає Венедіктова, непокоїлися через можливе повернення до влади так званих учорашніх. Ідеться про політиків або чиновників часів Януковича, яких відсунули від посад після Революції гідності. А поки що спостерігається передусім низка повернень «позавчорашніх». Можливо, це тільки прелюдія. Що гіршими стають електоральні позиції Зеленського й компанії, то важче їм стане залучати в союзники свіжі імена. Передусім тих, хто здатен не просто обіймати посаду, а й ефективно на ній працювати.
Поки «активісти» й «реформатори» обурюються кадровими призначеннями, головного болю Офісу президента також додають стосунки з місцевою владою. Тут справжня причина напруги — майбутні місцеві вибори. Приводом до конфлікту щоразу стають карантинні обмеження, які для центральної влади перетворюються на валізу без ручки. Відчуття тривоги, яке, за висловом головного санлікаря Віктора Ляшка, намагалися викликати у громадян жорсткими обмеженнями, здається, остаточно минуло. Гірше, що ці дії тепер мають протилежний ефект. Теорії про те, що COVID-19 узагалі не становить небезпеки, стають дедалі популярнішими. Дії Банкової досі викликають відчуття, що там орієнтуються не на показники захворюваності, а на показники політичних рейтингів. Поки карантин був популярним, його посилювали, а коли громадян почали непокоїти заощадження, то на його недотримання почали закривати очі. У підсумку стратегії виходу з ситуації немає. Країну поділили на кольорові зони небезпеки. А коли в Тернополі та Луцьку показники досягли червоного рівня, то міська влада просто відмовилася посилювати обмеження. Банкова станом на зараз мовчить, хоча в аналогічному випадку з Черкасами кілька місяців тому Зеленський записував обурені відео. Ще більше вражає риторика президентської вертикалі. Голова Волинської ОДА Юрій Погуляйко заявив, що Луцьк потрапив до червоної зони через «помилку статистів». Мовляв, до Луцька додали хворих з усієї Волині. «Маємо те, що маємо. Не я ж у п’ятницю (31 липня. — Ред.) приймав це рішення», — сказав Погуляйко. Він додав, що Луцьк зобов’язаний виконувати рішення державної комісії, поки його не переглянули. Міськрада вирішила, що не зобов’язаний.
Читайте також: Слуги і господарі
У Тернополі мер Сергій Надал узагалі назвав обмеження «блокадою». У Львові, який потрапив до помаранчевої зони, також не посилили карантин. Центр не може відповісти щось адекватне й обмежується черговими роз’ясненнями карантинних норм. І саме це викликає найбільшу тривогу. Річ не тільки в карантині, якого в багатьох містах на практиці дотримувалися сяк-так і навесні. Дедалі більше запитань викликає чіткість і безперервність зв’язку Києва з регіонами. Чи має Київ узагалі важелі для доведення рішень на місця? А також бажання їх доводити? Поки що міськради відмовляються виконувати рішення центральних органів, а пасажири самостійно зупиняють потяги. Силовики натомість зайняті змаганням, хто красивіше зніме на відео звільнення заручників численних терористів. Іноді аж переграють. Наприклад, у Києві, де до операції залучили знімальні групи телеканалів холдингу Віктора Медведчука. До 25 жовтня пристрасті зростатимуть, а країна стає заручником рейтингу «Слуги народу», який намагаються посилити хоч якось.