На жаль, схожі заяви лунають кожного разу коли щось трапляється (окрім вибухів на базах, були ще й інші не менш жахливі трагедії, про які прем’єр не згадав), але висновків зазвичай або не роблять, або вони такі, що на голову не налазять. Мимоволі виникає підла думка, що або розумних катма і відповідно немає кому робити висновків, або якщо й є, то використовують свій розум вони в інтересах ворога. До речі, от хто справді вчиться і вдосконалюється, то це саме він. На жаль, прем’єр не уточнив, кого має на увазі і скільки цим розумним треба ставати на граблі, аби висновки нарешті були матеріалізовані. Бо коли зважити, що за два останні роки це вже четверта велика трагедія такого типу, то схоже безмежну кількість разів. Потенціал, як то кажуть, є…
Чому горять військові склади? Гіпотетичних причин цього може бути багато. Це і спроба замести сліди крадіжок та корупційних оборудок особовим складом та начальством цих об’єктів, ну і, що вже гріха таїти, вищим керівництвом ЗСУ. Це і нехлюйство та недбальство – людський фактор ніхто не відміняв. Це врешті і ворожі диверсії. Втім, основна причина – вперте невизнання очевидного на найвищому рівні. Що має іще такого статися, аби люди які взяли на себе відповідальність керівництвом країною, в такий важкий доленосний час, нарешті усвідомили, що йдеться не про веселий квест, чи розв’язання кросвордів, а справжню війну? Що земля справді горить під ногами і не лише в тих, хто на Сході, і стиль поведінки «може пронесе», а як не пронесе, то якось викрутимось, непридатний, якщо йдеться про питання життя і смерті цілого народу і країни? Незрозуміло. Хай там як би пояснювалось небажання замінити, ні до чого не зобов’язуюче формулювання АТО, більш реалістичним – війна: «вже пізно», «це нічого не змінить», «це створить проблеми», Але саме в цьому моменті криється початок всього цього божевілля, що ми спостерігаємо останні три роки. Так, зміна формулювання сама по собі ні на що не здатна вплинути, якщо не вникнути в зміст. Але коли вникнути… Тоді все стає на свої місця і найперше рівень відповідальності та наслідки за безвідповідальність зростають до небачених висот.
Читайте також: Вибухи на складах боєприпасів в Україні. Коли і де ставалися надзвичайні події
До прикладу ще в 2014 році, коли війна лише розгоралась і перші спроби захопити потужні військові склади в Артемівську (нині Бахмут) вдалося відбити, постало питання про їх термінову евакуацію, а також евакуацію усіх оборонних заводів з території яка могла опинитися в руках терористів. На жаль, і звернення народних депутатів і ґвалт експертів та й просто нормальних думаючих людей тоді були проігноровані керівництвом країни. Так ще 18 червня 2014 року народний депутат Юрій Сиротюк (Свобода) звернувся з депутатським запитом до прем’єр-міністра Арсенія Яценюка щодо потреби негайної евакуації найбільших в Україні складів зброї в Артемівську і Сніжнянського машинобудівного заводу ВАТ "Мотор Січ", де виготовлялася унікальна продукція військового призначення – деталі для авіаційних двигунів. Його запит був переправлений до міністра економічного розвитку Павла Шеремети. Той відповів, що режим АТО не передбачає повномасштабної евакуації.
Схожі відповіді тоді можна було почути і від деяких спеців, які працювали в АП і нині сидять в парламенті. Їхні аргументи зводились правда до: «ми знаємо, що робити» і «той хлам, який лежить в Артемівську, нічого не вартий». Знадобилося більше року аби Артемівські склади все ж почистили і більшість зброї окрім трофейної німецької та часів Першої світової вивезли. Втім всі заводи ОПК на окупованій території таки потрапили в лапи ворога і були або демонтовані і вивезені в РФ або знищені. Не було навіть спроби евакуювати цінне устаткування чи технічну документацію. Звісно, що за таку відверто злочинну бездіяльність або радше діяльність на користь ворога, ніхто не був покараний.
Та сама історія з вибухами на складах. Ніхто з високих чинів, на кому лежить відповідальність за збереження і безпеку, досі не поніс реального покарання. Ніхто. Розслідування або заганяються в глухий кут, або знаходяться стрілочники, на кого для годиться вішають всіх собак. Так досі немає результатів по вибухах у березні цього року на складах в Балаклеї на Харківщині. Хоча після такого феєрверку як там був, можна було б вже по гарячих слідах дати по шапці щонайменше генералу в Генштабі який відповідає за цю ділянку. Натомість обмежились коментарями що суттєвого впливу на обороноздатність пожежа не зробила і зброї в нас ще достатньо. Тоді до речі хіба лінивий не говорив про потребу наведення порядку на аналогічних об’єктах. Були посилені заходи безпеки, дано дозвіл збивати все що рухається в їх бік, навіть впіймали якихось невдах журналістів з безпілотником, тільки от не минуло й пів року, як знову загорілося. Спочатку коло Маріуполя, а потім під Вінницею.
Читайте також: Укроборонпром передав для ліквідації НС у Калинівці одну з найпередовіших розробок
Якщо вірити даним проекту «Марлін», який посилаючись на звіти Казначейства стверджує, що «Станом на вересень за бюджетною програмою «Утилізація боєприпасів та іншого військового майна, забезпечення живучості та вибухопожежобезпеки арсеналів, баз і складів ЗСУ» Міністерство оборони встигло витратити 53,7 мільйона гривень із запланованих 140,8 мільйона гривень» – багато що прояснюється. Звісно, освоїти решту грошей за кілька місяців до кінця 2017 року можуть ще встигнути, з цим зазвичай проблем не буває. От тільки куди підуть ці гроші: 3,29 мільйона гривень на блискавкозахист, 37,33 мільйони на охорону і оборону, 9,42 мільйона гривень на виробничо-технічні витрати, 4,11 мільйона на розвиток інфраструктури баз, складів та арсеналів і 38,12 мільйони на укриття, протипожежний захист і розосередження боєприпасів? Чи вдасться збудувати 12 нових сховищ, провести капремонт 68 сховищ, збудувати 45,5 км охоронних периметрів з технічними засобами охорони та багато, багато іншого? чи може хтось свідомо планував покласти тишком-нишком зекономлені гроші в свої безмежні липкі кишені?
На боротьбу з наслідками катастрофи під Вінницею уряд вже виділив 100 мільйонів гривень. Минулого разу на таку ж саму благородну мету в Балаклеї теж виділялася аналогічна сума. Можемо собі дозволити. Не такі вже й великі гроші. А думати про те що можна було б зробити на них більш корисного навіть не варто. Тільки от якби проблема справді була лише в грошах… Навряд чи організатори диверсії плануючи її думали наскільки зміліє український бюджет. Їм на це начхати. Завдання були куди серйозніші і вони схоже добилися їх виконання сповна. Годі сумніватись, що це реакція на можливість надання США Україні зброї і спосіб додати процесу мирного врегулювання своєрідної пікантності. Тепер дядько Трамп десять разів подумає чи є сенс давати ідіотам сучасну зброю якщо вони з тою підстаркуватою але все ж цілком придатною не можуть дати собі ради. Чи не загоряться раптом їхні дорогоцінні джевеліни в одну прекрасну ніч від бичка пастуха кіз, або не опиняться, в чудесний спосіб, по той бік фронту в руках обдовбаного захисника скрєп.
Звісно, американці можуть побудувати для своїх подарунків пристойний надійний сховок, але контролювати всі постріли навряд чи. Так для них мабуть не новина з ким їм доводиться мати справу і які є ризики, але кожному терпінню є межа. Та й власне не йдеться лише про можливість вбити клин в братерські стосунки між скажімо американцями та українцями, пригальмувати втілення мрії останніх про новенькі стрілялки. Дивімось глобальніше. Били по іміджу країни. Основний меседж – українці неспроможні забезпечити навіть власні склади з боєприпасами які їм так потрібні для відстоювання державності, тому про яку здатність реформуватися і співпрацювати з цивілізованим світом ви говорити. Забудьте.
Читайте також: Вибухи на складі боєприпасів у Калинівці припинилися – журналіст
Дуже було б цікаво почути про що і на яких тонах говоритимуть між собою усі запрошені на засідання військового кабінету на чолі з Головнокомандувачем, Президентом країни. Які підбиратимуться епітети і аргументи, як аналізуватиметься ситуація (чи вистарчить цензурних слів) і які будуть «висновки». Звісно, сподіватися на те, що хтось застрелиться з табельної зброї від почуття відчаю за свою провину перед нацією не варто. Це, нажаль, не та країна і не ті люди. Але дуже б хотілося принаймні почути, що кілька пар генеральських пагонів таки були обірвані, а їх носії відсторонені від справ хоча б на час розслідування. Хоч, будьмо відверті, ніхто особливо не здивується якщо в результаті винним в трагедії буде традиційно названо якогось діда з Калинівки, що пас неподалік козу і кинув тліючий бичок від самокрутки. Але чому власне дивуватися.
Та найцинічніший момент всієї цієї історії полягає в тому, що про те, що буде якась біда, спецслужби достеменно знали. Не знали лише, на якому об’єкті. Для прикриття антитерористичної операції з пошуку диверсантів навіть придумали нібито антитерористичні навчання. Тільки от додуматись, який саме об’єкт може зацікавити ворога, в спецслужбах не змогли.