Корупція – велика проблема в Україні. У 2010 році вона опустилася до 134-го місця в міжнародному рейтингу сприйняття корупції Transparency International. Тож кому могло не сподобатися, що Янукович від першого дня президентства оголосив пріоритетом боротьбу з нею?
Однак невдовзі стало зрозуміло, що «новим способом» влада захотіла вбити двох зайців одразу, тобто продемонструвати готовність боротися з корупцією і позбутися найактивніших опозиціонерів, переконавши інших, що варто бути максимум «лояльними». Одним із перших кроків українського уряду став контракт з американською аудиторською компанією: спробуйте знайти щось проти опозиції!
До того Україна вже показала світові, що має зрілу демократію, тому що тут відбулася мирна зміна влади. Але це було раніше, оскільки нинішній уряд зробив новий внесок у сучасну європейську історію, не лише звинувативши своїх попередників, а й найнявши іноземну компанію, щоб виявити підстави для порушення кримінальної справи і запроторити їх за ґрати.
У червні минулого року почалася реалізація нової антикорупційної програми, порушувалися кримінальні справи і колишні урядовці потрапляли під слідство, а потім до в’язниці. Сьогодні чимало екс-міністрів за ґратами або проводять більшу частину часу на прокурорських допитах, їм не дозволяють виїжджати за межі Києва. Поміж них і лідерка опозиції Юлія Тимошенко.
Щодо фактичних звинувачень, висунутих проти неї, то в інших країнах за це якби й була якась відповідальність, то радше політична, ніж кримінальна. Дивний приклад корупції, оскільки тут ідеться не про особисте збагачення, а про абстрактніше «зловживання повноваженнями». А це дуже широкий термін, до якого можна зарахувати багато що.
Я добре пам’ятаю ще з часів президента Леоніда Кучми приклади дій, які назвала б зловживанням посадою. Наприклад, Податкової. Її в ті дні використовували як інструмент цензури проти бізнесменів, котрі розміщували рекламу в газетах, що друкували критичні стосовно влади рекламні статті. (Отже, урядовці знають, про що говорять!)
Прокурори, як і українські чиновники, що їздять світом, називають обвинувачених винними. Але в суспільстві, в якому діє верховенство права, особа вважається невинною, доки не доведено протилежне.
На сьогодні в Україні менш ніж 0,2% усіх тих, кому висунуто звинувачення, визнаються невинними. Звинувачення дорівнює вироку «винний», оскільки і судді, і прокурори залежать від президента, який зосередив у своїх руках всю владу над парламентом та урядом. Централізація влади в дії! Якщо особі висунуто звинувачення, вона автоматично стає винною!
Справа Іващенка
Мені надіслали листа про історію Валерія Іващенка, який виконував обов’язки міністра оборони України за попереднього уряду з 2009 по 2010 рік.
«Ми, близькі родичі Валерія Іващенка, хочемо повідомити світові про нові методи залякування, які застосовує нова влада для тиску на опозицію під прикриттям боротьби з корупцією.
Це коли головний слідчий викликає людину як свідка на допит, а тоді оголошує, що ця людина тепер головний підозрюваний. Без будь-яких доказів слідчий відкриває кримінальну справу, арештовує жертву і садить її за ґрати. Так слідчий перебирає на себе функції суду, не дотримуючись законів країни.
Це коли слідчий не дозволяє близьким родичам виступати у справі як захист, хоча за українським законодавством вони мають право допомагати адвокатам під час захисту члена їх родини в суді. Штучно і незаконно близькі родичі усуваються від справи.
Це коли документи з якоїсь впливової установи (СБУ, наприклад), які начебто підтверджують наявність корупційних зв’язків, слугують підставою для утримання особи у в’язниці. Такі документи начебто містять інформацію про близьких жертви (дружину, сина, доньку і брата), отже, за цими документами, близькі родичі – теж підозрювані у справі про корупцію. За такою логікою кожен член родини перетворюється на підозрюваного в корупції.
У цій справі слідчий без тіні сумніву чи сумління підробив і додав ці підроблені документи до справи. Навіть не допитуючи дружину, сина, доньку чи брата Валерія Іващенка, слідчий взяв у них свідчення. І ніхто, крім слідчого, ніколи тих протоколів не бачив.
У цій справі ані обвинуваченому, ані його захисту не дозволили ознайомитися з матеріалами, на основі яких висунуто звинувачення в корупційній діяльності. Слідчий не забажав виділяти належний час для справжнього розслідування, а відразу передав справу і підроблені документи до суду.
У цій справі суддя не звертає уваги на незаконні дії слідчого під час досудового розслідування. Діючи так, суддя і сам стає співучасником злочину.
На цьому прикладі чітко видно, що боротьба з корупцією в Україні – вигадка, а слідчі і самі корумповані».
Іващенко на суді прокоментував цю ситуацію так: «Щоб відповідати на запитання про свою провину, маю сам розуміти, у чому мене звинувачують. А я не розумію». Адвокат заявив, що йому всупереч закону не дозволяли під час попереднього слідства ознайомитися з матеріалами справи на близько 3400 сторінках і відповідними речовими доказами.
Справи Луценка і Корнійчука
Данський Гельсінський комітет із захисту прав людини вже чотири місяці стежить за справами двох підозрюваних жертв «вибіркового правосуддя» і підготував перші звіти про факти та юридичну ситуацію навколо розслідування й затримання екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка і колишнього заступника міністра юстиції Євгена Корнійчука.
За висновками першого звіту, досудове затримання – популярний в Україні захід. З цих двох справ видно, що причиною затримання стали не індивідуальні виняткові підстави, а загальна підозра, що обвинувачувані можуть «чинити перешкоди» в ході розслідування. До такого кроку, схоже, вдаються, щоб людина швидше визнала себе винною і поклала край принизливому утриманню під вартою.
Однак визнати «винним» не так уже й просто, коли (як у випадку Корнійчука) матеріали справи – це 45 сторінок опису всього, що сталося за цей час, і свідчень, але без чіткого зазначення статей, які начебто порушувалися. До того ж вони існують тільки в одному примірнику, до якого захист має вкрай обмежений доступ, що ускладнює можливості ознайомитись зі звинуваченнями, занотувати і запам’ятати необхідне. Старі, давно закриті справи знову порушуються: матеріали ті самі, тільки судді міняються. Вони можуть роками висіти над звинувачуваним як дамоклів меч.
Потьомкінські реформи
Боротьба з корупцією таким чином перетворюється на «новомовне» маскування боротьби проти опозиції і тих, хто стоїть на шляху можновладців до влади і грошей. Торішня «реформа» Верховного Суду істотно схиляє баланс сил у ньому на користь виконавчої влади.
У січні президент видав указ про новий план заходів із виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи. Той, хто уважно спостерігає за країною, згадає багато подібних за останні роки. Це схоже на відновлення старих «потьомкінських селищ» і роздачу дедлайнів уряду: у травні зробити це, у червні 2012-го інше. І не забути про Венеціанську комісію…
Загалом усі плани щодо реформ можна було виконати й без ще одного – достатньо взяти за основу указ 2005 року або інші численні «плани дій» (для ЄС, НАТО), які видавалися відтоді, дублюючи чимало заходів з нинішнього. Україна стала експертом із їх розробки, а також фахових груп і перших читань. Це її спеціальність із моменту приєднання до Ради Європи в 1995-му.
Методи Кафки
Після Помаранчевої революції здавалося, що основним її досягненням стало відчуття свободи, особливо свободи висловлення думки. Тоді можна було наважитися критикувати (а критикувати було що). Але та свобода виявилася дуже крихкою, а судова система нереформованою і непередбачуваною тоді, хоча й стала сумнопередбачуваною тепер.
З такою концентрацією влади, упередженими судами і нечітким законодавством притягнути можна кого завгодно. Затриманий не розуміє звинувачень, його адвокат майже не має можливості його захистити, а провину доводить сам факт перебування під слідством.
Так і став актуальним у сучасній Україні метод, описаний у відомій книжці Кафки «Процес».