Фахівці вказують, що закон, який регулює охоронний бізнес, і справді давно на часі, однак у чинній редакції цілком здатний загострити конфліктні ситуації між приватними охоронцями та звичайними людьми. До того ж він однозначно вигідний представникам великого бізнесу, які обзавелися власними охоронними «арміями», котрі конче потребують офіційного дозволу на використання зброї, хай і травматичної.
Плюси та мінуси
«Цей документ новаторський для законодавства щодо приватних охоронних структур, – стверджує юрист Олег Дорофєєв. – По-перше, він чітко встановлює вимоги до охоронних агентств, по-друге, розширює їхні повноваження. З приводу останнього наразі точиться дискусія. З суто правового боку не можна сказати, що схвалення цього закону має виключно негативний ефект. Адже охоронні агентства мають здійснити кадрові чистки та підвищити кваліфікацію персоналу, щоб відповідати ліцензійним вимогам, яких віднині потрібно дотримуватись. Окрім самого закону обов’язково мають бути схвалені й інші підзаконні акти, що чітко визначатимуть порядок застосування спеціальних засобів та заходів фізичного впливу з боку охоронців».
У законі є доволі суперечливий пункт про «вилучення речей і документів, що є знаряддями або предметами правопорушення» (див. «Що і на яких підставах уповноважені робити ліцензовані охоронці»). Втім, за словами адвоката Дмитра Коробка, цей пункт можна трактувати вільно, оскільки він не пов’язаний із супермаркетами, адже вони є громадським місцем, а не об'єктом із пропускним режимом. Тобто, якщо ви не проникаєте потай на охоронюваний склад або на чуже подвір’я, нічого вилучати у вас не можуть.
Ще більше запитань постає щодо права працівників приватних охоронних фірм застосовувати заходи фізичного впливу, спецзасоби та службових собак. Закон чітко визначає, в яких випадках суворо заборонено діяти в такий спосіб – стосовно осіб похилого віку та жінок з ознаками вагітності й у місцях значного скупчення людей. Спецзасоби матимуть право використовувати виключно суб’єкти охоронної діяльності (тобто ліцензовані МВС охоронні агенції), потрапити до яких можна лише за умов належної професійної підготовки та досвіду роботи у цій сфері. Тоді як більшість супермаркетів, крамниць, торговельно-розважальних центрів, у яких українці щоденно стикаються зі звичайними приватними охоронцями, мають власну внутрішню службу безпеки, потрапити до складу якої може будь-хто, і, відповідно, права цієї служби нічим не відрізняються від прав кожного громадянина України. Тому такі представники охорони матимуть дозвіл на перцевий балончик чи пневматичний пістолет, щонайбільше – гумову палицю, але не міліцейського зразка, себто без металевого штиря всередині.
Однак є й інший момент – психологічний. «Якщо поглянути на те, що відбувається останнім часом у відносинах між громадянами та приватними охоронцями, то практичне втілення нового закону може мати прикрі наслідки, – аналізує Олег Дорофєєв. – Беручи до уваги той факт, що віднині права останніх розширюються, конфліктні ситуації можуть вийти на новий щабель. У цьому контексті не можна оминути увагою важливий психологічний чинник: дратівливість людей у момент сутички, загальну зневагу громадян до людей у формі, особливо з шевронами приватних структур, тощо. Все це може призвести до більш частого застосування заходів фізичного впливу з боку приватних охоронців, хай навіть це і не спецзасоби на кшталт травматичної зброї. Окрім того, негативним наслідком є те, що відтепер тим народним обранцям та іншим державним чиновникам, яких охороняють приватні структури, а це – більшість, житиметься спокійніше, а для громадян, а надто журналістів, підхід до осіб вищого світу буде обмеженим і однозначно небезпечнішим».
Тимчасова професія
«Нині ситуація на ринку охоронних агентств в Україні двозначна, – стверджує Сергій Старовицький, експерт із питань охорони, екс-керівник однієї з великих охоронних фірм. – Рівень звичайних охоронців, які працюють на більшості об’єктів – у супермаркетах, магазинах, складах, – занизький. Водночас справжні професіонали на ринку завжди знайдуть добру і високооплачувану роботу, адже українські багатії дедалі активніше формують особисті охоронні структури».
Як заявив у коментарі Тижню.ua президент громадської організації «Українська федерація професіоналів безпеки» Сергій Шабовта, «події в Луганську (на початку жовтня охоронці супермаркету вбили людину), в «Каравані» засвідчили, що, на жаль, велика кількість охоронців насправді не відповідають тим вимогам, яким має відповідати охоронець». Сергій Шабовта наголошує, що рівень рентабельності галузі фізичної охорони в Україні невисокий: «Здебільшого зарплати охоронців коливаються десь від 1,5 тис. до 2,5 тис. грн». Зрозуміло, за таких умов оплати праці сама спеціальність охоронця не стала фаховою, тож люди у цій професії на тривалий час не затримуються. За словами експерта, зміна персоналу навіть у стабільних компаніях щороку становить 40–60%. На сьогодні в Україні є 100 навчальних закладів різних рівнів, які мають ліцензію Міносвіти для кваліфікаційної підготовки охоронників. При цьому квоти на працевлаштування становлять, як правило, 40–50 осіб. «Навіть помноживши на 100, ми отримуємо 5 тис. людей, яких ці всі заклади можуть підготувати. А охоронний ринок – це 450–500 тис. осіб», – наголосив Шабовта.
Всі ці негативні чинники зрештою призвели до збільшення кількості конфліктів між охоронцями та громадянами за останні кілька років. Годі згадувати випадки, коли охоронці поводяться просто по-хамськи. Приміром, журналісти Тижня відчули на собі всю чемність охоронців супермаркету «Сокол» взимку цього року в Донецьку (див. Тиждень № 4/2012).
Тиждень провів експеримент. Знайомий нашого кореспондента, за професією програміст, назвемо його Олексій, мав влаштуватися нічним охоронцем. Відсутність досвіду роботи у правоохоронних чи армійських структурах не завадила – він отримав роботу в невеличкому продуктовому магазинчику на масиві Березняки, що у Києві. Єдине, довелося прибрехати, мовляв, він має звання кандидата в майстри спорту з бойового самбо, при цьому диплома ніхто не попросив.
«Головне – дивись, коли наркомани заходитимуть, – наставляє неофіта керівник охорони. – Вони, падли, постійно щось «тирять». Якщо будуть якісь проблеми – відразу тисни на червону кнопку біля касового апарату, міліція приїде». Дві ночі, за словами нашого «агента», минули цілком спокійно, окрім того, що довелося одного вечора не пускати в магазин двох алкоголіків, котрі намагалися вломитися в крамницю під час інкасації.
«Якби, уявімо, прийшли реальні злочинці грабувати, не мав би, що їм протиставити, – каже Олексій. – По-перше, не маю спеціальної підготовки, по-друге, жодного досвіду і відповідної освіти, тому той факт, що моя нефахова робота не завдала крамниці великих збитків, пов’язана виключно з малою кількістю відвідувачів під час тих ночей, коли я працював. Але найбільше шокувала легкість, з якою мене взяли й відпустили з роботи. Очевидно, для хазяїна місце охоронця – це щось на кшталт посудомийки, яку можна змінювати хоч щодня».
VIP-охорона
Повною протилежністю є стан справ в охороні олігархів, великих компаніях. Там, навпаки, працюють виключно професіонали – у складі приватних охоронних підприємств, які й отримали левову частку повноважень за новим законом й куди потрапляють лише свої та до своїх. «Якщо ти хочеш охороняти банкіра без досвіду служби у спецпідрозділах, годі казати про армію, це майже нереально, – стверджує Сергій Старовицький. – Це закритий ринок, куди без протекцій і знайомства ніхто з вулиці не потрапить. І саме цей ринок і вимагав офіційного дозволу на використання спецзасобів. Зрозуміло, кожна справді дуже багата людина в цій країні, як це і прийнято у світі, має свою приватну охоронну структуру, віддану й дуже фахову. Так само зрозуміло, що де-факто подібні організації давно мають бойову вогнепальну зброю і скористаються нею в разі потреби. Але це потрібно було оформити де-юре. До того ж нині, коли на Україну знову накочується криза, подібна до тієї, що охопила країну 2008 року, багаті люди починають заздалегідь турбуватися про свою безпеку. Тому їм потрібно, щоб їхні охоронці мали легальне право щонайменше на травматичні пістолети».
Наприклад, один із менеджерів компанії «Метінвест», що належить Рінату Ахметову, розповів Тижню на умовах анонімності, що в кожної людини з топ-менеджменту є спеціальні «аварійні» номери телефонів, які слід набирати в разі виникнення будь-якої фізичної загрози. Після дзвінка доволі швидко з’являється «силова група», яка терміново й дуже жорстко вирішує всі питання.
До речі, дуже показовою була ситуація під час недавнього матчу дніпропетровського «Дніпра» й донецького «Шахтаря» на «Донбас Арені», коли в сутичку між командами на полі втрутилися місцеві охоронці.
Відразу після трагедії в київському ТРЦ «Караван» почали ширитися чутки, що всі ці події насправді були інспіровані лобі охоронного бізнесу, який прагнув у такий спосіб довести необхідність надати охоронцям право носити зброю та застосовувати спецзасоби. «Це повна маячня, – переконаний Сергій Старовицький. – Закон почали лобіювати ще рік тому. І потрібен він зовсім не для того, щоб так звані охоронці в супермаркетах отримали право на газовий балончик. Насправді одними з головних лобістів стали приватні агентства, що обслуговують серйозних людей і стурбовані своєю безпекою в умовах дедалі небезпечнішої соціально-економічної ситуації. Тож їм потрібно, щоб їхні маленькі армії мали всі засоби для ефективного захисту клієнта».
Свою зацікавленість у цьому законі має й МВС. Адже тепер, з одного боку, з різким збільшенням ліцензійних вимог до охоронних агентств міліція отримує безліч нових тіньових способів для заробітку. Найпростішим є хабарі за продовження чи отримання ліцензії, заплющення очей на відверті порушення правил тощо. З іншого боку, емвеесники дістають і офіційне право контролювати діяльність охоронників.
За найскромнішими оцінками експертів, опитаних Тижнем, загалом в Україні діють близько 5 тис. різноманітних охоронних структур. «Обсяг ринку – щонайменше $0,5 млрд, – стверджує Олексій К., керівник одного з провідних одеських охоронних агентств. – І йдеться виключно про офіційну, так би мовити, охоронну діяльність. Скільки витрачають великі бізнесмени на особисті структури, знають лише вони, але годі й сумніватися, це також сотні мільйонів умовних одиниць».
Взагалі тема особистих армій олігархів прикрита завісою суворої таємниці – їхні підприємства охороняють нібито офіційні агентства, а про особисту охорону ніхто нічого не говорить. «У кожному агентстві, що забезпечує захист високопосадовця чи бізнесмена, є два щаблі, – пояснює Сергій Старовицький. – Перший, нижчий рівень – звичайні охоронці, які відкрито працюють в компаніях власника, це фахівці. Натомість другий – справжні професіонали, які офіційно можуть не працювати охоронцями, а бути консультантами, тренерами. Саме вони займаються особистою охороною клієнта та вирішують делікатні справи з захисту його інтересів. Найчастіше це люди з правоохоронних структур, точніше їхніх спецпідрозділів, які, відслуживши своє, а часом у гонитві за грошима та нормальною роботою залюбки йдуть в охорону товстосумів. Понад те, це вважається найвдалішим варіантом продовження кар’єри».
Фахівці стверджують, що у складі бізнес-імперій українських олігархів фактично діють цілі армії чисельністю до 10–15 тис. осіб. Їх використовують не лише власне для охорони об’єктів чи тіла, а й з іншою метою: в «урегулюванні» корпоративних конфліктів, рейдерських атаках тощо. Понад те, є інформація, що часто «бодігарди» виконують і політичні завдання. Зокрема, під час парламентських виборів вони опікувалися «громадським порядком» та охороною провладних кандидатів під час агітації. Мобілізують їх часто й у зв’язку з мітингами, акціями протесту. Наприклад, джерела Тижня стверджують, що люди, які працюють в охоронних структурах одного з олігархів, були у великій кількості задіяні в момент блокування Верховної Ради прихильниками Партії регіонів, коли в першому читанні ухвалювали мовний закон.
Тому деякі експерти небезпідставно побоюються, що дальше розширення прав для приватних армій та їх використання в політичних протистояннях цілком може закінчитися кровопролиттям.
