Ґете-Інститут – одна з найбільших мереж культурних інституцій у світі, яка, здійснюючи промоцію німецької мови та культури, значно пожвавлює культурне життя України. Про особливості успішного культурного експорту Німеччини в нашу державу та зиски, які від цього отримують обидві країни, Тиждень спілкувався з директором Ґете-Інституту в Україні Верою Багаліантц, послом ФРН в Україні Гансом-Юрґеном Гаймзьотом, комерційним директором та членом правління Ґете-Інституту Бруно Ґроссом, а також керівником Регіонального інституту в Москві, Східній Європі та Центральній Азії Йоганнесом Ебертом, який свого часу керував Ґете-Інститутом в Україні, а незабаром очолить Центральне управління цієї глобальної інституції.
АКЦЕНТ НА МОЛОДЬ
У. Т.: Діяльність Ґете-Інституту насамперед асоціюється з популяризацією німецької мови і культури. Наскільки це уявлення відповідає дійсності? Чи ваша робота все ж таки охоплює ширші напрями?
Йоганнес Еберт: Завдання нашої інституції – це передусім культурний обмін, німецька мова та поширення інформації про Німеччину. А вже далі – і в цьому особливість Ґете-Інституту – більшість тем та програм розвиваються залежно від потреб країни перебування. Працівники Інституту зустрічаються з представниками культурних інституцій цієї держави, відвідують міністерства освіти, молоді, а потім розвивають свої програми вже на основі аналізу ситуації.
Інший напрям радше з царини культури: ми бачимо, що видавництва в багатьох країнах Східної Європи мають проблеми з діяльністю на міжнародному рівні. Тому разом із Франкфуртським книжковим ярмарком започаткували велику програму для видавців, у межах якої вони підвищують кваліфікацію й можуть обмінюватися досвідом із німецькими колегами. Нас цікавить і сучасне мистецтво, адже в деяких країнах воно має меншу підтримку, аніж класичне, але в молодих людей є дуже великий інтерес саме до такої інформації.
Бруно Ґросс: Вельми актуальні теми міграції/інтеграції, освіти для діячів культури, використання нових медіа задля міжкультурного обміну. Ці напрями ми розвиваємо зараз, а в майбутньому ще більше приділятимемо їм увагу, тому що намагаємося працювати для нової цільової групи – молоді.
У. Т.: Скільки коштують реалізація зовнішньої культурної політики та фінансування Ґете-Інституту німецькому бюджетові?
Ганс-Юрґен Гаймзьот: У 2009 році МЗС надало в розпорядження Ґете-Інститутам €229 млн. Щораз важливішим стає залучення коштів від спонсорів чи інших зацікавлених сторін, але основними залишаються гроші з державного бюджету.
Бруно Ґросс: Окрім того, маємо дуже велику частину власних надходжень – близько третини нашого бюджету фінансується за рахунок мовних курсів та проведення іспитів із німецької мови. Ми відчуваємо підтримку, зокрема, і з боку парламенту, де розуміють, що один євро, інвестований у культурну політику, викличе набагато більший резонанс, на відміну від грошей, вкладених в інші формати міжнародної співпраці.
Йоганнес Еберт: Тобто малими грошима – великий вплив.
СХІДНИЙ ЕКСПРЕС
У. Т.: Чим відрізняється робота Ґете-Інституту в Україні від діяльності Інститутів у Росії або Польщі?
Вера Багаліантц: Я працювала в цих трьох країнах. Між ними дуже значні відмінності, відповідно до яких потрібно намагатися пристосувати роботу. Чому люди виходять на протести в Україні, а в Росії, наприклад, ні? Польща – дуже гомогенна держава, тоді як Україна багатоетнічна й багатоконфесійна.
Потрібно працювати з молодими людьми, які передусім здатні щось змінити у країні. Коли йдеться, приміром, про сучасне мистецтво, мені здається, що воно «відкриває» голову, розкриває бачення, які у традиційному мистецтві, можливо, не закладені. Митці, що працюють з актуальним артом, провокуватимуть радше в цій царині, аніж у бійці на вулиці. Це філософія, яку я намагаюся втілювати в роботі. Іноді вдається краще, іноді гірше. Але я думаю, що в Україні є найліпші передумови для цього, бо молоде покоління тут відкрите, зацікавлене та інновативне.
Ганс-Юрґен Гаймзьот: Українське суспільство перебуває в русі. Питання в тому, наскільки такий розвиток впливає на політику та ЗМІ. Російське також рухається, але складається враження, що політика там відбувається на іншому рівні. У Польщі суспільний поступ має великі масштаби, там уже зараз зрозуміло, як країна розвиватиметься далі. Ця динаміка робить діяльність в Україні особливо цікавою. І готовність сприймати тут дуже висока до всього, що пропонується. Це відбувається ще й тому, що з боку української влади в царині культури робиться дуже мало.
Йоганнес Еберт: Держави після розпаду СРСР по-різному шукали власні ідентичності. Такі процеси спільні для країн пострадянського простору, які дають привід для дискусій, особливо з Німеччиною, адже її частина теж була соціалістичною, там також є досвід трансформації. У державах колишнього Союзу з більшим чи меншим успіхом відбуваються реформи в різних суспільних сферах, зокрема і в освіті та культурі. Однак для реформ потрібні не лише гроші, а й фахівці та люди, щоб обмінятися з ними досвідом. Тому ми можемо ще надавати контакти для бібліотекарів, музейних педагогів тощо.
У. Т.: Чи підтримує Ґете-Інститут молодих українських митців?
Вера Багаліантц: Нам надходять безкінечні запити, чи не могли би ми щось підтримати фінансово і взяти участь у проектах. Ми не спонсори. З цим непорозумінням дуже часто стикаюся у своїй щоденній роботі. Я одержую кошти платників податків, які маю інвестувати в культурні відносини. Ми ведемо чимало консультаційних розмов, даємо поради. Є велика потреба в обговоренні певних подій, поширенні контактів у Німеччині. Тож це не лише організація заходів, які ви можете переглянути в інтернеті, а й багато невидимої роботи над культурними зв’язками.
Йоганнес Еберт: Ми підтримуємо українських митців, пропонуючи їм співпрацю з німецькими. Окрім того, влаштовуємо майстер-класи, лекції та інші формати інформування про нові тенденції. Як правило, не організовуємо виставок представників лише тих країн, у яких працюємо, а разом із німецькими. Також не проводимо виставок українських майстрів у Німеччині – це мало би бути, власне, завданням для вашого Міністерства культури.
У. Т.: У яких проектах Ґете-Інституту ставиться акцент на освітню складову?
Вера Багаліантц: Серед освітніх проектів маємо програми для менеджерів культури, видавців і мережу «Нові перспективи», у рамках якої видавалися стипендії. Ця програма мала практичну та теоретичну фази в Німеччині. А насамкінець потрібно було реалізувати власний культурний проект, який на 100% підтримав Ґете-Інститут, наприклад, виставка нашої стипендіатки куратора Дарини Якимової в Національному художньому музеї. Такі заходи в галузі культури і розвитку відбуваються не лише в Києві, а й у Донецьку та Севастополі.
Ганс-Юрґен Гаймзьот: Є й інші можливості, приміром, підтримка навчання українців у Німеччині. Нині там перебувають 9 тис. українських студентів, із яких 1,2 тис. отримують стипендії DAAD (Німецька служба академічних обмінів. – Ред.). Також є контакти між університетами, є німецькомовні факультети в деяких вишах, які співпрацюють з університетами Дрездена або Магдебурга. Крім того, німецьких вчителів направляють до України для викладання німецької мови через ZFA (Центральна установа шкільної освіти за кордоном. – Ред.). На жаль, тут ми зіткнулися з проблемами статусу їхнього перебування та реєстрацією. Через це кількість німецьких викладачів в українських школах зменшилася з 15 до 4. Система акредитації була скасована без упевненості в тому, що є альтернативна модель. Але український уряд уже помітив, наскільки це проблематично і що з цим треба щось робити.