У. Т.: Яку оцінку ви дали б політичній ситуації в Україні, з огляду на чотирирічну каденцію посла? Наскільки серйозно американські політики трактують наміри Києва наблизитися до ЄС?
– Загалом досвід роботи в мене 22 роки, бо ж я працював у Бюро Радянського Союзу в 1983–1986-му, а потім у 1989–1992-му. Пригадую весну 1992-го, перший великий візит до Вашингтона із країн колишнього СРСР, серед учасників якого був перший міністр закордонних справ України Анатолій Зленко. Я нагадував йому про це багато разів, оскільки зі згаданою подією пов’язана смішна історія, коли ваш уряд захотів упевнитися, що всі ті угоди, які ми уклали з СРСР, перекладено українською і що вони двосторонні. Згідно з міжнародною практикою цю процедуру здійснюють автоматично, проте українська сторона наполягла, щоб це було зроблено. Я був особою, на яку поклали завдання пересвідчитися, що переклад усіх цих документів виконано. І хоч я не розмовляв українською, мої ініціали стоять на кожній сторінці отих 37 домовленостей. Маю дивне відчуття, що, якби хтось хотів їх зіпсувати, то я виявився б тим, кого в цьому звинуватили б. Чесно скажу, що дуже серйозно розробляю тему українсько-американських відносин іще від початку своєї кар’єри.
Гадаю, подивившись на те, що було у 1992-му і що сталося потім, ви побачите: Україна багато чого зробила від моменту здобуття незалежності. Знаю багатьох людей, які нині кажуть: «Гаразд, але погляньте на речі, які ми ще маємо зробити, на те, що наші друзі поляки економічно розвиваються краще, ніж ми, а ще на ті перешкоди, які стоять перед нашою демократією» і т. ін. Так, є великі перепони, але ж це факт, що після багатьох десятиліть, проведених у радянській системі, Україна намагається розвивати нову демократію, нову ринкову економіку та верховенство права. Усе це ретельно проаналізувавши, можна простежити як позитиви, так і кроки, які ще належить зробити.
На мою думку, Україна може досягнути успіхів у побудові прозорого демократичного врядування. Ви маєте динамічне громадянське суспільство, і це одна з найкращих характеристик країни: вона відкрита, люди мислять критично, протестують проти дій влади. Критика останньої – це складова демократії. Держава будує ринкову економіку й досі працює над її прозорістю, залученням закордонних інвесторів, які з помітною осторогою сприймають тутешні реалії. Вам потрібно ще багато зробити на шляху встановлення верховенства права, яке захищатиме кожного громадянина, гарантуватиме рівність усіх перед законом. Україна має ще потрудитися, щоб реформувати цю царину. Ми допомогли забезпечити нинішню реформу судочинства у правильному напрямку, працюємо з офіційним Києвом над зміною закону про прокуратуру. Наріжний камінь для держави – це створення сучасних документів, відповідних стандартам і нормам ЄС.
На мою і керівництва США думку, Україна – це частина Європи, важлива держава на сході континенту. Якщо звернутися до історії, то тут відбиті кожне століття й кожна епоха європейської минувшини. І це те, що ЄС визнає. Ми працюємо на підтримку й виконання критеріїв, які висунув Брюссель. У ширшому розумінні йдеться про сприяння процесові, який дасть Україні змогу стати асоційованим членом ЄС. Сподіваємося, що це таки буде в листопаді.
У. Т.: Новий порядок денний міжнародної політики США відводить одну з найважливіших ролей Азійсько-Тихоокеанському регіонові. Яким чином пересунення вектора може змінити місце України в архітектурі зовнішньої політики Білого дому?
– Фокусування на регіоні Азії і Тихого океану слід розуміти в контексті. Про такий наголос найвиразніше говорив колишній міністр оборони США Леон Панетта. Однак паралельно з цим він і держсекретар Гілларі Клінтон дуже чітко висловилися стосовно того, що ми не залишаємо своїх позицій у Європі. Погляньте лишень на маршрут офіційних візитів держсекретаря Джона Керрі в перші шість місяців на цій посаді: Європа. Але не просто Європа заради неї самої, а тому що європейці – наші найкращі союзники, з якими можна врегульовувати проблеми світового масштабу, як-от ситуацію в Сирії та інших гарячих точках світу. Саме спільно з ними ми опрацьовуємо ці питання, насамперед постійно консультуємося. Я особисто є атлантистом і впевнений у цьому зв’язку. Може, тут я не настільки безсторонній, наскільки маю бути, проте, гадаю, одна з фундаментальних причин панування миру в Європі – це існування Північноатлантичного Альянсу та нашого зв’язку з європейськими колегами. Так, без дебатів і суперечок не обходиться, одначе ми засадничо використовуємо це, і кожен із членів НАТО, так само, як США, розуміє, що наш світ більш мирний і стабільний завдяки цій організації.
У. Т.: Новопризначений посол США в Україні Джеффрі Пайятт відомий як фахівець із питань Центральної Азії та Індії. Чим аргументоване його призначення на посаду в Києві?
– Як на мене, то це питання не потребує додаткової дискусії. Джефф Пайятт – один із найкращих американських дипломатів, професіонал своєї справи. Справді, кілька останніх років він працював у Південній та Центральній Азії, зокрема в Афганістані, Пакистані та Індії. До того виконував дипломатичну роботу в центральноазійських країнах, які раніше входили до складу СРСР. У нього є досвід праці в питаннях ядерної безпеки та енергетики. Остання – це те фундаментальне, над чим він трудитиметься тут. Як на мене, найбільшими змінами за часів моєї каденції на посаді посла є рішення української влади спробувати залучити іноземні енергетичні компанії до видобутку сланцевого газу та покладів на чорноморському шельфі. Крім того, Пайятт має досвід і знання в питаннях, пов’язаних з іншими країнами світу, зокрема з Європою. Вже після того, як його було номіновано на посаду посла до Києва, він проводив низку консультацій із широкого спектру питань у Відні, Стокгольмі та інших місцях. Як на мене, йому треба дати шанс показати себе. Певен, що він може забезпечити все, на що ви сподіваєтесь від посла США.
У. Т.: Нині Україну називають піратською країною номер один у світі через порушення прав інтелектуальної власності. Які результати розслідування США стосовно цієї ситуації і які санкції можуть бути застосовані? Чи йде наша влада на співпрацю з вами задля врегулювання цієї ситуації?
– Є ціла низка держав, які мають серйозні проблеми із захистом прав інтелектуальної власності. Нещодавно Україну було визначено як країну, де їх порушують найбільше: вона дістала такий статус у списку, котрий складають за законом, відомим як Спеціальний статут № 301. Останнього разу, коли таке траплялось, у 2001-му, ваша країна втратила на кілька років привілей мати знижений митний тариф на експорт до США, що надається за американською Загальною системою преференцій (General Preferences System). Ми підтримуємо тісний контакт з українським урядом у цьому питанні. Нещодавно мав телефонну розмову з віце-прем’єр-міністром Костянтином Грищенком, якому належить провідна роль у його вирішуванні. Ми оголосили, що проводитимемо розслідування стосовно цього спільно з офіційним Києвом. Українська сторона представить власне бачення й аргументи. Було заплановано, що це відбудеться у вересні, одначе графік трохи посунувся. Поки що ми не ухвалили жодних остаточних рішень. На початку липня Україну відвідала заступник Торговельного представника США, яка спілкувалася з тутешніми високопосадовцями й детальніше ознайомилася зі специфікою ситуації в сфері дотримання прав інтелектуальної власності. Українські чиновники використовують на своїх комп’ютерах піратське програмне забезпечення. Крім того, йдеться про піратські музику, DVD, неліцензійне ПЗ, поширене в суспільстві загалом, зокрема через онлайн-сервіси. Суперечливим питанням є також плата колекторським агенціям, яку вони знімають на користь людей, що володіють авторськими правами. Найкращі тутешні співаки втрачають через це великі суми грошей, на відміну від своїх колег у розвинутих країнах світу. Ми збираємося дуже ретельно проконсультуватися з українським урядом стосовно цих питань задля просування нашого розслідування.
У. Т.: Яким є ставлення офіційного Вашингтона до можливості запровадження санкцій проти українських політиків і чиновників за кричущі випадки порушення прав людини, наприклад у справах щодо опозиціонерів?
– Наша офіційна позиція полягає в тому, що ми надаємо перевагу безпосередній взаємодії із владою. Ми дуже чітко сформулювали погляди США у справах вибіркового правосуддя, зокрема щодо Луценка й Тимошенко. Наше ставлення до цього вельми конкретне, ми пояснюємо його знову і знову: Юлію Тимошенко має бути звільнено для того, щоб вона дістала медичне лікування в Німеччині. Українська влада знає нашу позицію, нашу тісну координацію з місією Кокса – Квасневського, які керують зусиллями Європарламенту, спрямованими на вирішення цього питання. Поки що з цього приводу ми не маємо міркувань щодо санкцій чи відмови у візах. Сподіваємося, Україна прийме правильне рішення й повернеться на шлях демократичних принципів та прав людини, які, на нашу й, переконаний, на українську думку, є важливими.
Читайте також: Лука Волонте: “Тема санкцій проти України з боку Ради Європи виникає автоматично”
У. Т.: Прокоментуйте, будь ласка, ситуацію зі скасуванням багаторазової американської візи першого заступника генпрокурора України Рената Кузьміна. Що зумовило таке рішення?
– Щодо цього випадку я не можу розголошувати подробиці, бо, відповідно до нашого права, яке захищає приватну інформацію, говорити про деталі його справи мають право лише він сам і працівник консульства, який її веде. Інформація візових справ є конфіденційною. Ренат Кузьмін зробив цю справу публічною. Ми підтвердили, що його візу було скасовано. Він може знову звернутися по відкриття нової будь-коли, якщо захоче поїхати до США. Проте ми врахуємо ситуацію, яка склалася раніше. Звісно, на сторінках багатьох газет точилося жваве обговорення цієї справи, проте як офіційна особа я не можу порушувати встановленого закону і вдаватися до дальшого обговорення цього випадку.
У. Т.: Останнім часом Росія вживає дедалі новіших репресивних заходів проти опозиції. Чи може Акт Маґнітского стати за таких умов універсальним інструментом захисту прав людини, чи варто розробити інші засоби впливу?
– Думаю, ви бачили, що ми знову і знову висловлюємо занепокоєння (особливо останнього місяця) діями влади РФ, спрямованими на обмеження простору громадянського суспільства, зокрема свободи висловлювань і зборів. Акт Маґнітского був прийнятий американським Сенатом стосовно Росії, а не як універсальне правило. Може, в Білому домі та Конгресі і є думки із приводу того, що цей документ має бути більш універсальним і стосуватися не лише російських посадовців, однак ідеться про значно вищий рівень ухвалення рішень, ніж той, до якого я причетний. Підозрюю, що це явище залишатиметься предметом дискусій усередині США, з огляду на наше занепокоєння дотриманням прав людини в світі.
У. Т.: На самісінькому початку своєї каденції в Україні ви публічно заявляли, що її економічне процвітання залежить від реформ енергетичного сектору. Які кроки вже реалізовано в цій царині і що, на ваш погляд, потрібно невідкладно зробити ще, аби вдосконалити вітчизняну енергетику?
– Під час моєї каденції ми дуже наполегливо працювали з Кабінетом Міністрів та Верховною Радою, щоб прийняти відповідне законодавство й забезпечити правові гарантії та інші вимоги до того, як великі енергетичні компанії почнуть інвестувати в розвідку та видобування паливних вуглеводнів. Парламент ухвалив такі закони, уряд оголосив тендер для цих компаній, і ми раді, що Chevron виграв його на розвідку та видобуток сланцевого газу на заході України, Shell – на сході, а консорціум на чолі з Exxon Mobile – на розробку покладів на чорноморському шельфі. Контракт із Shell уже працює, із Chevron складений і перебуває у процесі узгодження з обласними радами, зокрема у Львові та Івано-Франківську. Контракт з Exxon Mobile теж практично готовий, залишається узгодити буквально кілька пунктів. Це дасть змогу щороку збільшувати місцеве видобування. Дуже важливо, що великі енергетичні компанії, які зайшли на український енергоринок, застосовуватимуть сучасні найменш шкідливі для довкілля технології. Як на мене, це може змінити майбутнє України. Мрію повернутись у вашу країну через п’ять-сім років і побачити її енергетично незалежною. Ці зміни торкнуться не лише енергетичного сектору, вони спричиняться до якісних зрушень в інших галузях економіки. Процесові необхідна постійна підтримка. Особливо щодо сланцевого газу: тут потрібно буде принаймні п’ять років, щоб побачити, чи справді йдеться про вагомі поклади. Такі розвідки дуже дорого коштують. Правильне укладання та імплементація таких контрактів – ось що має бути головним.
У. Т.: У нещодавній заяві Держдепартаменту США Україну названо джерелом, транзитною державою і чимдалі більше пунктом призначення жертв работоргівлі. Що саме нині робить американська сторона на місцях, аби запобігти такому кричущому порушенню прав людини?
– Трафік живого товару стає дедалі масштабнішим. Жахливо бачити, коли це трапляється з молодими жінками, дітьми, чоловіками… Нещодавно зустрічався в Луганську з чоловіком, якого змушували працювати на фермі п’ять років. Це чистої води рабство. Тепер не йдеться лише про продаж дівчат у сексуальну неволю. Ми взаємодіємо з українською владою, маємо велику й дорогу програму запобігання цьому явищу. Нещодавно відбувся візит посла з особливих доручень Управління моніторингу та боротьби з торгівлею людьми США Луїса Сідебаки, який провів відповідні обговорення з представниками МЗС, МВС та Міністерства соціальної політики. Ми чітко дали зрозуміти, що хочемо, аби особи, які займаються работоргівлею, були засуджені. Кількість покараних стала меншою порівняно з попереднім роком, і саме про це ми говорили з керівництвом Міністерства внутрішніх справ. На жаль, бачимо результати не такі втішні, як у попередні роки. Бажано, щоб ситуація змінилася. Ми дуже відкриті, і можемо обговорювати з Кабміном взаємодію працівників американських правоохоронних органів з українськими.
У. Т.: Поділіться, будь ласка, своїми планами. Чи вирішили ви, що робитимете після завершення каденції в Україні?
– Насамперед повернуся додому й більше часу проводитиму з онучкою. Їй уже три роки, і ми з дружиною дуже її любимо, хочемо бувати з нею частіше, а не просто бачитися через Skype, як останнім часом.
Якщо говорити про роботу, то я ще не прийняв жодного рішення. Хочу повернутися додому, трохи подумати, подивитися, які є можливості. Будьте певні, що я залишаюся зацікавленим в Україні. Я провів більшу частину свого життя в цій частині світу, у мене є емоційний інтерес до вашої країни та її людей, багато тутешніх друзів. Кажу їм: «Так, я можу піти на пенсію з дипломатичної служби, але не можу піти на пенсію з життя». Я хочу повернутися, і ви мене ще тут побачите. Не знаю, через який час це станеться, однак станеться напевне. Мені не байдуже, що відбуватиметься у вашій державі, і я робитиму все, що можу, зі свого боку, аби допомогти Україні й посприяти змінам у ній.
Біографічна нота:
Джон Теффт – Надзвичайний і Повноважний Посол США в Україні від 2009-го й донині. До призначення на цю посаду був послом у Грузії (від 2005 року), перед тим – керівником відділу Державного департаменту Сполучених Штатів, відповідального за відносини з Росією, Україною, Білоруссю та Молдовою. У 2003–2004 роках – радник із міжнародних справ при Національному військовому коледжі у Вашингтоні. Є фахівцем із питань озброєнь. Куратором саме цього напряму був у Римі й Тель-Авіві, опікувався ним у Держдепі в 1989–1992 роках. Посол у Литві (2000–2003 роки) й заступник керівника дипломатичної місії США в Москві (1996–1999), тимчасовий повірений у справах Сполучених Штатів Америки в Росії (1996–1997). Серед інших дипломатичних призначень Джона Теффта – робота в Єрусалимі, Будапешті й Римі. Працював у Бюро Радянського Союзу (1983–1986, 1989–1992).