Ідея, покладена в основу створення музею-меморіалу Революції гідності, цілковито протилежна побудові ще одного, так би мовити, «мавзолею». Ідеться не про минуле, а про майбутнє. Про це в інтерв’ю Тижню розповів генеральний директор Національного меморіального комплексу Героїв Небесної сотні — Музею Революції гідності Ігор Пошивайло.
Він пояснив, що спорудження помпезних і німих меморіалів — це радянська традиція, із тих часів, коли були проблеми з історією, її замовчували й приховували. За тим камінням і бронзою не видно було правди. Вона не була доступна ані про Лєніна, ані про учасників громадянської війни чи Другої світової. Бачили якісно виконані пам’ятники, і все. Їхня основна мета полягала не в збереженні пам’яті про важливу подію, а в насадженні певної ідеології та міфологеми, стереотипів. Мова про прославляння в ключі загального радянського ідеологічного концепту звеличання комуністичної партії та радянського минулого. А це викривлення історії та підміна цінностей. Яка мета — такі й меморіали: помпезні, мовчазні, гранітні, бронзові чи мармурові. По суті, українці звикли до відповідних радянських форм коммеморації: це переважно таблички, пам’ятники чи церемонії.
Водночас, розповів Пошивайло, сучасні меморіальні простори західних країн багатошарові. Це не лише й не суто пам’ятники. Епоха пам’ятника там уже відійшла.
«Мова радше про певний простір, що має інформаційний центр; різні засоби донесення інформації; створення майданчика для дискусії, обговорення, нового пізнання, внесення змін, корекції розуміння історичної події, про яку йдеться. Пам’ятник мовчазний, до нього можна прийти раз чи два на рік, покласти квіти або вінок, та й по всьому. Дуже зручно й вигідно політикам»,— сказав він.
Пошивайло зауважив, що у разі створення музею-меморіалу Революції гідності була така загроза. Політики й суспільство виявилися готові до швидкого реагування на події зламу 2013–2014 років, до встановлення пам’ятника — скульптури, де герої Небесної сотні динамічно чи нединамічно зі щитами, кров’ю падають на землю.
«Здавалося б, так питання буде вирішено, подвиг увічнено. Схожий проект ліг на стіл виконувача обов’язків президента Турчинова. То був дуже емоційний, кон’юнктурний пам’ятник, що не витримав би викликів часу. Це одна з причин, чому так швидко було запущено конкурс «Територія свободи», який із залученням широкої громадськості мав вирішити, а що ж то має бути: простір, пам’ятник чи щось іще. Наша мета — багатофункціональний музейно-меморіальний комплекс, що увічнить подію (тобто там буде меморіальна зона), а також зона рефлексій і роздумів та музейний простір (у новому розумінні). В останньому буде не лише закарбовано інформацію про подію, тобто минуле, він буде звернутий радше до майбутнього, інтерпретуватиме важливі теми, започатковуватиме дискурс актуальних питань», — генеральний директор Національного меморіального комплексу Героїв Небесної сотні.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»