На щастя, вона вже добігла кінця. Як рапортують окупанти, святкування вдалося. І не біда, що останні двоє Героїв Радянського Союзу воєнних років, які ще живуть у Криму, не отримали (як тільки тепер виявилося) від тамтешньої влади навіть вітальних листівок. Не дивно, що про них забули: надто заклопотані були постановкою модного промо-шоу «Спасіба дєду за пабєду». «Дєду», а не отим двом конкретним дідам із Сімферополя та Ялти. Вдався, як вважають кримські ватажки, й «останній акорд» багатоденного святкового фестивалю: заходи з приводу річниці депортації кримських татар 18 травня. Раніше ця дата ніколи не належала до ряду «майскіх», була наповнена іншими настроєм і змістом. Але цього разу кримський режим вирішив долучити до свого травневого пропагандистського мегамарафону і її.
Визначивши власний сценарій заходів, режим заборонив будь-які сторонні ініціативи. Кримськотатарські активісти, що звернулися до влади по дозвіл на проведення жалобного мітингу, дістали не лише офіційну відмову, а й персональні прокурорські попередження про суворі наслідки, які матиме порушення тієї заборони. Жодних мітингів, жодних масових зібрань, окрім молебнів у мечетях. Дозвіл саме мусульманських молебнів як єдиної легальної форми жалобних заходів є хитрим кроком: таким чином виключається участь у них немусульман, зокрема кримських українців, чиї невеликі, але помітні групи раніше завжди супроводжували кримськотатарську жалобну ходу.
Читайте також: Програшний матч на полі супротивника
Єдиним масовим заходом, який санкціонували окупанти, стала акція «Запали в своєму серці вогник». Запалювання на міських майданах свічок на згадку про депортованих ще кілька років тому запровадили кримськотатарські молодіжні організації. (Аж дивно, чому саме ця форма здалася кримському режиму допустимою, адже акція під такою самою назвою того вечора проводилася й у Києві.) Увечері 17 травня на стерильно зачищеній від сторонніх осіб та оточеній поліцією сімферопольській площі Леніна зібрали ретельно відібраних «представників громадськості» й окупантську верхівку. Розставивши свічки у формі кордонів Росії (включивши, звісно, й мікроскопічний Крим), довірені особи запалили вогники. У їх мерехтінні Аксьонов щось задоволено варнякав про «турботу» Росії про нацменшини, а тим часом нечисленні відвідувачі проігнорованого громадськістю заходу з подивом вдивлялися в незвичайну картину на площі. Виявляється, урядові масовики (поза сумнівом, «із лучших побуждєній») вписали в палаючий контур РФ вогняну тамгу, тобто тризубий національний символ кримських татар. Затаврована, мов коров’яча туша, палаючим перегорнутим тризубом Росія мала, м’яко кажучи, несподіваний, як для цього місця й часу, вигляд.
Наступного дня аксьоновська кліка продовжила показову гастроль, покликану продемонструвати «толерантність» кримського режиму. Вона виїхала на сільську залізничну станцію Сирень, що є своєрідним загальним символом депортації, та відкрила там меморіал депортованим. Називати це «меморіалом», утім, є перебільшенням: наразі то просто каменюка в полі на місці майбутньої споруди. Таких тимчасових «меморіалів» із викарбуваними на них обіцянками колись вшанувати пам’ять жертв комунізму по Криму протягом пострадянських років установлено вже зо два десятки. Наші попередні керманичі дуже полюбляли цю малобюджетну підміну реальних кроків із відновлення справедливості, що значною мірою й призвело до того, що тепер ту недобру традицію влади успішно продовжує аксьоновська банда.
Читайте також: Що пророкує нам калач?
Поки в полі лунали «толерантні» промови, на вулицях Сімферополя «в’язали» людей. Невеличкий Автомайдан, прикрашений блакитними кримськотатарськими прапорами, намагався проїхати містом, але доїхав, як легко здогадатися, недалеко. Зупинивши колону, поліція повитягувала водіїв із машин, запхала до автозаків і повезла складати протоколи про порушення громадського порядку. Не менш оперативно поліцаї спрацювали вранці й на вже згадуваній площі Леніна: там схопили крихітну групку кримських татар, що теж мали необережність розгорнути свій прапор. Власне, сам стяг не є забороненим: він у непристойному сусідстві з російським аквафрешем ряснів на всіх офіціозних псевдозаходах. Але ж річ не в прапорі, а в забороні будь-яких нерегламентованих акцій.
Свій захід цього дня провели й українці. Вони принесли «вінок» із колючого дроту до сімферопольської меморіальної дошки на честь Сталіна. Так, у кримській столиці є тепер і така, яку встановили цього травня тамтешні комуністи. У Криму за останній рік з’явилося дві пам’ятки на честь диктатора. Надто вже кортить скочити поперед батька в пекло! Загравання окупантів із монстрами минулого та заборона людям засуджувати їхні злочини якнайочевидніше це ілюструють.