Ніщо не переконало б євробюрократів у тому, що Європа залишається світовою потугою, краще, ніж візит до Брюсселя лідерів двох найбільших держав світу – США і Китаю, з кількаденною перервою. Барак Обама і Сі Цзіньпін засвідчили свою повагу Європейському Союзу й бажання покращити торгові відносини з Європою – найбільшим експортером світу. Але на цьому подібності й закінчуються. Американський президент здебільшого наголошував на загальнолюдських цінностях і безпеці, намагаючись згуртувати Північноатлантичний Альянс для протидії новій агресії Росії. Сі Цзіньпін натомість говорив про відновлення Шовкового шляху, уникаючи прямих оцінок анексії Криму Москвою.
Європа рада укласти амбітну угоду про трансатлантичну зону вільної торгівлі, але без ентузіазму сприймає заклики Сі Цзіньпіна до окремого торгового пакту між ЄС і Китаєм. У відносинах Європи з КНР усе ще видно недовіру, щоб не сказати нерозуміння. Як, наприклад, розцінити подарунок федерального канцлера Німеччини Сі Цзіньпінові? Із невідання чи навмисно, але Анґела Меркель піднесла йому карту XVIII століття, де китайські володіння не охоплюють Тибету, Сіньцзяну, Монголії та Маньчжурії; здається, там не було й островів Тайвань і Хайнань. Офіційні ЗМІ Піднебесної або проігнорували цю карту, або надрукували замість неї іншу, з ХІХ століття, де території Китаю простягалися далеко на північ, у Сибір.
Читайте також: Китай закриває трудові табори та звільняє в’язнів
Але якщо не зважати на такі ляпсуси, то можна сказати, що останнім часом нервозність із приводу посилення позицій Пекіна пішла в Європі на спад. Можливо, європейці почуваються безпечніше, переживши кризу євро. Або стали прагматичнішими і зрозуміли, що Китай потрібен їм для підтримки власного кволого зростання. Замість перейматися тим, що Піднебесна задешево скуповує європейські фірми, уряди країн континенту цими днями змагаються за те, хто привабить із неї більше інвестицій.
Допомагає те, що КНР стала податливішою в суперечках, пов’язаних із торгівлею. Дві сторони залагодили затяжну сварку через дешеві китайські сонячні панелі. Перед візитом Сі Цзіньпіна його країна, окрім того, перестала погрожувати штрафними санкціями імпортерам вина й полісилікону (матеріалу, який використовують у сонячних панелях); ЄС відмовився від звинувачень китайських виробників телекомунікаційного устаткування в демпінгу (але не від розслідування підозр щодо отримання незаконних субсидій). У Євросоюзі тішать себе тим, що ця зміна – відповідь на його жорсткіший підхід. Але Піднебесна, швидше за все, зважилася на такий крок через ризик залишитися поза межами низки взаємопов’язаних торгових угод, які США та ЄС обговорюють із країнами Тихоокеанського регіону й окремими партнерами задля лібералізації торгівлі послугами.
«Із китайцями складно, але з ними можна домовлятись, і вони зазвичай дотримують слова. З росіянами таке не проходить», – каже наш співрозмовник із Брюсселя. В інтерв’ю бельгійській газеті Le Soir Сі Цзіньпін висловився про це дещо поетичніше: «Скелі не можуть спинити річку, яка котить свої бурхливі води в океан. Я переконаний, що жодні проблеми чи розходження в думках не можуть спинити хід китайсько-європейської дружби та співробітництва».
Але ця нестримна річка може бути не тільки китайсько-європейськими відносинами, а й потоком товарів із КНР у світ. Прогноз разючих змін можна знайти в нещодавній доповіді для аналітичного інституту BRUEGEL, одним з авторів якої був колишній економіст Goldman Sachs Джим О’Ніл, «батько» терміну БРІК, яким називають нових економічних гігантів: Бразилію, Росію, Індію і Китай. КНР уже перегнала Америку і стала лідером світової торгівлі, а до 2020 року порівняється і з ЄС. До того часу частка Китаю в світовому ВВП (оцінена за паритетом купівельної спроможності) також, певно, перевищить євросоюзівську. Деякі європейські країни втрачатимуть свій відсоток у світовій торгівлі швидше за інших. Якщо збережеться нинішня тенденція, то до 2020-го Китай стане найбільшим імпортером німецької продукції, випередивши Францію, і другим за величиною – французької (обігнавши Бельгію, але не Німеччину). Італія і ФРН більше експортуватимуть до країн, що розвиваються, ніж до партнерів по єврозоні (на відміну від Франції, Іспанії, Бельгії та Нідерландів).
Читайте також: Монстр на ім’я Європа
І тут виникають великі питання. На міжнародному рівні європейцям буде дедалі важче пояснювати, чому їм належить непропорційно багато місць і голосів у МВФ та Світовому банку. Це може спонукати декого повернутися до ідеї одного місця від ЄС або єврозони. Серйознішими наслідки будуть для внутрішнього ринку. Інтенсивніша торгівля європейських країн із зовнішнім світом, а не між собою може ослабити підтримку єдиної валюти. Водночас зміна моделей у торгівлі може привести й до того, що країнам єврозони доведеться тісніше інтегруватись і краще готуватися до протидії асиметричному тискові з боку зовнішніх партнерів.
Європа і Химерика
Дехто в Європі тішить себе думкою про те, що китайське економічне диво не може тривати вічно. Ще сподіваються, що трансатлантична ЗВТ дасть змогу Америці та Європі встановити правила й стандарти світової торгівлі на багато років уперед. Коли мова заходить про Китай, Європа спочатку хоче переконатися в його готовності відкрити свої ринки через інвестиційну угоду, а тоді вже думати про ширший торговий пакт.
Але запровадження трансатлантичної ЗВТ можуть легко загальмувати політичні перепони. Не для преси Обама вже сказав європейцям, що ця домовленість їм потрібна більше, ніж американцям. А ще попередив їх, що США не потерплять угоди, яка разом із дефляційною політикою єврозони працюватиме лише на збільшення активного торгового сальдо Європи, особливо зі США. На думку О’Ніла, торгові оборудки в будь-якому випадку не дуже допоможуть змінити глибинні тенденції, навіть якщо зростання китайської економіки й сповільниться.
Отож, хоч останні візити до Брюсселя й тішать самолюбство тих, хто думає, що ЄС, поряд з Америкою і Китаєм, може ввійти до «Великої трійки», Європа все одно залишається найслабшою ланкою. Виняткова компетенція Євросоюзу в торгівлі дає йому справжні козирі в перемовинах. Але єдина торгова політика, подібно до єдиної валюти, має сенс лише як елемент зусиль, спрямованих на лібералізацію та підтримку економічної динаміки вдома. Все, що менше за це, знесе глобалізаційним потоком.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com