Учора дружина Тарнавського Каріна повідомила на його сторінці в соціальний мережі, що її чоловік помер 14 жовтня.
Юрій Тарнавський (1934–2025) — українсько-американський письменник, один із засновників Нью-Йоркської групи поетів, представник так званої альтернативної літератури. Народився 1934 року в місті Турка (нині Львівська область). 1944-го разом із родиною виїхав до Німеччини, де закінчив Мюнхенську українську гімназію. 1952 року разом із родиною виїхав до США, де 1956-го закінчив Ньюаркський коледж інженерії. Працював у компанії IBM. Його перша поетична збірка «Життя в місті» вийшла 1956 року, перший роман «Шляхи» — у 1961-му.
Літературознавець Юрій Ковалів так аналізував найбільш експериментальний англомовний роман Тарнавського «Три бльондинки і смерть»:
«Твір, над яким автор працював трьома фазами (1970–1973, 1982–1984, 1991–1992), складається з чотирьох частин, названих іменами білявок («Альфабета», «Бетлегема», «Хемніца»), в яких закоханий головний герой, і смерті. Його консонансне прізвище –– Гвбрґдтсе походить від голландського носія Huibregtse. Випадково натрапивши на це чудернацьке слово, письменник вхопився за нього, аби «символічно підказати, як важко бути людиною». Воно піддається декодуванню лише у специфічних написах, явлених уві сні: «How to bridge the sea» (англ.: Як прокласти міст через море»). Проте відповіді так і не знайдено. Ю. Тарнавський, на відміну від класичної прози, «відкинув характеризацію персонажів, відкинув сюжет, поламав прийняті норми композиції роману — й будував твір на літературних засобах та мінімалізації речень» (Б. Бойчук). Герої роману, «абстрактні і сконструйовані», не мають «жодної прив’язки до місця й часу»; натомість композиційно-стильову функцію виконує «нумерологія», «гра з цифрами» (Світлана Лущій), на чому наголошував Ю. Тарнавський, пояснюючи відповідність його задуму і стилю «структурі твору, яка мала бути дуже схематична», «майже математична», виправдовуючи потребу «клінічно розбити біографію героя на складові частини, порізати її на шматки і розкласти їх читачеві, щоб він їх оглянув, а потім склав з них хронологію героєвого життя».
Читайте також: Юрій Тарнавський: «Мій патріотизм — це патріотизм особистих емоцій»
Я познайомився з Юрієм Тарнавським у 2019 році, коли письменник приїхав на 26-й Форум видавців у Львові, де він презентував свій найновіший роман «Теплі полярні ночі», який вийшов в авторизованому перекладі в «Темпорі». Потім ще була презентації у Києві і принагідне листування.
Критик Ігор Котик так писав про цей роман:
«Теплі полярні ночі» це, можна сказати, книжка-пролог, книжка, яка годиться для неофітів, тих, хто не мав нагоди або не мав ключів для знайомства з творчістю цього автора. Не певний, чи можна сказати, що написана вона просто, але читати її — легко. Тарнавський розповідає про український період своєї біографії, а що період цей завершується, коли персонажеві якихось десять з половиною років, то й книжка невелика. Від перших дитячих вражень, описів помешкання, рідних, знайомих, дитячих розваг, письменник провадить читача до світу власних сумнівів, спокус, випробувань і трагедій. Хто читав автобіографічний есей «Босоніж додому і назад», опублікований у томі вибраної прози «Не знаю», той трохи знає, про що йдеться. Досить згадати хоча б епізод, коли за три дні хлопець поховав маму, втратив хату, батьківщину і змушений був без батька, який залишився на фронті, їхати з дальшими родичами у невідому чужину. Та ця книжка говорить значно більше, ніж «Босоніж додому і назад», про внутрішній світ Тарнавського-дитини: про зародження поетичної візії світу, фактори розвитку уяви, про його виховання, про перетікання дитячої наївности у серйозні екзистенційні проблеми. Час війни, звичайно, дуже сприяв цим процесам, котрі по суті заклали основу для формування Тарнавського-митця. Можна брати ту чи ту сторінку з «Теплих полярних ночей» і протягувати стрілки до його творів, збірок, образів, стилістичних особливостей. Наприклад, збірка поезій прозою «Спомини», написана у першій половині шістдесятих років і досі в Україні не опублікована, – це поетичний і водночас дуже кінематографічний погляд на ті ж події, що в «Теплих полярних ночах» описані мовою репортерської прози. З «Теплих полярних ночей» стає зрозуміло, де витоки такого помітного у творчості автора зацікавлення фотографією і фільмом. Звідси ж випливає його настанова на беземоційний тип письма.
Юрій Тарнавський із цією книгою навіть пройшов у третій тур конкурсу на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2025 року, куди його номінував культурно-видавничий проєкт «Читомо». Та лауреатом цієї премії пан Юрій так і не став. І вже не стане…
І ще, коли почалася повномасштабна війна Юрій надіслав нам у «Темпору» свої слова підтримки: «Діяманти родяться в вогні. В горнилі цієї війни родяться діяманти української нації — воїни Збройних Сил України, які ніколи не зламає ворог. Вони запрука нашого майбутнього, зерна нової України».
***
Україна (1965)
Не степами і не горами
простяглася твоя географія —
на півкулях мільйонів сердець
і крізь невидимі простори пісень.
Не створила тебе історія,
а туга за твоєю красою.
Ти народилася в душах, як поезія,
і твоє поняття звучить, як метафора.
— Країно зі стогонів і молитов,
важливий продуценте смерти,
недаром своєю формою
нагадуєш розжоване серце.