Вроцлав без вагань можна назвати польською Венецією. Адже місто фактично стоїть на воді, а точніше, на річці Одер та чотирьох її притоках. Нині в місті налічуються 117 мостів. Усі канали вночі підсвічуються, що створює неповторний ефект святковості. А ще на воді запросто можна побачити лебедів. Більш як тисячу років тому на острові Тумському був заснований Вроцлав, тепер же місто значно розрослося і займає 12 островів. Нині ж на Тумському острові стоїть готичний собор СвятогоІоанна Хрестителя з оглядовим майданчиком на башті, атакож найстаріша з міських церков– невелика базиліка Святого Егідія.Тумський – значить домський, тобто кафедральний. Тут усе належить місцевому єпископату, тож недарма цю найстарішу частину міста називають “вроцлавським Ватиканом”. У колишньому палаці єпископа вроцлавського – духовна семінарія. А ще на острові досі користуються гасовими ліхтарями. Лишається зачаровано спостерігати, як щовечора ліхтарник один за одним запалює живі вогники.
Львівська слава косинерів
Одним із об’єктів, який притягує туристів, є вражаюча «Панорама Рацлавіцька». Це живописне полотно заввишки 15 метрів і завдовжки 114 метрів зображує битву, що розгорілася 4 квітня 1794 року під Рацлавіцами (неподалік Кракова). У ній польські повстанці за участю славнозвісних косинерів (озброєних косами селян) під проводом національного героя Тадеуша Костюшко розбили царські війська на чолі з генералом Олександром Тормасовим. Полотно розміщене в ротонді по колу (діаметр – 38 метрів), тому глядач опиняється в прямому сенсі у колі буремних подій. Потрапити сюди можна щодня, а для зручності іноземних туристів, які не розуміють польської мови, передбачено спеціальні навушники, через які можна почути дубляж обраною мовою – розповідь про полотно та події, що воно зображує.
Ініціатором створення полотна напередодні 100-ліття повстання Костюшка був львівський художник Ян Стик. Він запросив до співпраці відомого баталіста Войчеха Коссака. Полотно для роботи спеціально зіткали у Брюсселі, а залізну конструкцію ротонди купили у Відні. Картина бою була написана колосальними темпами між серпнем 1893 та травнем 1894 року. І вже 5 червня 1894 року відбулося урочисте її відкриття у… Стрийському парку Львова! До Вроцлава воно потрапило лише після Другої світової війни. Проте доступною для відвідувачів панорама стала майже через 40 років по тому, у 1985-му. Відтак картина зі Львова стала принадою для Вроцлава.
Славетна панорама – не єдине, що тоді переїхало сюди зі Львова. У Вроцлаві розташована Національна бібліотека “Оссолінеум”, заснована графом Юзефом Оссолінським у 1817 році у Львові в приміщенні колишнього монастиря сестер Ордену взутих кармеліток. Нині ж заклад національного значення, який ототожнюють за важливістю з краківським Вавелем, розміщується у бароковій споруді, що належала спочатку Ордену хрестоносців Червоної зірки, а у другій половині XVII столітті була перебудована в стилі бароко за проектом французького архітектора Жан-Баптиста Матьє. Проте цінується бібліотека насамперед не естетичними якостями будівлі, а рукописами. «На нашу справу немає цін на чорному ринку, бо те, що ми маємо, неможливо оцінити!» – пояснює директор “Оссолінеуму” професор Адольф Юзвенко. За його словами, бібліотека була створена, аби зберегти національну свідомість поляків, ставши своєрідним пам’ятником волі. І додає: особливо для поляків вартісно, що у фондах бібліотеки зберігається епопея Адама Міцкевича «Пан Тадеуш».
Надзвичайно цікава історія про те, як рукопис залишився у бібліотеці: «У 1980-х роках з'явився власник рукопису «Пан Тадеуш» Микола Тарновський і постановив забрати рукопис і віддати його до Музею літератури у Варшаві». Тоді вдалося відмовити власника це робити і було обумовлено, що коли він таки захоче забрати рукопис, то “Оссолінеум” матиме право першим викупити його. «Отже, я звернувся до людей із проханням зібрати кошти і купити «Пана Тадеуша». Не мусило бути грабунку, адже то була власність Тарновського». Кілька років велися розмови з власником, нарешті він назвав ціну – $200 000. «Так ми отримали цей безцінний рукопис Міцкевича!» – завершує професор Юзвенко.
Університет імені Бріджит
Аби більше дізнатися про Вроцлав, краще взяти гіда, який знає всі закапелки. Ми такого знайшли. Віктор водив нас містом більш як три години. Від нього дізнаємося, що місту понад тисяча років і засноване воно чехами. Відтоді Вроцлав переходив із рук у руки. «Потім Чехія пішла під Австрію, і Вроцлав став австрійським, а коли Австрія у 1741 році програла Турецьку війну, то місто стало російським, а потім німецьким Бреcлау», – розповідає гід.
Під час Другої світової війни був майже зруйнований Вроцлавський університет, розташований неподалік центру міста. Один із сучасних символів університету – статуя оголеного чоловіка зі шпагою. Це скульптура-фонтан голого студента, якого підтримують дві так само вбрані панночки. За легендою, хлопець із аристократичної родини приїхав навчатися і програв усе в карти, не розлучившись лише із фамільною шпагою. За традицією, випускники після захисту диплома купаються у фонтані. Віктор пригадує свої роки навчання в цьому закладі. «Ви знаєте, я закінчив університет імені Бріджит Бардо!» – дивує нас. І розповідає, що раніше університет носив ім'я Болеслава Берута – секретаря Комуністичної партії і особистого друга Сталіна. «Тоді кожен університет мав чиєсь ім'я: у Познані, приміром, імені Адама Міцкевича. А нам було соромно, що наш університет названий на честь комуніста, тому ми відповідали, що навчаємося у Брацлавському університеті імені Бріджит Бардо!».
Сліди комунізму
Гуляючи містом, приїжджий помітить невеличких залізних чоловічків-гномиків, які з’являються у найнесподіваніших варіаціях у різних частинах міста. Це так звані «краснолюдки» – своєрідні символи міста. Вони намальованій мало не на всій сувенірній продукції. Кожен із них має своє ім'я й призначення. Приміром над водою одного з каналів можна побачити краснолюдка, який полоще білизну. Також є голуб’ятник, в’язень, наречені, бібліофіл і ще багато кумедних коротунів. Біля міської ратуші чекають на увагу аж троє: на інвалідному візочку, незрячий та глухий. А поряд із ними – зменшена копія міської ратуші, аби незрячі туристи могли навпомацки відчути цю унікальну пам'ятку.
Ще одним цікавим для туристів об’єктом, пов’язаним із комунізмом, є пам’ятник жертвам воєнного стану «Перехід 1977 – 2005», розташований на розі вулиць Свидницкої та Пілсудського: люди ідуть під землю, в підпілля, щоб врятуватися і вийти вже на іншому боці, у кращому майбутньому.
Архітектура й толерантність
Площа Ринок – одна з найкращих. Однак на ній є будинок, який не вписується в загальний ансамбль. «На початку ХХ століття був модним конструктивізм, тому виникла ідея всю центральну площу перебудувати у такому стилі, – пояснює наш екскурсовод. – Почали з цього кутка, зруйнували кілька будинків, збудували і на цьому, на щастя, закінчили».
Ще привертає увагу модерновий скляний фонтан, який проте критикують, називаючи «пісуаром». Ну і звичайно ж, ратуша — унікальна пам’ятка архітектури, в якій гармонійно переплелися елементи готики та Ренесансу. Її висота становить66 метрів, а на верхівці зберігся герб міста, створений 1534 року.
У Старому місті є також квартал взаємної толерантності, бо тут поруч співіснують православний собор Різдва Богородиці, костел св. Антонія Падуанського, євангелістський Храм Божого Провидіння і синагога. Архітектура Вроцлава насичена готичними мотивами. Із туристичною інформацією місто проблем не має: в центрі чимало яток і крамничок із різноманітними картами і схемами, якщо захочеться поблукати містом. Обходивши вулиці й завулки, розглянувши деталі, варто знову прийти на центральну вулицю міста Свідницьку і піднятися ліфтом на восьмий поверх торгового дому Renoma. Звідси – найкраща панорама нічного міста, якою можна милуватися безкоштовно – і безкінечно.