Вона — одна з небагатьох країн старого континенту, які розуміють загрозу Росії і мають підстави хвилюватися. По-перше, перед Польщею постають прямі безпекові ризики через останні кроки Росії в напрямку мілітаризації Калінінграда. Менш ніж місяць тому Москва вирішила дислокувати там ракетний комплекс «Искандер-М» на постійній основі: він може запускати ракети з ядерними боєголовками в радіусі близько 500 км. Кілька тижнів потому Кремль заявив, що далі посилюватиме свої системи блокування доступу в Балтійському регіоні.
По-друге, Варшава розуміє, що Москва може потенційно дестабілізувати регіон, якщо атакує вузький Сувалківський перешийок між Польщею та Литвою. Якби ворожі війська захопили цю ділянку завширшки 100 км у районі міста Сейни на північному сході Польщі (окрім того, вона сусідить із Білоруссю та Калінінградом), то відрізали б три країни Балтії від решти членів НАТО і створили загрозу для польської безпеки.
По-третє, Польща має довгий кордон з Білоруссю, яка залишається найближчим союзником Росії. Протягом останніх десятиліть Москва і Мінськ поділяють не тільки авторитарний та антиліберальний погляд на багато речей, а й беруть спільно участь у різних військових навчаннях: одні з них моделювали ядерний удар по Варшаві. Нещодавно з’явилися свідчення того, що Росія планує колосальну збройну присутність у Білорусі. Поточне нарощування військової сили може відбуватись у межах військових навчань «Запад-2017», які відбудуться наступного року. Але думка про те, що Росія може розглядати варіант розміщення постійної військової бази в Білорусі, непокоїть Польщу.
З огляду на кількість загроз її безпеці Польща постійно серйозно розглядала питання оборони й підтримувала відповідні видатки на доволі високому рівні. Станом на 2016-й вона залишається серед п’яти країн НАТО, які виконують зобов’язання в межах Альянсу витрачати щонайменше 2% ВВП на оборону.
Хоча самі ці цифри не достатньо пояснюють зусилля Польщі. Останніми роками Варшава реалізує масштабні стратегії, спрямовані на зміцнення своєї військової потуги. У 2012-му вона анонсувала програму мілітарної модернізації, яка передбачає інвестування майже $62 млрд у високотехнологічне оснащення. Цей бюджет піде не тільки на оновлення величезного, але дещо застарілого арсеналу країни, а й на закупівлю сучасних танків, ракетних комплексів та кораблів.
Раніше в цьому році Польща, окрім того, оголосила, що збільшить свої ЗС удвічі. Отже, за кілька найближчих років її професійна армія зросте від близько 80 тис. до 150 тис. осіб. За словами міністра оборони Антоні Мацеревича, така кількість солдатів — це «мінімум, необхідний для реагування на військові загрози». Реалізувавши цю ініціативу, Польща не дуже відставатиме від таких європейських потуг, як Велика Британія (162 тис.), Німеччина (180 тис.) та Франція (200 тис.).
Крім того, в жовтні Варшава анонсувала, що до 2019 року створить контингент територіальної оборони із 53 тис. добровольців. Польський уряд заявив, що в кожному з 16 воєводств буде 3,5–5 тис. добровольців, які пройдуть військову підготовку. Пріоритетними будуть східні воєводства, які вважаються найбільш уразливими до російської загрози: Підляське, Люблінське й Підкарпатське.
Читайте також: ЛитПолУкрбриг розпочала участь у військових навчаннях Common Challenge-16.
Утім, Польща не лише зміцнює військовий потенціал, а й демонструє непохитну відданість програмі Східного партнерства, особливо Україні, Грузії та Молдові. Роками вона була одним із провідних голосів у Брюсселі й деінде на підтримку різних ініціатив: від безвізового режиму до послаблення торгових обмежень і навіть прямої військової допомоги цим країнам.
Лідерство Варшави у регіоні теж виявляється в її минулих та нинішніх військових ініціативах. 2011 року Польща оголосила, що очолить створення Вишеградської бойової групи (разом з Угорщиною, Чехією та Словаччиною), згодом до проекту приєдналися українські військові. Ця група діятиме відповідно до Спільної безпекової та оборонної політики ЄС і незалежно від НАТО. Нарешті, у 2016-му Варшава представила найбільший контингент у литовсько-польсько-українській бригаді, відновлюючи таким чином співпрацю між трьома історичними союзниками.
Якщо підсумовувати усе сказане, то у середовищі, де Росія агресивна, США замикаються на собі, а ЄС утрачає єдність, а отже, для Києва приємного мало, Польща бачиться винятком. Її військове зміцнення та регіональне лідерство дають надію не лише на стабільність і безпеку на східних кордонах ЄС, а й на те, що голос України буде краще чути на світовому рівні.
———————————————
Аґнія Ґріґас — непостійний науковий співробітник Atlantic Council (Вашингтон), авторка книжок «Нова геополітика природного газу» («The New Geopolitics of Natural Gas») та «За межами Криму: Нова Російська імперія» («Beyond Crimea: The New Russian Empire»).