12 липня. Майже середина літа й сезон відпусток. Не найкраща пора для виборів, і, здавалося б, виборці ліниво йтимуть до дільниць. Пандемія мала б лише сприяти цьому. Однак польське суспільство показало протилежний тренд: на дільниці в другому турі виборів прийшла рекордна (з 1989 року) кількість громадян — понад 20 млн. Їхні симпатії розділилися майже порівну між двома кандидатами: чинним президентом Польщі, кандидатом від керівної партії «Право і справедливість» Анджеєм Дудою та чинним мером Варшави, кандидатом від опозиційної «Громадянської платформи» Рафалом Тшасковським.
Перемогу здобув Анджей Дуда, і тепер після (в усіх сенсах) жорсткої кампанії перед ним стоїть завдання урядувати глибоко поляризованою цими виборами країною. Поствиборча карта Польщі дуже промовиста: десять західних воєводств замальовані кольором підтримки Рафала Тшасковського, шість східних — Анджея Дуди (див. «Розколота країна»). Попри те що мобілізація східних воєводств відіграла ключову роль у перемозі чинного президента, бачимо, що різниця все ж таки окреслена чіткіше, аніж географічний схід / захід: це вік, освіта та місце проживання. Перемогу Анджею Дуді забезпечила мобілізація старшого покоління (50 років і більше) та значна підтримка серед селян (81,4%), робітників (66,4%), безробітних (65,4%) і пенсіонерів (64,1%). Саме між цими групами та міським населенням, молоддю, випускниками університетів і йде нині найбільший розлам. Раніше Ярослав Качинський його ще означив як «народ» проти «еліти». Хоча початки цього розламу заклалися значно раніше, ніж п’ять років тому. Тож основне завдання, яке зараз стоїть перед новообраним польським президентом, — зшити й примирити свою країну. Але чи вдасться йому це? І чи зможе він діяти без тіні сірого кардинала польської правиці?
Читайте також: Вибори у Польщі: Другий вдруге
Можна припустити, що друга каденція додасть Анджею Дуді більше впевненості та самостійності й він стане центром своєї політичної сили, змінить її великою мірою ненависницьку риторику. «ПіС досягла своїх цілей, але в суспільному вимірі дійшла до стіни. Ефективна партійна машина дозволила поглибити підтримку в групах, традиційно надмірно представлених в електораті ПіС», — пише в коментарі тижневику Polityka політолог, професор Варшавського університету Рафал Хведорук. Він не єдиний, хто озвучує цю думку. Про те, що з нинішнім підходом та постулатами влада більше не має ресурсу, з якого може черпати підтримку, говорять і суперники Анджея Дуди, зокрема незалежний кандидат Шимон Головня. На цьому він планує будувати свій політичний рух. Небезпекою для майбутньої керівної політичної сили є те, що Анджей Дуда дуже чітко програв Рафалові Тшасковському серед молодих виборців. Зокрема, серед молоді до 29 років лише 35% підтримали Анджея Дуду. На виборах 2015 року він, навпаки, переміг у цій групі Броніслава Коморовського з дещо меншою перевагою (60% до 40%). «Під час погіршення економічної ситуації це не є доброю новиною ні для Дуди, ні для влади загалом», — вважає Антоні Дудек, професор університету кардинала Стефана Вишинського у Варшаві. Тому ПіС потрібен буде своєрідний перезапуск, щоб схилити на свій бік ті групи, які він відкинув. Окрім того, жоден із кандидатів не пропонував більш-менш окресленої візії виходу з економічної кризи, спровокованої пандемією, а це вже за кілька місяців може стати ключовим елементом розчарування чинною польською владою. Насправді таке розчарування вже відіграло важливу роль на цих виборах: польська влада довго пручалася щодо перенесення дати виборів президента (спочатку вони мали відбутися 10 травня), бо опитування показували, що Анджей Дуда може отримати перемогу вже в першому турі. На перенесеному ж голосуванні він мало не втратив своє крісло.
Однак перед сильними викликами стоїть і польська опозиція. По-перше, це єдність. У другому турі виборів жоден з опозиційних кандидатів не долучився до промоції кандидата від опозиції Рафала Тшасковського. Шимон Головня, незалежний кандидат, що в першому турі отримав 13% підтримки виборців і третє місце в перегонах, повідомив напередодні другого туру, що голосуватиме за Тшасковського, але він «не є його кандидатом». Схожі заяви були й від лідерів «Лівиці» та Польської селянської партії, які відповідали, що голосуватимуть за опозиційного кандидата, утім, не підтримали його в кампанії. «Якби навіть Владислав Косіняк-Камиш та Роберт Бедронь явно підтримали Тшасковського, можливо, результат був би іншим», — припускає на сторінках Rzeczpospolita політолог Лукаш Шурмінський.
Читайте також: Вибори у Польщі: напруга зростає
По-друге, це залученість у справи регіонів. Президент Дуда ще до парламентських виборів став першим польським президентом, що відвідав усі повіти в Польщі. Він багато й постійно подорожує країною. Звісно, як президент, але це дає бонуси його політичній силі. Якщо ж подивитися на передвиборчі мітинги Рафала Тшасковського, то вони були найбільше в західних та центральних воєводствах, де він і переміг. Можна взяти до уваги час, якого в кандидата не було, але про потребу ширшого залучення опозиції на сході говорять польські експерти. Рафал Тшасковський після оголошення результатів виборів заявив, що повертається до роботи у варшавській ратуші. Перед кожним, хто спостерігав за цією кампанією, тепер постає запитання: якою буде подальша роль Тшасковського в опозиції і чи очолить він її на парламентських виборах 2023 року? Бо змарнований потенціал цих виборів має шанси стати історичною помилкою польської опозиції.
Нинішня президентська кампанія також презентує цікавий кейс третьої сили, що може народитися з результату Шимона Головні. Незалежний кандидат, який стартував торік і якого певний час порівнювали з Володимиром Зеленським (хоча порівняння доволі недоречне, зважаючи на досвід та освіту Шимона Головні: до походу в політику він був політичним журналістом), на виборах отримав 13% підтримки виборців. Після першого туру він оголосив, що започатковує власний рух (хоча з огляду на вибори-2023 можемо говорити, що й партію) «Польща 2050». Політик наголошує, що творитиме свою силу на зламі ПіС та «Громадянської платформи», а назвав «Польща 2050», бо тридцять років — це покоління. Слід зазначити, що Польща вже має чималий досвід проектів, які творили «треті» кандидати. Найбільшу підтримку як кандидат мав музикант Павел Кукіз, який був третім на виборах 2015-го (здобув 21% голосів). Однак на парламентських виборах того ж року його політичне об’єднання «Кукіз’15» здобуло лише 8,8% голосів. На виборах 2019-го його об’єднання вже не змагалося самостійно, а ввійшло до складу «Польської селянської партії» і в такий спосіб провело до сейму кілька власних кандидатів. Проект Шимона Головні, утім, має кілька відмінностей, які можуть відіграти позитивну роль. Проект Павела Кукіза утворився безпосередньо перед виборами, натомість у Шимона Головні є ще три роки для розбудови руху, партії та політичної мережі.
Читайте також: Що? Де? Коли?
Одним з найнебезпечніших трендів, які стало добре видно в часи цієї кампанії, є заангажованість телепростору в Польщі. Під час кампанії почастішали також закиди з боку ПіС у бік медіа, що мають приватних, часто непольських власників. «Медіа в Польщі мають бути польські», — наголосив у своєму першому після перемоги Анджея Дуди інтерв’ю голова «Права і справедливості» Ярослав Качинський. Він додав, що його партія працюватиме в цьому напрямі. Окрім того, що найбільший суспільний телеканал Польщі TVP займає абсолютно провладну позицію — і це було добре видно під час кампанії (його ресурсом Дуда користувався на повну, що зауважили міжнародні спостерігачі), — владна еліта критикувала медіа з іноземним фінансуванням та іноземних журналістів. Та критика увінчалася навіть викликом до МЗС повіреного в справах посольства Німеччини в Польщі через «низку статей у німецьких ЗМІ». Адже, на думку заступника очільника зовнішньополітичного відомства Польщі Шимона Шинковського вел Сенька, вони «маніпулювали та створювали чітке враження прихильності до одного з кандидатів на президентських виборах у Польщі». Дивним і дещо кумедним видавався той факт, що статті, які так зачепили Анджея Дуду й ПіС, були надруковані в німецькій газеті Die Welt та польському таблоїді Fakt. Обидва ці видання належать найбільшому європейському медіа-холдингу Axel Springer. Він цілком приватний, тому невідомо, яким чином влада Німеччини може на нього впливати. З огляду на інтерв’ю Ярослава Качинського та коментарі інших представників ПіС, прагнення повністю підпорядкувати медіа в Польщі буде однією із цілей керівної партії в найближчі три роки. Без цього ресурсу керівна нині партія не зможе перемогти на наступних виборах.
Нинішня кампанія посилила поляризацію польського суспільства ще й тому, що Дуда використав ненависть як фактор мобілізації свого електорату. Дісталося всім: німцям, євреям, ЛГБТ. Зважаючи на те що за день до голосування відзначали річницю Волинської трагедії, згадали й про українців. Ці теми такі чутливі, що не забудуться, навіть якщо градус спаде. Вони також впливатимуть на подальшу риторику влади в Польщі. Питанням залишається, чи зможе ПіС тримати переможну позицію та здолати суперників на виборах 2023 року. Успіх партії нині залежить від кількох змінних, і одна з них точно непередбачувана — це економічні наслідки пандемії коронавірусу. Чинний президент робить велику ставку на співпрацю зі США через хороші відносини з Дональдом Трампом, але в разі перемоги Джо Байдена ситуація може дещо змінитися (якщо він долучиться до критики європейських партнерів). Окрім того, опозиційні сили, згуртовані довкола Рафала Тшасковського, мають потужний потенціал змінити порядок денний у Польщі.