22 червня президент подав до Верховної Ради проект змін до закону «Про судоустрій і статус суддів». Так почалася історія з умовною назвою «судова реформа Зеленського». Можна додати, що вже вдруге за каденцію нинішнього глави держави. Перша спроба завершилася цілковитим провалом. Відповідальними за неї були кілька вже екс-представників команди президента на чолі з Андрієм Богданом та один чинний: Андрій Смирнов. Тоді реформа так і залишилася на папері, хоча парламент її ухвалив. Однак спочатку зміни просто блокували, а в березні 2020-го Конституційний Суд узагалі скасував ключові пункти. Проект Офісу президента тоді отримав украй різні оцінки реформи від зацікавлених сторін. Вона передбачала скорочення Верховного Суду вдвічі та оновлення ВККС (Вищої кваліфкомісії суддів. — Ред.) за участі міжнародних експертів. Водночас реорганізацію Вищої ради правосуддя (ВРП) у первинному варіанті змін не передбачали.
Новий законопроект № 3711 ідейно повторює попередню спробу реформувати судову систему. З огляду на проблеми в Конституційному Суді, текст «нейтральніший», але ключові пропозиції ті самі: нова ВККС, потенційне переформатування Верховного Суду й майже цілковите ігнорування нинішньої ВРП.
Саме в останньому пункті криється найбільший конфлікт. На початку червня українська влада підписала текст чергового меморандуму з МВФ. Детальний документ, як завжди, передбачає чіткі зобов’язання України для продовження співпраці з Фондом. Зокрема Київ до кінця жовтня цього року має змінити законодавство, щоб із залученням міжнародних експертів здійснити перевірку наявних членів ВРП на доброчесність. У разі негативного висновку їм рекомендуватимуть звільнення.
Читайте також: У червоній зоні
У меморандумі зазначено, що відповідні зміни слід унести до профільного закону про ВРП. Цього не передбачено в поданому проекті судової реформи Зеленського. Тому критики закидають президенту зокрема й невиконання зобов’язань перед МВФ.
Переформатування ВРП — тільки одне з понад 30 зобов’язань України перед Фондом задля отримання нового фінансування. Тому це питання лише перше в ланцюжку суперечок із різних питань, які точитимуться вже зовсім скоро. Меморандум зачіпає чимало питань (і не лише фінансових), які стосуються українських реформ. Наприклад, є й зобов’язання реформувати та посилити роль Антимонопольного комітету. Цей орган завжди перебуває в тіні інших, хоча є одним із ключових у питанні боротьби з впливом олігархів. Можна з високою ймовірністю припустити, що найближчим часом на олігархічних телеканалах активізуються ті, хто голосно звинувачує Україну у здачі суверенітету західним країнам і скрізь бачить «соросят». До останніх можуть приєднати й уряд разом із президентом.
Тема, яка хоч і непрямо, але пов’язана з усім попереднім — боротьба за вулицю. Влітку вона навряд чи зійде нанівець. Є лише тенденції до загострення. Завдяки Анатолію Шарію та його вірним фанатам на вуличних акціях знову присутня боротьба між проросійським і прозахідним векторами розвитку країни. Такого вже давненько не було. Завдяки правоохоронцям, які ініціювали процеси щодо Сергія Стерненка й Петра Порошенка, ідеться і про стан самої правоохоронної системи. Не слід забувати також справи про вбивство Павла Шеремета, Катерини Гандзюк і нещодавно розкручену про підпал офісу Партії регіонів у 2014-му. Усі судові засідання у цих справах супроводжуватимуть акції, зокрема з політичними вимогами. Однією з основних поки що є вимога відставки міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, дедалі гучнішими стають також претензії до генпрокурора Ірини Венедіктової.
Оскільки президент Зеленський наразі не виявляє ознак того, що пристане на вимоги протестувальників, можна очікувати тільки на загострення протистоянь. Акції потрохи радикалізовуватимуться, що триматиме увагу суспільства. Восени вони таки можуть викликати зміни в кадровій політиці влади.
Читайте також: Шляхом Леоніда ІІ
Зміни можуть стосуватися всього уряду, а не лише міністра внутрішніх справ і генпрокурора. Кабмін і далі діятиме під знаменом боротьби проти COVID-19. Перспективи перемоги сумнівні, як і перспективи збереження чинного складу міністрів восени. Двічі провалена програма уряду яскраво свідчить, що депутати бачать майбутнє Дениса Шмигаля в тому, щоб повторити долю свого попередника Олексія Гончарука й залишити посаду, зібравши весь можливий антирейтинг. Знанням імен нинішніх міністрів можуть похвалитися не всі депутати правлячої фракції «Слуга народу», і це вже багато про що свідчить. Президент явно не заперечує проти такої формули. Літо стане періодом «накопичення токсинів».
Тема, якої Зеленський усіляко намагається уникнути, також не піде влітку у відпустку. Ідеться про війну. Вона триває, хоча президент у своїй діяльності воліє дедалі менше згадувати такий факт. Усі його публічні звернення зосереджені зараз на двох речах: уже згаданій боротьбі проти COVID-19 (до речі, вона також відходить на другий план, оскільки результати дуже нешвидкі) і проекті «Велике будівництво».
Останній безпосередньо стосується ще однієї та, мабуть, найважливішої теми української політики цього літа й усього року. Восени відбудуться місцеві вибори, а передвиборна кампанія зараз у самому розпалі. Лідери «Слуги народу» їздять регіонами й нарешті представляють голів місцевих осередків партії або просто відповідальних за просування президентського бренду. Іноді на допомогу висилають важку артилерію з Києва у складі керівництва Офісу президента й силовиків, як це минулого тижня відбулося на Запоріжжі. Тоді представлення голови ОДА «випадково» збіглося з візитом Арсена Авакова, Ірини Венедіктової, заступника голови ОП Сергія Трофімова й міністра цифрової трансформації Михайла Федорова. Офіційно всі обговорювали боротьбу з організованою злочинністю. А фактично просто слід пам’ятати цей епізод, коли Володимир Зеленський наступного разу казатиме, що ніяк не впливає на правоохоронців і справи, які ті розслідують.
Читайте також: Нелюбов
Через велику інтенсивність роботи «слуг» іноді трапляються й курйози. Олександр Корнієнко й Давид Арахамія під час візиту до Миколаєва обговорювали зовнішність та особисті характеристики колеги по фракції Ірини Алахвердієвої. Окрім новин для таблоїдів, із розмови стало відомо, що президент досі не знає депутата власної монобільшості Алахвердієву, яка вочевидь відіграватиме ключову роль під час місцевих виборів в одному з базових для політсили регіонів. Корнієнко лише збирається показати її шефу.
Опоненти нинішньої влади також мобілізують сили. На ситуативний союз Юлії Тимошенко й Олега Ляшка варто звернути увагу не тільки в контексті намагання головного «радикала» повернутися в парламент на довиборах у Чернігівській області. «Батьківшина» і Радикальна партія належать до політичних сил із найбільшою мережею на місцях. На місцевих виборах це може відіграти вагому роль в умовах дезорганізації правлячої сили. Організовуються також місцеві лідери. У Києві 19 червня представили партію «Пропозиція», яку частіше називають «партією мерів». Поки що громадськості оголосили шість облич політсили. Серед важковаговиків — тільки мер Дніпра Борис Філатов. Чи приєднаються до «Пропозиції» інші ключові для місцевого самоврядування лідери стане відомо на початку липня, коли заплановано з’їзд партії. У будь-якому разі, на найближчих виборах «Пропозицію» тільки почнуть розкручувати як бренд. Кожен мер збирається здійснювати кампанію самотужки. Створення загальноукраїнської політсили свідчить радше про те, що варіанту з близькими виборами до парламенту ніхто не відкидає.
Читайте також: Дали йому рік
У самому парламенті підготовка до місцевих виборів виллється в постійні суперечки щодо децентралізації та виборчого законодавства. Наразі законопроект про нові райони відклали, що свідчить про чергову зміну логіки реформи, яка була вже на завершенні. До проекту змін до Виборчого кодексу внесли понад 4 тис. правок і їх поки що активно розглядають. До виборів залишається чотири місяці, а правила досі невідомі.
Президент волів би провести літо, записуючи відеозвернення на пляжі, але нинішня пандемія підклала свиню навіть щодо цього. Він і далі намагається відігравати роль новітнього Леоніда Кучми. Той, як відомо, у сутичках олігархів залишав собі роль арбітра. Однак є проблема: для такої ролі потрібен ресурс. А звільнення уряду або й розпуск Ради в разі загрози рейтингу про ресурс не свідчать. Навпаки, це тільки ще більше демотивує власне оточення. Є ризик, що кадровий голод, на який постійно скаржаться в Офісі президента, до осені стане настільки сильним, що кандидатів на посади в уже третьому уряді часів Зеленського просто не знайдуть.