11 січня по обіді центральними вулицями Варшави пройшли від 90 до 120 тисяч поляків — учасників Протесту вільних поляків. Це перший настільки масовий мітинг прихильників донедавна владної, а нині опозиційної партії «Право та Справедливість».
Що вимагали протестувальники?
Демонстранти виступали проти змін у керівництві польського суспільного телебачення TVP та увʼязнення колишніх депутатів Маріуша Камінського та Мацея Вонсіка. В одній із будівель TVP у Варшаві депутати від партії «Право та Справедливість» продовжують сидячий протест, оскільки вважають неправомірною зміну керівництва, тож маршрут протестувальників пролягав через площу Повстанців, де знаходиться ця будівля, та будівлю Сейму.
Попри те, що депутати ПіСу протестують у будівлі TVP на площі Повстанців, де раніше готували інформаційні випуски каналу, польські суспільні мовники залишаються в робочому режимі, зокрема інформаційні програми також продовжують виходити, щоправда з іншої локації.
Звідки взялося «двовладдя» у польських суспільних медіа?
«Поки що проблемою є те, що у польського суспільного мовника фактично залишається два керівництва. Одне колишнє керівництво. І одне нове керівництво», — пояснює Тижню журналіст польського видання Dziennik Gazeta Prawna Міхал Потоцький.
19 грудня 2023 року Сейм ухвалив резолюцію про відновлення правового порядку, неупередженості та цілісності державних ЗМІ та Польського агентства преси, закликавши Державне казначейство вжити заходів для виправлення ситуації. «Протягом двох попередніх каденцій Сейму громадське радіо і телебачення, а також PAP [національне інформаційне агентство — Ред.]… стали виключно партійними засобами масової інформації, що виконують пропагандистські завдання на користь уряду і ширшого правлячого табору», — йдеться в обґрунтуванні до цієї резолюції. У документі також зазначається, що польський Конституційний Трибунал ще у 2016 році визнав неконституційним рішення тодішнього уряду ПіС створити нову Національну раду з питань ЗМІ, відповідальну за нагляд за управлінням державними ЗМІ.
Читайте також: Вибори у Польщі: чи зможе ПіС розколоти опозицію
Вже наступного дня, 20 грудня, міністр культури Бартоломей Сенкевич оголосив про звільнення керівництва суспільних медіа — TVP, Польського радіо і PAP, а також їхніх наглядових рад. Натомість були призначені нові керівники. Зокрема, TVP очолив Томаш Зиґут. Однак, представники у минулому керівної партії ПіС через Національну раду з питань ЗМІ 26 грудня призначили «свого» нового керівника каналу TVP. Ним обрали Міхала Адамчика — обличчя каналу часів урядування ПіС.
«Двовладдя» у польських суспільних медіа триває і досі, абсурдність цієї ситуації добре відображає ситуація із доступом до соціальних мереж цих медіа. Так, новому керівництву та команді вдалося отримати доступ до акаунтів TVP у фейсбуку та інстаграм, як пояснює Тижню Міхал Потоцький, а от доступ до акаунта у твіттері (або по-новому «Х») залишається за старою командою. Відповідно прикріплений згори пост повідомляє читачам, що міністр культури Бартоломей Сенкевич програв у суді та «національний судовий реєстр відмовився реєструвати провладних членів наглядової ради». А інші нещодавні пости присвячені великому мітингу опозиції 11 січня.
Справді, 9 січня Окружний суд у Варшаві відхилив заяву про внесення до Національного судового реєстру нових членів наглядової ради польського телебачення, призначених міністром культури Бартоломеєм Сенкевичем, а також Томаша Зигута як президента компанії. Однак, пізніше міністерство культури оприлюднило заяву, де зазначило, що рішення Окружного суду у Варшаві «не є юридично обов’язковим до виконання».
Загалом уся ситуація довкола зміни керівництва суспільних медіа у Польщі викликає чимало критики і у правозахисників, які раніше активно критикували рішення попередньої влади, і у тих експертів, які підтримують чинну владу.
Так, Кшиштоф Іздебський, старший спеціаліст з питань права та політики Фундації Стефана Баторія в коментарі для англомовного видання Notes from Poland зазначає, що шлях який обрав міністр культури Бартолемей Сенкевич для «відвоювання» державних ЗМІ є «дуже суперечливим з юридичної точки зору».
«Немає сумнівів, що з державними ЗМІ треба було щось робити. Вони продемонстрували яскравий приклад того, як не повинні діяти ЗМІ, особливо ті, що виконують суспільну місію. Йшлося не лише про символічні нападки на опонентів уряду «Права і справедливості». Державні ЗМІ були використані для отримання електоральних переваг — на що неодноразово вказували, зокрема, місії ОБСЄ зі спостереження за виборами», — пише експерт. Водночас, на його думку, використовувати лише повноваження міністра культури як «власника» державних ЗМІ, для того, щоб змінити ситуацію на державних медіа, також не є законним. Іздебський апелює до зауважень щодо проведення процесу «відвоювання» суспільних ЗМІ, які висловив Гельсинський фонд за права людини. Ця організація раніше активно критикувала дії попереднього уряду. Зокрема у своїй аналітичній записці Гельсинський фонд за права людини зазначає, що Конституційний трибунал (ще до його повного поглинання партією «ПіС») підкреслював, що сам міністр не повинен мати виключного впливу на кадрове наповнення органів управління суспільних ЗМІ. «З іншого боку, для того, щоб ефективно відновити незалежність суспільного телебачення і радіо, було не так багато інших варіантів», — пише Іздебський. Однак, міністр Сенкевич, на його думку, мав бодай спробувати піти спершу цими шляхами.
Нові «політичні вʼязні»?
Інше «тригерне» питання, яке спровокувало посилення й без того значної політичної кризи у Польщі, — це арешт 9 січня 2024 року у Президентському палаці колишнього міністра внутрішніх справ Польщі Маріуша Камінського та його заступника Мацея Вонсіка. Обидва політики до грудня 2023 року були депутатами «Права й справедливості». 9 січня поліція Варшави спершу намагалася їх арештувати за місцем проживання, але на момент прибуття політики вже вирушили на зустріч до президента Анджея Дуди. Тож у момент, коли Камінський та Вонсік очікували зустрічі із президентом, поліцейські й увійшли до президентського палацу та арештували їх.
Раніше суд видав ордери на арешт цих політиків. У грудні 2023 року Камінський і Вонсик були засуджені до двох років позбавлення волі за зловживання владою в 2007 році, коли Камінський очолював Центральне антикорупційне агентство Польщі (CBA).
Читайте також: Спільним шляхом. Де Польща та Україна можуть стати корисні одна одній
Історія цієї справи має глибокі корені. Як пише Deutsche Welle, у 2015 році Камінський і Вонсик були засуджені в першій інстанції до трьох років позбавлення волі. Лише через кілька місяців — до того, як вирок набув юридичної сили — на той час щойно обраний президент Анджей Дуда помилував політиків. Це дозволило їм обійняти посади у новому уряді «Права й Справедливості». Однак минулого року Верховний суд Польщі визнав помилування незаконним і призначив повторний розгляд. В грудні 2023 року політиків знову засудили, внаслідок чого вони втратили свої мандати як депутати парламенту. Обидва політики не згодні з цим рішенням.
Після арешту у Президентському палаці, президент Анджей Дуда оголосив, що «шокований» тим, що трапилося. А після зустрічі із дружинами політиків 11 січня оголосив, що ініціює нову процедуру помилування політиків.
«Я хочу, щоб ця процедура була проведена абсолютно відповідно до конституційних і законодавчих норм», — зазначив польський президент, тож сам процес помилування цього разу триватиме довше. Перший крок — це звернення до генеральної прокуратури. Далі після висновку генпрокурора, справу передають до суду першої інстанції, який виніс рішення у справі. Суд повинен розглянути заяву протягом двох місяців з дня її отримання. Експерти, яких цитує Rzeczpospolita, зазначають, що сам процес «помилування» у такому випадку може протривати два-три місяці.
Водночас упродовж усього цього часу у Польщі ймовірно зберігатиметься напружена політична ситуація. Для «Права і Справедливості» обидва політики є «політичними вʼязнями», хоч і правозахисники закликають не давати цій справі таке означення. Нині «Право та Справедливість» також показала, що може виводити на вулицю велику кількість протестувальників. Окрім того, вже за три місяці у Польщі мають відбутися місцеві вибори, далі вибори до Європарламенту, це точно не стимулюватиме новообрану владу йти довшим шляхом, коли йдеться про складні рішення. Тож видається, що наразі на Польщу чекає тривалий процес політичної турбулентності. В цьому контексті годі й говорити про небачене раніше напруження у двосторонніх взаєминах України та Польщі, на розвʼязання якого, схоже, буде не багато політичної волі та уваги. Але це вже тема іншого матеріалу.