Градусу скандалу додавало й те, що ці інститути було створено разом із проголошенням української незалежності та мають імена видатних науковців. Згідно з планами президії Інститут археографії мав стати частиною Інституту історії України, а Інститут сходознавства – частиною Інституту всесвітньої історії. Представники НАН для заспокоєння працівників установ називали досить стандартні причини: відсутність директорів в обох інститутів, необхідність оптимізації, реформування, економія. Утім, доводи не знаходили підтримки у колективів.
Хронологія подій
28 жовтня у ЗМІ з’явилася інформація, що президія Національної академії наук планує ліквідувати Інститут української археографії та джерелознавства. За словами Віктора Брехуненка, доктора історичних наук і завідувача відділу цього інституту, науковці про ініціативу НАН дізналися раптово – у другій половині дня 25 жовтня. Конфіденційні джерела у президії повідомили їм про підготовку ліквідації установи. Науковців обурила кулуарність прийнятого рішення, адже ідею не виносили на обговорення. Відверте здивування викликав і той факт, що за кілька днів до цього, а саме 21 жовтня, затвердили теми науково-дослідницьких робіт на 2014–2016 роки. Відтак 29 жовтня на загальних зборах науковці приймають резолюцію, в якій вимагають визнати ідею об’єднання «неприйнятною», а самі інститути залишити у спокої.
Аналогічну резолюцію приймає і Інститут сходознавства. А вже 30 жовтня працівники обох закладів виходять на протест під будівлю президії Академії наук. Ідею про злиття відкладають на невизначений термін.
Обезголовлені інститути
Приводом для об’єднання інститутів послугувала відсутність керівництва, оскільки Інститут археографії, після смерті Павла Соханя у червні 2013 року, залишився без директора, а Інститут сходознавства втратив директора Лесю Матвєєву у червні 2012 року.
«Після смерті Павла Соханя було подано всі необхідні документи щодо призначення виборів директора. Однак воно досі залишається без відповіді. На якому етапі сталася затримка – не зрозуміло. Хоча це рішення лише технічне», – розповів Тиждень.ua заступник директора Інституту археографії Олександр Маврін.
Його колега Данило Радівілов, в.о. директора Інституту сходознавства, розповів про подібну ситуацію: «У нас є кілька докторів наук, які згодні очолити інститут. Були кандидатури і не з числа наших працівників, які також подавалися до президії як кандидати на директорство. Проте президія НАН чомусь досі не визначилася. Усі запропоновані кандидатури визнавали неналежними. Пояснення ж надавали усно: хтось замолодий, хтось застарий, хтось одружений, хтось жінка, хтось чоловік. Кандидатур було більше п’яти, але жодних об’єктивних причин, з яких їх відхилили, нам не називали. Я думаю, що таким чином нас готували до об’єднання».
З мертвої точки ситуація не зрушилася і після протестів науковців. Академік-секретар відділення історії, філософії та права НАН України (до якого належать ці два інститути) повідомив, що вибори в Інституті археографії відбудуться наступного року. І жодної інформації щодо Інституту сходознавства.
«Після протесту рішення про «об’єднання» начебто відклали, але політика кулуарних рішень триває – нам офіційно не повідомили про розгляд нашого питання. Ми взагалі не знаємо, чи розглядали його, чи зробили якісь висновки», – зауважив Радівілов.
Об’єднання на благо економії
Усі науковці сходяться на тому, що президія НАН у рішенні про об’єднання керувалася радше економічними, аніж науковими мотивами. Адже інститути працюють над дослідженнями, і донедавна жодних претензій з цього приводу не було.
«Думаю, об’єднання пов’язано з нестачею коштів на наступний рік. Нині готують бюджет, у президії могли підрахувати, що грошей бракуватиме, і вирішили почати з тих установ, які не мають своїх директорів. З цим можна частково погодитися, але не потрібно все робити так кулуарно. І треба розрізняти, що зливати і як зливати», – зауважив Радівілов.
«Вони у президії, певно, отримали контрольні цифри – скільки буде грошей у дербюджеті для НАНУ наступного року. Зрозуміло, що ці цифри їх не задовольнили. Уже цього року ми працюємо не на повну, а лише на 0,9 ставки. І з бюджету академії гроші виділяють лише на зарплати і комунальні послуги. На все інше – нуль», – розповідає Брехуненко.
Для досліджень і публікацій наукових робіт доводиться шукати позабюджетні гроші – гранти, меценатство тощо. За його словами, таким чином інститут видав 90% літератури.
Власне, під час зборів колективу Інституту археографії представник президії НАН Олексій Онищенко закидав науковцям «непродуктивність» у роботі. Зокрема затримки з випуском у світ кількох томів праць Михайла Грушевського.
«У разі об’єднання з Інститутом історії України якість роботи підвищиться. Великий інститут має більше потужностей і більше можливостей для роботи», – переконував Онищенко.
Він особливо наголошував – не йдеться про ліквідацію інститутів, обговорюється лише приєднання. Щоправда, про зменшення статусу установ представник президії тактовно промовчав.
Науковці, утім, аргументам не вірять і задаються риторичним запитанням: як створення одного великого інституту вплине на індивідуальну роботу з джерелами?
«Створюється мега-інститут із 400 людей, це не виправдано з наукового погляду. Тенденція розвитку світової науки – мобільність. Навіть у технічних сферах, де ситуація обтяжена лаборантами, інженерами та ін. А нам пропонують створення монументальної, в совєтському стилі структури», – обурюється Брехуненко.
«Наукові дослідження в гуманітарній сфері – це праця в тиші кабінету, в архіві, бібліотеці. І якщо людина пише наукову монографію, то якість роботи не залежить від того, працює вона в колективі з п’яти людей чи з 400 людей. А от керованість і міжлюдські стосунки погіршаться», – переконаний науковець.
Що ж до невиданих робіт Грушевського, в Інституті археографії пояснили: проблема впирається лише у фінансування, якого наразі немає. 15 книжок з 50-титомника, за словами Мавріна, вже видано, ще частина готова до публікації. Загалом же інститут спроможний випускати більше чотирьох книжок щороку за наявності коштів.
В Інституті сходознавства питання трохи інші. Зокрема що робити з лінгвістами-мовознавцями, які входять до його штату?
«Їх будуть звільняти? Працевлаштовувати в інші інститути? Приєднають до Інституту всесвітньої історії разом із нами? Наразі це питання не вирішено», – розповів Радівілов.
Представники президії також не пояснюють, як злиття інститутів зможе вирішити проблеми із фінансуванням. Адже, за запевненнями Онищенка, штат науковців залишиться незмінним, економитимемо лише на персоналі.
«Скорочувати будемо лише адміністративне управління. Адже в Інституті (археографії) 110 науковців і 40 осіб персоналу. Частина працівників залишиться, частину переведуть на інші посади. Що ж до фінансування досліджень – будемо дивитися на наявність коштів, а там визначатимемося, кому передусім видавати гроші», – розповів Тиждень.ua Онищенко.
Утім, чим така схема розподілу фінансування відрізняється від уже наявної – не зрозуміло. Як пояснив Радівілов, наразі всі інститути отримують кошти через президію НАН, яка своєю чергою отримує їх від держави.
«Нам надавали будь-які гарантії, нас заспокоювали, до нас приїжджав представник президії, обіцяв зберегти всім робочі місця, всіх працевлаштувати. Однак ми дорослі люди, і виникає запитання: у чому ж мета економії, якщо всі залишатимуться на своїх місцях?» – дивується в.о. директора Інституту сходознавства.
Офіційних коментарів від керівників інститутів історії України та всесвітньої історії отримати не вдалося. На момент підготовки матеріалу директор останнього зі своїм заступником перебували у відрядженні (щоправда, секретар директора не зміг уточнити, де саме). В Інституті історії України уповноважена на коментарі людина не брала слухавку. Утім, неофіційно науковці цієї установи підтримують своїх колег.
«Директор Інституту (історії України) Валерій Смолій під час зустрічі напівжартома сказав: «Та навіщо ви мені потрібні!». Тобто навіть в Інституті історії не зацікавлені в об’єднанні!» – розповів Маврін.
«Офіційної реакції Інституту історії України немає. Що ж до неофіційної – науковці, з якими довелося спілкуватися, обурені ситуацією, недоцільністю приєднання», – додав Брехуненко.
«Офіційної позиції директор Інституту всесвітньої історії не висловлював: до нас не приходили, нічого не пояснювали. Однак я не думаю, що він щось вирішує. За великим рахунком, він міг стати такою самою жертвою обставин, як і ми», – зауважив Радівілов.
Альтернативні версії
Окрім економічної, в інститутах говорять і про інші причини, зокрема політичні. Особливо в Інституті археографії, адже дослідження і публікація історичних джерел можуть заважати просуванню вітчизняною владою радянської міфології про минуле. Як приклад вчені наводять дослідження джерел часів Переяславської ради 1654 року.
«Ми дослідили підписи гетьманів, і виявилося, що вони всі сфальсифіковані. Оскільки, щоб їх зібрати триста років тому, потрібно було б скористатися літаком або гелікоптером», – діляться здобутками науковці.
«Коли створювали наші інститути, то думали, що політичне керівництво України провадитиме україноцентричну політику, що передбачає засадничення основ для вітчизняної гуманітаристики. А це – залучення критичної маси джерел з історії України в науковий обіг. Усі москвоцентричні концепції базуються на малій кількості наукових джерел – це і концепції Новоросії, і Переяславської ради. Коли до наукового вжитку запровадили більше джерел – вони провисли», – розповідає Брехуненко.
«Ще з середини 1990-х у нас були впливові противники. І очолював їх Петро Толочко, який у середу (30 жовтня) в інтерв’ю телеканалам сказав, що наші інститути треба закрити, оскільки в нас на першому місці «ура-Україна», а вже потім наука», – додав науковець.
Водночас, на переконання Радівіла, президія НАН України з об’єднанням інститутів могла «зіграти на випередження», щоб не допустити повторення ситуації з Російською академією наук (РАН), яка наразі позбавлена права розпоряджатися власним майном і коштами.
«Різкі дії президії можуть бути навіяні тим, що відбувається з РАН. Там вона не розпоряджається майновим комплексом, фінансами. Усі функції покладено на державну агенцію при Кабінеті Міністрів РФ. Статус РАН суттєво знижено. Фактично вона перетворюється на громадську організацію, яка нічого не вирішує. Можливо, те, що відбувається з нами, – це гра на випередження, щоб убезпечити нас від подібних радикальних змін у статусі НАН», – припускає Радівілов.
Борня триває
Власне, говорити про те, що президія повністю відмовилася від ідеї об’єднання інститутів, не доводиться. Досі не вирішено питання з директорами. Адже навіть після протестів науковців офіційної інформації щодо призначення виборів голів установ немає. На переконання науковців, вони перебуватимуть у «підвішеному» стані доти, доки існуватимуть без керівництва.
Наразі ж інститути НАН планують ініціювати слухання у парламенті та в Комітеті з питань освіти і науки.
«Це типова ситуація, яка може знищити Академію наук. Все має робитися відкрито, долю кожної установи потрібно публічно обговорювати, і вже потім виносити рішення», – переконані науковці.