Зі зміною епох і розвитком університетів у різних частинах світу й запити молодого покоління ставали іншими. Мабуть, найбільш іконічні протести 1968-го залишили відбиток на кожній із країн, де відбувалися. У Франції, де до їх початку доклалися саме студенти, вони стали поворотним моментом в історії країни, а дехто їх навіть називає соціальною революцією. Однак і в 1968-му, і пізніше гасла, які знаходили підтримку серед молоді в одній із країн, могли бути зовсім чужими для громадян іншої. Протистояння «капіталістичному Заходу», постери Мао Цзедуна та Че Ґевари на стінах Університету в Нантері були незрозумілими й трохи штучними для протестувальників у Східній Європі, яким доводилося протистояти репресіям омріяного іншою стороною комунізму.
Від часу масових і потужних протестів у 1960-х студенти не відступалися від своєї активної позиції. У 1970-х саме молодь та студенти були рушіями змін і боротьби проти авторитарних режимів у Португалії, Греції та Іспанії. Про роль студентства в Оксамитовій революції у Чехословаччині, Революції на граніті в Україні написано чимало. Молоде покоління відіграло ключову роль і в протестах Арабської весни. Зрештою, поворотним моментом для Революції гідності стало побиття студентів 30 листопада 2013 року.
Читайте також: Чому в Німеччині буяє лівий екстремізм
Однак дедалі частіше говорять про те, наскільки нинішнє молоде покоління відрізняється від своїх однолітків 1968-го чи 1989-го, про виклики «культури індивідуалізму» й про те, чого ж врешті прагнуть покоління міленіалів та покоління Z, що дихає йому в спину.
Яке воно, молоде покоління початку ХХІ століття? За даними ООН, на сьогодні близько чверті населення світу — молоді люди віком від 15 до 29 років. Як підрахував The Economist, 85% з них живуть у країнах, що розвиваються. Проте, незважаючи на місце проживання, більшість із них нині стикаються зі схожими проблемами: усі вони відчували на собі наслідки фінансової кризи, їм складніше, ніж їхнім попередникам, знайти роботу та здобути якісну освіту, їм доводиться більше платити за навчання. Саме фінансове питання найчастіше провокувало студентів на протести в останні роки. Вочевидь, однією з причин того, чому переважно економічний, а не політичний чи соціальний фактор збурює західних студентів до протесту, є гостріше відчуття індивідуалізму, про яке кажуть психологи, характеризуючи нинішнє покоління міленіалів. Крім того, це покоління дещо контроверсійне у своїх підходах до політики. Європейські та американські міленіали можуть не ходити на вибори, але вважатимуть, що піклуються про свою країну, займаючись волонтерством. Хоча під час голосування на референдумі за вихід Шотландії з Великої Британії саме молодь здебільшого сказала «так». За результатами дослідження Pew Research Center, міленіали становили 24% дорослого населення у 28 країнах ЄС на 2014-й. За даними аналітичного центру, ця категорія населення більше задоволена власним життям, ніж її попередники. Так, у Німеччині 70% населення віком 18–33 роки задоволені своїм життям. Натомість лише 55% німців, яким за 55, можуть сказати те саме про своє життя. Хоча цей показник загалом залежить від економічної ситуації в країні, бо в тому самому дослідженні тільки 7% молодих іспанців та 6% греків задоволені власним життям (відповідно лише 8% і 6% представників старшого покоління). Однак індивідуалізм міленіалів не такий важливий чинник для держав, що й досі застрягли в політичній трансформації, як-от Україна, Грузія чи країни Латинської Америки, де молодь є рушієм нинішніх протестів.
Читайте також: Яна Зіінкевич про зміну поколінь і війну
Що змушує молодь протестувати?Економічний бар’єр — найбільший тригер для студентських протестів протягом останнього десятиліття не лише на Заході. Одним із наймасовіших нещодавніх студентських протестів у світі були FeesMustFall у Південній Африці (які ще й досі тривають) проти підняття урядом плати за навчання, що призвело б до того, що багато хто просто не мав би змоги здобувати освіту. Хоча економічна складова була не єдиною причиною. Як і в інших країнах, які все ще розвивають свою демократію. Протести в листопаді 2010 року в Лондоні теж були спричинені бажанням влади зменшити видатки на освіту. На думку гарвардської дослідниці вищої освіти та студентського активізму Мані Клеменчич, «студентські протести — це найзначніша форма студентської колективної дії».
Попри те що журнал Time людиною 2011 року назвав протестувальника, зважаючи на події Арабської весни та роль, яку в них відіграла молодь, не в усіх частинах світу в останнє десятиліття молоде покоління вирізняється політичною активністю. 2016-го студентські протести відбулися в Італії, Франції, Іспанії, Фінляндії, у 2015–2016-му — у Греції. Однак головною їхньою причиною була або зміна освітнього законодавства, або знову ж таки підвищення плати за навчання. В економічно більш турбулентних країнах, як-от Греція, молодь брала участь і в протестах проти політики жорсткої економії. У Франції страйкувала разом із профспілками. Однак, як зазначає інший відомий дослідник студентського активізму Філіп Альтбах, часто мас-медіа перебільшують вагу студентів у революціях і вони насправді становлять лише певну частку протестувальників. Альтбах пише, що студентські протести не завжди виправдовують політичні очікування протестувальників і як приклад наводить Корею і Таїланд, де в 1960-х роках, після того як студенти доклалися до повалення тодішньої влади, вона перейшла до військових, а не до груп, яким симпатизували мітингувальники. Крім того, треба розуміти, що в авторитарних країнах студенти часто обережніші й менше вірять у зміни власними силами чи в результаті протесту. Так, за даними опитування російського фонду «Общественное мнение», проведеного у квітні 2017-го, 69% молодих росіян (віком 17–34 років) вважають, що їхня країна рухається в правильному напрямку. Попри це, в антикорупційних протестах навесні 2017-го в РФ активну участь брала саме молодь.
Читайте також: Чим живуть випускники у прифронтовій Красногорівці
Нинішнє молоде покоління на Заході все ж таки більше задоволене життям і вже не переймається глобальними цілями настільки, як це було в 1960-х та 1980-х, відповідно воно менш політично заангажоване. Це добре видно за тим, як міленіали голосують. Утім, студентські протести в європейських країнах відбуваються щороку. 2016-й був особливо плідним на них, проте вони більше не містять того соціального аспекту, як колись. Часто замість шукати, що змінити в суспільстві, молодь покладає провину на політичних лідерів. Чому це так і чи це зміниться, покаже час, особливо зважаючи на те, що в спину їм дихає нове покоління, яке на Заході вважають поколінням Z і яке, згідно з американськими дослідженнями, має бути найбільш політично та економічно консервативним від часів закінчення Другої світової. Торік у деяких країнах воно вперше дістало право голосу, і вже скоро ці молоді люди стануть студентами й змінюватимуть освітнє середовище та політичний клімат своїх країн на власний розсуд.