Схоже на те, що креативності вітчизняних топ-податківців скоро заздритимуть навіть наймаститіші політтехнологи. Ще би пак: нещодавнє призначення головою фіскального відомства 31-річного екс-жителя Донбасу Олександра Клименка, вочевидь, спонукає до модерно-нестандартних (у порівнянні з ретро-«азаровщиною») форм і методів нещадної боротьби з економічним «підпіллям».
Митарі-«читачі»
Коли вірити бадьорій реляції новоспеченого очільника ДПС України з її офіційного сайту, то фіскальний креатив вже карколомно породжує соковиті й спілі плоди, навіть не встигши іще як слід дозріти, втілитися та системно вкорінитися в хирляве тільце вітчизняного малого й середнього бізнесу. Все надзвичай просто й геніально: відтепер податкові клерки (за одну й ту саму зарплату) змушені будуть прочитувати енну кількість на день приватних оголошень від роботодавців і надавачів дрібних послуг – з Інтернету, газет і зі придорожніх стовпів. І – вживати заходів щодо приховувачів доходів.
За словами пана Клименка, податкова «опрацювала» вже 6 тисяч оголошень із пропозиціями щодо роботи. І, мовляв, у кожному третьому випадку сума запропонованої зарплати відрізнялася від вказаної у податкових деклараціях. Голова ДПС навіть підтверджує це конкретним «кейсом»: «Наприклад, один з дніпропетровських підприємців офіційно виплачував працівникам 400 грн. Однак, в оголошенні про наявні вакансії сума запропонованого доходу була дещо інша – 1,2 тис грн.».Отже, у структурі ДПС, можливо, навіть з’явиться незабаром окремий підрозділ – умовно, департамент з читання приватних оголошень. От лишень не зайве буде підрахувати кількість казенно-податкових людино-годин і затрачених бюджетних коштів на це «підпільне» адміністрування фіскальним голіафом «тіньовиків»-давидів. І порівняти — в «сухому висліді» — із загальним обсягом «детінізованих» податків, що несплачені із прихованих 800 грн…
Генеалогія податкової «аморалі»
Приватний підприємець-киянин Леонід (котрий із 1999 року займається дрібно-оптовою торгівлею будматеріалами) порівняв відносини податкової і малого й середнього бізнесу з «боями без правил»: «Причому, бій – для першої, а правила – для другого. І ввесь час, скільки працюю, спостерігаю, як удари нижче пояса беззастережно приймає лишень одна сторона – підприємець. Судитися з податковою марно – навіть якщо ти правий за законом, суд все дно прийме її бік. Новий Податковий кодекс нічого не змінив на краще, в деяких речах – лише погіршив ситуацію. Загальне враження від цього документу: підприємець винен і повинен, а податківець має необмежені права карати, а значить – вимагати хабарі ще в більших масштабах, ніж це було при Кучмі. Одне слово, купа розмитих понять, які можна трактувати на будь-який розсуд, протиріч, а то й відвертого абсурду. Оголошення в газетах? Це – повна профанація, з якої вийде лишень пшик. Всіх в жодному разі не охоплять. Втім, дякую податківцям, що хоч попередили – тепер певний час просто не даватиму ніяких оголошень, вистачить поки що і напрацьованої бази клієнтів».
Втім, сьогодні мало хто з дрібних бізнесменів може бути на всі сто відсотків упевненим, що податкова не прийде до нього з несподіваними претензіями щодо несплачених податків, взятими «зі стелі» (чи з тих самих особистих оголошень), уже завтра. Тим паче, що схожі спроби вітчизняних митарів накрити всіх самозанятих щільним «ковпаком» – далебі не нові. Історія тягнеться ще з 1998 року, коли Кабмін намагався протягти постанову «Про непрямі методи визначення суми податкових зобов’язань громадян і підприємств». Згідно з її проектом, податківці отримували практично необмежені повноваження щодо нарахування податків, власне, не лишень з бухгалтерсько-звітних документів підприємця, а й із інформації, добутої т. зв. непрямими методами. Себто, йшлося не більше й не менше, ніж про таємне стеження за всіма статками й витратами людини – від придбання побутової техніки до платного лікування й туристичного відпочинку.
Згаданим шедевром азаровсько-податкової паперотворчості так само передбачалося як використання інформації комерційних банків (яка там таємниця вкладів?), так і плітки-перебанячки сусідів по поверху, двірників і всевідаючих babushekпопід під’їздом. Та щось тоді у Фіскальному Королівстві Україні прийняти постанову завадило (чи опір підприємців, чи ж відверто-тоталітарний абсурдизм «продрозверсткового» почину) й ідею зі сталінсько-орвеллівським душком було покладено під спід – до «кращих часів».
Нині, за практичного всевладдя донецької групи на чолі з Віктором Януковичем, такі часи настали. Навіть жодної легітимізуючої постанови чи закону вже не потрібно. Врешті-решт, Микола Янович зі своєю фіскальною раттю таки вперто свого дочекався. І геть не біда, що Україна в найсвіжішому рейтингу Світового Банку щодо простоти ведення бізнесу займає почесне 145 місце – поруч із такими «глобальними лідерами», як Гамбія, Узбекистан, Ірак (для порівняння: братня Грузія посіла 12-е місце, а Білорусь та Росія – відповідно 68-е і 123-е місця). Не біда, що роботодавець в Україні з кожної виплаченої найманцеві гривні переказує в корупційно-«дерибанний» казан держави, себто в «нікуди», аж 55 копійок; рівень латентного безробіття, за даними Міжнародної Організації Праці, становить в Україні близько 2 мільйонів осіб; а за межею бідності (за стандартами ООН) – із добовим доходом менше $14 – перебуває 80 % українського населення. Зате фіскальні органи бадьоро рапортують: цього року в держказну зібрано у півтора рази більше податків, ніж за минулий рік.
І це – лишень початок. Бо ж, окрім приватних оголошень – урядовими «кріейторами» невпинно плететься добряча вервечка здирницько-визискувальних «ноу-хау» зі серії «Великий Брат стежить за тобою». Це і нині працююча арбузовська «паспортизація» валютно-обмінних операцій (спробуй-но доведи податковій, що ці кошти – твої власні багаторічні заощадження!); й ідея від соціального віце-прем’єра Сергія Тігіпка щодо «індикативних зарплат»; і фіскальні тряски за ідентифікаційними кодами тих, хто не працює; і потенційне черпання податківцями «компромату» на простих смертних, котрі насмілилися продати чи придбати квартири, – з мін’юстівського Держреєстру прав на нерухоме майно. Наразі пригадалася вельми соковита фраза одного з активістів минулорічного Податкового Майдану: мовляв, у нас в Україні бомж платить більше податків, ніж «офшорний» олігарх; бо ж у першого – прибутки, у другого – дивіденди.
На тлі здирницько-визискувального «штурму і натиску» митарів на найбільших у державі «тіньовиків» – пересічних українців – навряд чи кого подивує, якщо уряд в особі податкової раптом зобов’яже всіх громадян вживити під шкіру ID-чіпи, через які контролюватимуться геть усі операції з купівлі-продажу, аж до буханця хліба включно. Втім, ця напівоголошена й напівлегальна війна топ-урядовців з народною «тінню» скидається радше на її піар-психологічний різновид і розрахована, передовсім, на продукування підсвідомого «хоррору» покірних мас – перед всесильною влади.
Коментар
Олександра Кужель, екс-Голова Держкомпідприємництва, координатор ГО «Громадянський опір»:
У світовій практиці непрямі методи широко використовуються податковими органами для виявлення прихованих доходів. Але вони працюють ефективно в цивілізованих країнах. Україна, на жаль, в їх число поки не входить. Тому й впровадження нормальних для розвинених країн механізмів у нас виглядають абсурдно. Відстеження оголошень про надання послуг гувернанток, нянечок і перукарів — це нераціональне використання потенціалу податкового відомства і, якщо називати речі своїми іменами, розбазарювання бюджетних коштів. Будь-який грамотний економіст вам підтвердить, що витрати на адміністрування таких дій ніколи не зможуть покрити тих доходів, які податківці «виб'ють» з людей.
Якщо держава вирішила легалізувати доходи, то першим кроком має бути податкова амністія. Потім – введення непрямих методів і контроль за сумами, які витрачають високопоставлені чиновники – Президент, прем'єр, міністри, губернатори, мери -років на три. І тільки після цього доцільно вводити непрямі методи для всіх. Влада повинна почати з себе, показати приклад чесних і відкритих відносин з податковими органами – і тоді матиме моральне право вимагати чесності і виконання законів від людей.
У нинішній ситуації, коли зростає безробіття, скорочуються робочі місця і мільйони людей стоять перед питанням «як прогодувати свою сім'ю», самозайняте населення, до якого якраз і відносяться «відловлювані» податковою нянечки, перукарі і помічники по господарству, навпаки має одержати підтримку від держави. Людям, які не стоять з простягнутою рукою, а намагаються самостійно прогодувати себе, треба дати можливість протягом одного дня зареєструвати свій статус самозайнятої особи, який автоматично звільнить їх від сплати податків на 3 роки. Ці люди чесно зароблять гроші, придбають товари, заплатять комунальні платежі, і з кожної витраченої гривні 20% у вигляді ПДВ автоматично отримує бюджет! Таких непрямих податків, що надходять у скарбницю автоматично, без участі податкового інспектора, в бюджеті – 80%.