У Латвії, попри спроби Партії реформ екс-президента Валдіса Затлерса утворити так звану міжнаціональну коаліцію за участю проросійського лівоцентристського альянсу «Центр злагоди», під тиском правоцентристського блоку прем’єра країни Валдіса Домбровскіса все-таки було сформовано коаліцію латиських партій. Однак іще до завершення процесу її постання розпочалася широкомасштабна кампанія дискредитування «національної коаліції», до якої підключилися російськомовні ЗМІ та проросійські організації, нагнітаючи антилатиську й антиамериканську істерію, вимагаючи включення «Центру злагоди» до більшості й… «визнання російської мови другою державною». Коаліцію, втім, було створено 25 жовтня, уряд склав присягу 26-го. Позиції національно орієнтованих правоцентристів навіть посилились: після розколу в партії колишнього президента, спровокованого його угодовською політикою щодо «Центру злагоди», Затлерс не зміг претендувати на провідні посади в уряді та парламенті, їх посіли правоцентристи й націоналісти. Партія екс-президента отримала, втім, посаду міністра закордонних справ, почасти аби пом’якшити реакцію Москви на створення уряду за участі Націоналістичного альянсу, який там навіть на дипломатичному рівні називали «неонацистами». Проте російська сторона та проросійський табір у Латвії, схоже, готуються до безкомпромісної боротьби за керування країною.
Читайте також: Балтійські проблеми
ІНТЕРЕСИ КРЕМЛЯ В ЛАТВІЇ: МІФИ ТА РЕАЛЬНІСТЬ
Попри активно поширювані в інформаційному просторі країни твердження, ніби «Латвія для Росії аж ніяк не на першому місці», реальні інтереси Москви у цій маленькій державі важко переоцінити.
По-перше, встановлення контролю над нею кладе край єдності позиції балтійських країн, які, до слова, ще й спричинили початок кінця держави, зникнення якої для Путіна є «найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття».
По-друге, в такий спосіб фактично заганяють у глухий кут найпослідовнішого опонента Росії в регіоні – Литву, адже окрім Латвії вона межує з Калінінградською областю самої РФ та підконтрольною їй Білоруссю, а також має дуже незначний відрізок кордону з Польщею, відносини з якою, однак, є досить напруженими.
По-третє, встановлення російського контролю над Латвією означало б «потрапляння в лещата» для Естонії і в разі успішної апробації сценарію використання «співвітчизників» у Латвії відкривало б шлях до його застосування і в цій країні.
Але найважливіше – прихід до влади проросійської політичної сили та переорієнтація Латвії на Євразію мали б колосальне пропагандистське значення, адже продемонстрували б таке бажане для реставраційного проекту Владіміра Владіміровіча «банкрутство прозахідного курсу» країни, яка звільнилася з-під опіки Кремля й повернулася до європейської цивілізації.
РОСІЯ ЗАВДАСТЬ УДАРУ ПІСЛЯ ОБРАННЯ ПУТІНА?
Посол РФ у Латвії Алєксандр Вєшняков уже заявив: «Латвійські політики й журналісти питають: а що після виборів буде в Росії? Наш курс миролюбної, дружньої політики, особливо до сусідніх нам держав, обов’язково збережеться. А от що буде тут, у Латвії, – в мене викликає певні запитання, з урахуванням того, як зараз формується урядова коаліція і які сили туди входять».
На цьому тлі латвійському суспільству активно нав’язують думку, ніби перспектива розвитку країни безпосередньо залежить від переорієнтації на Росію, оскільки в Західному світі вона «приречена залишатися на задвірках». Мовляв, країни Балтії, і зокрема Латвія, для Європи зайві, лише буфер на межі з Росією. Зокрема, директор Інституту проблем глобалізації Міхаіл Дєляґін під час нещодавнього форуму в Ризі заявив: «Прибалтика була найбільш цивілізованою частиною одного світу, але в підсумку перетворилася на задвірки іншого».
«Центр злагоди» переконує виборців, що коаліційний уряд незабаром («у березні – квітні») розвалиться, він сам цьому сприятиме. Тобто наступні дострокові вибори до парламенту країни в проросійському таборі прагнуть приурочити до початку нової президентської каденції Путіна з розрахунком на активніше втручання східного сусіда. Прикладом можуть бути провокації, які відбулися в Естонії під час перенесення бронзового монумента солдату 2007 року. Але, по-перше, Естонія порівняно з Латвією значно стійкіша країна, по-друге, там тоді була політична стабільність і, по-третє, ще не розпочалася світова економічна криза. А найголовніше – в Естонії, за винятком прикордонної Нарви та її околиць, фактично відсутні регіони, де естонці становили б меншість населення. А от у Латвії ситуація інша.
ВНУТРІШНІ РИЗИКИ
Навіть у столиці та її околицях (Рига, Ризький та Єлгавський райони, міста державного підпорядкування Єлгава та Юрмала) за загальної чисельності населення близько 1 млн осіб (із 2,2 млн жителів в усій країні), латишів менше половини (47,5%). Причому в самій Ризі та приміських населених пунктах їхня частка взагалі коливається довкола 40%.
У великих портових містах західного узбережжя Вентспілсі та Лієпаї латиші також мають мінімальну перевагу, а місцеві підприємці тісно пов’язані транзитним бізнесом із російськими партнерами.
Строкатим є і населення в Південно-Східній Латвії, затиснутій між Білоруссю та Росією Латгалії (серед 0,38 млн мешканців латишів – 47,9%). До того ж останнім часом там активізувався рух, прихильники якого наполягають, що латгальці – не етнографічна група латвійців, а окремий народ (щось на кшталт нашого «русинства» на Закарпатті). Якщо більшість латишів є протестантами, то вони – католики. На відміну від решти Латвії, насамперед Курляндії, Латгалія не мала досвіду навіть обмеженої державності. До Російської імперії вона була приєднана 1772 року внаслідок першого поділу Речі Посполитої, після чого ввійшла до складу Вітебської губернії, в якій більшість завжди становили білоруси та росіяни. За нашого часу в містах переважає російська мова, а в сільській місцевості – латгальський діалект латиської.
Поширенню сепаратистських настроїв серед мешканців цієї території сприяє її депресивність, у чому пропагандисти звинувачують центральну владу. ВВП регіону вдвічі нижчий від середнього по Латвії, тут виробляють лише 8% його загального обсягу. Середній дохід на особу – 135 латів (за 258 в Ризі). Інвестиції втричі менші за середньодержавний показник, а безробіття більш як у півтора раза вище (22,5% проти 14,4% по країні на початок 2011 року). Як наслідок – за останні два десятиліття кількість мешканців Латгалії зменшилася на 82 тис. Осіб (приблизно на 20%), а останнім часом темп скорочення майже втричі вищий порівняно з рештою країни.
Ослаблюватиме Латвію і позиція президента Берзіньша (в обранні якого неабияку роль відіграв ЦЗ) та наявність у складі коаліції політиків, котрі не приховують свого бажання створити більшість із «Центром злагоди». Зокрема, глава держави, «крізь зуби» погодившись на формування «національної» коаліції 25 жовтня, відразу ж із сарказмом заявив: «…хотілося б сподіватися, що робота уряду буде кращою, ніж переговори про його створення», – і висловив сумнів щодо його довговічності. Представники політикуму та експертного середовища теж демонструють неприхований скепсис із приводу перспектив діяльності нового уряду в складних соціально-економічних обставинах, пов’язаних із другою хвилею кризи, що насувається.
Читайте також: Російська п'ята колона: балтійський фронт