Проблема свідомого споживання найбільше актуалізувалась в Україні з початком війни, і тепер покупець не обмежується набором лише економічних операцій. Перед ним постає вибір: потреби чи цінності, якість чи країна походження. Покупець має розуміти, що в нього є не тільки права при купівлі продукції, а й обов’язки, норми і правила, які мають спонукати до певного вибору. У сьогоднішніх реаліях етичний вибір — це вибір на користь України, адже він є виявом громадянської свідомості при придбанні певного товару.
У 2013 році Росія почала чинити тиск на Україну, зокрема митна служба РФ внесла до «ризикованого» списку всіх українських імпортерів. Росія й раніше провадила економічну війну проти України, але саме цей крок став точкою «вибуху» українських активістів. Поява бойкоту «Не купуй російське!» припадає саме на цей період, її організаторами стали учасники «Відсічі», які ще в 2010 році об’єдналися для опору новому режиму Віктора Януковича. А в 2013-му Юрій Оснач, активний учасник руху, разом із сотнями волонтерів почав поширювати листівки із зубатими матрьошками, щоб донести до громадян антиукраїнську політику Кремля. Кампанія вже тоді набула чималого розголосу, але остаточним поштовхом до дій стала окупація Криму РФ. На додаток до листівок з’явився флешмоб «Російське вбиває!». Це стало другою хвилею бойкоту від небайдужих громадян, яка привернула увагу ще більшої кількості українців і згуртувала чимало активістів.
Юрій Оснач, активіст громадянського руху «Відсіч» і бойкоту «Не купуй російське!», каже: «Метою нашого бойкоту було і є не лише завдати економічної шкоди агресору, а й мобілізувати патріотичних громадян на організований опір і продемонструвати Росії, що Україна не хоче в «русский мир». Сьогодні більшості українців уже не потрібно пояснювати, навіщо бойкотувати російське, але, водночас, багатьом корисне нагадування, що війна триває, а отже бойкот є необхідним. Для цього насправді потрібна потужна інформаційна політика держави. Російська агресія й український спротив повинні мати найвищий пріоритет у медіа, але такого, як бачимо, немає». Експерти кажуть, що неможливо повністю відмовитися від певних товарів, адже відмову можна сприйняти як дискримінацію чи порушення прав певної групи людей, але зважаючи на різні сторони конфлікту, усе ж необхідно прийняти певну позицію свідомого споживача.
Читайте також: Інклюзивність. Передумова демократії
Дані Державної митної служби України свідчать, що імпорт із Росії досі не припинився, незважаючи на запроваджені санкції проти цієї країни. До того ж до кінця 2020 року діє ембарго на російські товари, але чи буде його продовжено — поки що невідомо. Аналітичний портал «Слово і Діло» здійснив дослідження торгівлі України з Росією, зокрема відстежив помітний спад імпорту товарів, починаючи від 2014 року. Станом на 2014-й Україна імпортувала з РФ на суму $12,7 млрд, але за рік цей показник різко впав і становив $7,5 млрд. У 2016 році імпорт становив рекордно низьку суму — $5,1 млрд, а в 2017–2018‑му трохи підвищився. З минулого року можна простежити повторний спад імпорту продукції з Росії. У 2019-му його обсяг становив $5,4 млрд, а в січні–серпні 2020-го — $2,9 млрд. Не зупинився й експорт товарів з України в Росію, але він також значно знизився від 2014 року. Якщо шість років тому обсяг експорту становив $9,8 млрд, то станом на 2019 рік — $2,5 млрд.
Дмитро Карпій, активіст громадської організації «Відсіч», каже: «Люди стали свідомішими на початку війни, але згодом почали поступово все забувати. Інформаційна політика держави, на жаль, недостатня, а часто влада взагалі закладає зворотні меседжі та грає на користь російської пропаганди». Багато українських компаній і далі підігрують Росії, зокрема виробляють продукцію, завуальовано пропагуючи російське. Є навіть інші країни-виробники, які також працюють «під ковпаком» РФ. Їхні товари потрапляють і в Україну. Одна з активісток організації «ВимкниРосійське» зіткнулася з тим, що світова компанія з виготовлення техніки разом із технічною інформацією про свій продукт дає можливість обрати рецепт російської національної кухні. Ідеться про мікрохвильову піч від компанії Samsung, на офіційному сайті якої в характеристиці зазначено, що «у модель для країн СНД додано до 50 рецептів російської кухні». Тобто свідомий вибір, як можна побачити, стосується не лише покупця, який обирає товар, а й виробника, що може маніпулювати свідомістю людей. А деякі виробники використовують навіть гучні лозунги й нав’язливу рекламу, за якими ховається російська пропаганда.
Кожна покупка містить у собі моральний складник, а не тільки набір операцій. Канадський професор Джон Макмертрі стверджував, будь-яка купівля товару запускає у споживача так зване «голосування грошима». Коли людина щось купує, то «віддає свій голос» на користь певного продукту та його виробника. Тобто коли споживач обирає, наприклад, пластикові пляшки чи поліетиленові пакети, він «голосує» за забруднення довкілля, а якщо загалом говорити про товари з РФ, то споживач, свідомо чи ні, але «віддає голос» за російського виробника, підтримує економіку агресора або й узагалі не вважає Росію агресором. Трактувати можна по-різному, адже все залежить від рівня свідомості споживача та його цілей. Оскільки придбання товарів набуло гострого політичного забарвлення внаслідок війни, багато українців уже давно зробили свій вибір, але часто ставлять власні потреби вище за цінності.
Читайте також: Коли простір без бар’єрів
Походження товару є не єдиною проблемою. Спостерігаються також часті випадки порушення прав людини при виготовленні продукту, зокрема в менш розвинених країнах. Низька заробітна плата, погані умови праці, порушення норм тривалості робочого дня, а також експлуатація дитячої праці — на всі ці ознаки правопорушень багато людей не звертають уваги, коли купують продукт. За офіційними даними ЮНІСЕФ, у світі експлуатують працю понад 152 млн дітей, які не досягли працездатного віку. Найбільше дитячу працю використовують у країнах Африки й Азії. Міжнародна організація праці дає ще більш вражаючу оцінку дитячої експлуатації: в Азії змушені працювати 153 млн дітей віком від 5 до 14 років, в Африці — 80 млн, а в Латинській Америці — 17 млн. Тобто обираючи, для прикладу, каву в магазині, треба пам’ятати, що її зерна могли збирати неповнолітні особи в умовах, які могли завдати шкоди їхньому здоров’ю чи розвитку. Своїм вибором такої кави покупець підтримує виробника й нехтує людськими правами. Досліджувати питання походження й виготовлення продукту важливо, адже так кожен має змогу сформувати свої споживацькі звички та припинити «віддавати голос» за товар, який могли виробити у важких умовах праці.
В Україні також використовують дитячу працю, але мало хто усвідомлює справжні обсяги цієї проблеми, а часто їй узагалі не надають значення. Здебільшого навіть батьки не проти незаконної праці своїх неповнолітніх дітей, навіть коли знають, що це може бути небезпечно для їхнього здоров’я. Роботодавці користуються можливістю незаконно взяти на роботу підлітків, які за невеликі гроші в них працюють. Згідно зі статтею 21 Закону України «Про дитину і працю», вік, із якого можна брати дитину на роботу, становить 16 років, але дітей, що досягли 15 років, можуть узяти за згодою одного з батьків чи особи, яка їх замінює, до того ж лише якщо праця не загрожує життю або здоров’ю неповнолітнього. За законом усе прозоро і зрозуміло, але чи справді більшість роботодавців його дотримуються? Майже неможливо встановити, до виробництва якої продукції причетні люди, що експлуатують дітей. В Україні фіксують лише поодинокі випадки експлуатації дитячої праці, які набувають широкого розголосу, але жодних заходів для запобігання цьому держава не створює й не має інструментів для боротьби з проблемою. Війна принесла в країну усвідомлення небезпеки придбання російських товарів, але інші проблеми поки що здебільш залишаються поза увагою. Люди, мабуть, завжди чекають на рушійні випадки й лише тоді починають розв’язувати певні проблеми.
Якщо говорити про свідомий вибір, то говорити слід не лише про виробників та їхніх працівників, а також про «матеріал», із якого продукт виготовляють або яким заробляють. Наприклад, про тварин, що вже давно стали засобом збагачення й розваг: цирк, хутро, тестування товарів. Щодо цирку, то в Україні заборонили транспортувати диких тварин іще в 2017 році, однак приватні цирки оминають закон. Є успішний приклад Німеччини, яка відмовилася від тварин, зокрема цирк Roncalli, що замінив диких тварин на голограми. Цирк самостійно прийняв свідоме рішення і став прикладом для інших, незважаючи на відсутність відповідного закону. В Україні Мінкульт планує заборонити використання тварин державними цирками з 2021 року. В різних українських містах поступово відмовляються від тварин і самі цирки, і глядачі, що перестають «голосувати» за їх експлуатацію. Свідомий вибір частіше притаманний молоді, яка створює зоозахисні організації, як-от гуманістичний рух UAnimals, заснований Олександром Тодорчуком у 2016 році. Діяльність руху почалася саме з боротьби проти експлуатації тварин у цирках. UAnimals зібрав чимало однодумців, які зараз борються за права тварин, а 3 жовтня організував черговий всеукраїнський онлайн-марш із назвою #маршбезмаршу, де активісти виступали на захист всіх тварин.
Читайте також: Почуватися захищеним
Друга й не менш важлива проблема етичного споживання — вбивство тварин задля хутра. Щороку у світі вбивають понад 100 млн тварин. Попри те, що їх спеціально вирощують у надзвичайно поганих умовах, браконьєри на додаток полюють на лисиць, соболів, морських котиків, песців та інших тварин, хоча це й незаконно. Згідно з Асоціацією звірників України, 58% виробництва хутра забезпечує Європа, із них 50% належать Данії, на території якої є 1400 звіроферм. У Польщі налічується 600 ферм, у Фінляндії — 400, у Нідерландах — 300, в Італії — 15, в Україні — 10, а в Румунії — 5 (див. «Європейський масштаб»).
Виробництво хутра має негативні наслідки і для екології, як-от забруднення води та ґрунту формальдегідом, хромом, азотом і фосфором, а також забруднення повітря викидами чадного газу, соляною кислотою, важкими металами тощо. Отож у разі придбання виробів із хутра слід пам’ятати, що так «голос» кожного не лише вбиває невинних тварин, а і шкодить здоров’ю людей. Трупи тварин не є одягом, а в сучасному світі дуже багато альтернативних варіантів: економніших і сучасніших елементів гардеробу, ніж лисиця чи норка.
Індустрія краси не обмежується лише одягом. Неетичною може бути й косметика, зокрема та, яку тестують на тваринах. На полицях магазинів зокрема продають засоби для миття чи догляду, які надходять у продаж лише після експериментів над тваринами. У деяких європейських країнах давно випробовують техніку In vitro — шляхом клітинного й комп’ютерного моделювання, що є гуманними і швидкими методами тестування продукції. Вони перевіряють кінцеві точки, що можуть визначити потенційний ризик для людини. Компанії CeeTox-Cyprotex у США спеціалізуються саме на таких тестуваннях. Найвідоміші бренди продають свою продукцію ціною життя тварини, але багато людей можуть цього не знати, або таки знають, але все одно купують. Перевірити продукт щодо етичності виробництва можна на сайті організації PETA, де наявні всі бренди, які здійснюють тестування на тваринах, а також ті, що свідомо обрали гуманний спосіб виробництва. Серед них ховаються найвідоміші й добре знані в суспільстві CLINIQUE, Mary Kay, Clarins, Maybelline, NARS, Victorias’s Secret, Beiersdorf, Dior, Wella, Old Spice та багато інших.
Українські організації захисту тварин провадять активну боротьбу на захист тварин, і найбільше причетна до цього саме молодь. Серед організацій активістів найпомітніші UAnimals, «Відкриті клітки», ХутроOFF, «Зелена Сила» — останні вже неодноразово закликали Верховну Раду розглянути зоозахисні законопроєкти, але поки що безрезультатно.
Держава повинна своїм прикладом показати, що таке свідомий вибір. Її інформаційна політика мала би сприяти поширенню гуманістичних цінностей. Це важливо, адже цінності є рушієм розвитку європейськості. Водночас кожен свідомий громадянин як покупець зобов’язаний захистити себе й інших, а також землю і тварин від неетичності шляхом «голосування» грошима чи активної участі в захисті прав кожного.