Дмитро Крапивенко журналіст, ексголовред «Тижня»

По той бік екрану

Опінії
13 Грудня 2022, 15:52

Ротація, відпустка. Ці слова солдат промовляє з ніжністю. Чудова нагода побувати вдома, побачити рідних, пожити в комфорті, спробувати побути цивільним. Приміряти довоєнний одяг і зрозуміти, що він завеликий, бо ти скинув 10 кілограмів. Та й саме тилове життя ніби вбрання з чужого плеча – десь тисне, десь надто просторе. Ніби його шили не за твоїми мірками.

У щасливі вечірні години, коли є електрика, рідня збирається на чаювання. На великій плазмі – цифрове ТБ або щось із Youtube. Дивимося аналітику з мапою бойових дій. Рідні вже вивчили головні топоніми: Бахмут, Авдіївка, Вугледар. Ти чіпляєшся оком за Курдюмівку. Вона почервоніла – там ворог. Згадуєш перебиті артвогнем лісосмуги, розірвані дроти над залізницею, болото, сморід. Відійшли наші звідти…

Коментатор переконує: на вигідніші позиції. А ти думаєш: чи встигли евакуювати всіх 300-х і 200-х? Про них не кажуть мовою новин. Про них говорять мовою рапортів: «Під час бойових дій біля н.п. N зазнав поранення». Далі можуть бути слова: «несумісні з життям». Це не для новин, а для штабу. Він обліковує втрати.

Картинка змінюється і в телестудії ведуча вже говорить з експертом – полковником у відставці. Значну частину своєї кар’єри він прослужив в радянській армії, я відчуваю це з його мови. Його служба була мирною, гарнізонною. Чомусь його навчили в академії. Він, мабуть, вміє малювати бойову карту з «совковими» прапорцями, але не дасть ради з «Кропивою» (програмний комплекс бойового управління – Ред.). І він навряд чи відрізнить погони штаб-сержанта від майстер-сержанта, бо не знає «цих натівських звань». Він щось говорить про вивезені під час розпаду СРСР з Німеччини боєприпаси та мобілізаційні заходи в РФ. Я йому не вірю. Він схожий на викладача з журфаку, який жодного дня не працював у газеті чи на телеканалі. Пан полковник втішає. Здається, це головна місія військових експертів: знайти слова, щоб пояснити, що все під контролем. У цьому є щось ринкове: попит-пропозиція.

Читайте також: Недо-пере-зне-оцінка

Я трішки серджуся на редакції тих телеканалів, які не можуть знайти компетентних спікерів. І водночас розумію, що взяти їх ніде. З фронту коментувати важко, офіційні  речники озвучують вивірені меседжі, така в них робота. Є кілька обізнаних, як Юрій Бутусов, людей, але ними не заповниш увесь ефір.

Ми ще до повномасштабного вторгнення жартували з колегами, що народилася нова професія «експерт на телебаченні». Щоправда, не чув, щоб за неї платили гроші. Ким замінити цих відставних полковників і «піджаків», які переказують звіти закордонних розвідок?

Людьми справи. Нехай в інформпросторі буде більше волонтерів, нехай вони розкажуть, чого бракує фронту. Це корисна інформація і треба шукати донейтерів. Нехай до аудиторії промовляють представники організацій, що допомагають людям на окупованих територіях. Нехай говорять представники ветеранських організацій про реабілітацію поранених. Нехай говорять голови сільських громад, чиєю ласкою наші солдати часто обігріті, розселені та нагодовані як вдома. Вони – герої нашого часу, але їм бракує медійної уваги. Від них люди дізнаються правду про війну.

95