Окрім плюралізму для нормального співіснування та розвитку в суспільстві потрібна певна національна єдність. Як на мене, це явище полягає в досить простому розумінні того, що опонент в одному суспільному питанні одночасно може виявитись соратником в іншому. І це може бути погано, тільки якщо вважати свою думку автоматично правильною, а всі інші такими, які якщо і мають право на існування, то тільки на дуже не помітне, аби не дратувало. А інакше – треба зробити все, аби каменя накамені не залишити від позиції свого візаві, не нехтуючи найбруднішими засобами ідеологічної боротьби. Зважаючи на вищезгадане різноманіття поглядів на різні конфліктні суспільно-політичні питання, яких нині точно не бракує, така позиція обов’язково приводить до такого собі стану війни всіх проти всіх. І добре, якщо протистояння обмежується лише гнівними коментарями у Фейсбуці. Гірше, коли воно відбувається вже на вулицях, в реальному житті.
Читайте також: Повний вперед
Готовність піти на конфронтацію, навіть фізичну, задля того, аби начебто довести комусь правильність саме своєї позиції, призводить до того, що по різні сторони барикад опиняються люди, які спокійно взаємодіють в побутових питаннях, і навіть є однодумцями в інших сферах. Показовим для мене виявилась ситуація з маршем рівності, що відбувся в неділю в центрі Києва. Так напередодні цієї доволі резонансної для нашого суспільства події декілька моїх друзів з університету розповіли, що хочуть взяти участь в марші для підтримки рівноправ’я, а ще декілька збирались усіма силами, зокрема і зеленкою з яйцями, зупинити ходу, як таку, що зазіхає на традиційні цінності. І це люди, що сидять за однією студентською лавою, можуть випити разом кави, обговорюючи патріотизм чи плани на майбутнє для країни. Відсутність національної єдності в питанні поваги до думки, що є опозиційною власній, приводить таких людей до різних боків кордону з екіпірованих національних гвардійців. А головне, в ситуацію взаємної ненависті. Може трохи наївно, але щиро не розумію чому не можна просто вільно виразити кожен свою позицію без насилля, образ чи провокаційних закликів? Інша думка ж не як не відбувається на твоїй впевненості в правоті, до чого ж тоді зеленка?
Читайте також: Без права на помилку
Добре, що окрім відверто конфліктних ситуацій є і певні речі, що майже завжди об’єднують. Ввечері того дня, коли в центрі столиці була досить напружена ситуація через різні погляди на різноманітність та цінності, відвідав благодійний «Кураж базар», головною метою якого цього року став збір коштів для табору для особливих дітей. Впевнений, що серед величезної купи народу, яка приїхала для того, аби доєднатися до корисної справи, були представники різних боків ранішніх умовних барикад. Але коли мова йде про допомогу, зокрема діткам, які мають проблеми з соціалізацію через свої фізіологічні особливості, місця для розбрату та ненависті вже не знаходиться. Так було і на початку війни, яка змогла за лічені дні змусити велику кількість різних людей зорганізуватись в потужний волонтерський рух. Але невже єднатися в нашому суспільстві, поважати різність кожного задля спільного результату, можна лише на фоні біди чи кризової ситуації? Сподіваюсь, що ні. Сподіватися дають надію хоча б діти, що бавились на дитячому майданчику під час «кураж базару». Ті, для кого всі і зібралися, і ті, кого просто привели батьки, щоби з дитинства привчати допомагати. За медичними документами – нібито різні, але їм це аж ніяк не заважає.