5 червня, 2017

Без права на помилку

Ще рік тому складав ЗНО і дуже непокоївся — більше навіть не про екзамени, а про вибір, який стояв переді мною.

Впевнений, приблизно те ж саме відбувається і з нинішніми випускниками, чи вже абітурієнтами. Тепер розумію, що тестові завдання, до яких плідно готувався цілий рік, аж ніяк не найскладніше випробування, бо тепер маю досвід студентської сесії, коли для підготовки до іспиту дивним чином може залишитися тільки одна ніч, а хрестик у потрібному квадраті тепер складно порівняти з запитаннями допитливого викладача. Але от про вибір, звичайно, щодо майбутньої спеціальності, хвилювався точно недарма — досі не знаю, чи правильну еволюцію пройшов від водія сміттєвоза, яким мріяв бути в глибокому дитинстві, до політолога, яким намагаюся стати зараз.

Замовляючи каву в одній із київських кав’ярень, несподівано для себе знову почав розмірковувати про важливість того вибору. Бариста, чоловік, мабуть, років за 40, не робив нічого особливого: «Потрібен цукор? Корицею зверху? Беріть вафельку». Хоча це складно пояснити, було чітко видно, що людина працює там, де йому подобається, він на своєму місці. Це й потрібно сучасному ринку праці — фахівці, яким подобається працювати у своїй сфері. І не важливо: це двірник (а якісно прибирати теж треба вміти, що не кожному властиво) чи топ-менеджер. Зараз це не те, щоби рідкість, але точно не всезагальне явище, тому працедавець готовий платити за таку певну ексклюзивність.

Головне, що є можливості робити саме те, що вмієш і приносить задоволення. Бо та ж радянська система обов’язково загнала б такого чоловіка, як згаданий бариста, на завод, колгосп чи в бюрократичний кабінет. Це, мабуть, один із персональних сенсів тієї незалежності, яку дістала наша країна. Звичайно, не можна ігнорувати залежність вибору спеціальності від трендів: величезна кількість юристів, економістів й інших представників модних спеціальностей тому приклад. Але це вже зовсім про інше, бо все ж це персональне рішення.

Деякі сучасні концепції взагалі припускають, що в найближчому майбутньому професії як такі зникнуть. Нібито набагато раціональніше не бути професіоналом у якійсь конкретній справі, а мати лише набір різноманітних навичок, що дозволить поєднувати декілька невеликих справ одночасно.

Читайте також: ЗНО: шпигунські ігри, фальшиві посібники, хабарі та збої системі

Мені це нагадує сучасну еволюцію гаджетів, виробники яких щодня намагалися набити свою продукцію максимальною кількістю функцій. Але це призвело хіба що до постійних проблем у їх роботі та навіть вибухів. Навряд чи з людиною вийде інакше, тому проблема вибору кар’єрного шляху, спеціальності чи просто свого місця в суспільстві залишатиметься актуальною. Інша справа, що наша система освіти майже не допускає права на помилку, виходить, що абітурієнт якщо помиляється, то як сапер, один раз. Не рятує і європейська кредитно-модульна система, за якою якщо студент слухав певну кількість годин з предмета, то в усіх інших вишах, у разі переведення, це зараховується і не треба починати все спочатку.

Не працює це, звичайно, через нашу бюрократію та складні механізми зміни спеціальності чи вишу. Тому вища освіта зводиться до отримання диплома, нібито життєво необхідного елемента для існування в нашому суспільстві. Вступити, бо так треба, довчитись, бо вже ж вступив, отримати диплом і не знати, що з ним робити, — українська реальність. Звісно, я не впевнений, що політологія стане справою мого життя — доля покаже. Тому використовую навчання у виші як можливість розвинути себе як особистість і все ж сподіваюся, що зробив правильний вибір.