Із боку Кишинева маршрутку проводжають поглядом двоє поліцейських. Ось і кордон, не визнаний світовою дипломатією, – між Молдовою та самопроголошеною Придністровською Молдавською Республікою. Шлагбаум, за ним – кілька автоматників, у лісосмузі – бронетранспортер. На придністровському боці жінка-сержант у бушлаті й тільняшці пропонує вийти з мікроавтобуса всім, у кого немає реєстрації ПМР. За пасажирами спостерігає підліток в уніформі – кадет із місцевої школи-інтернату імені Дзержинського.
Читайте також: Радянський заповідник
НА БАГНЕТАХ МИРОТВОРЦІВ
Проходимо в будку, де сидять прикордонні клерки. Відповідай: куди їдеш? Яка мета? Чи надовго? Чи знаєш про необхідність реєстрації? Де мешкатимеш тощо.
За кордоном поруч – околиця Бендер, мікрорайон Сонячний. Знаменита Бендерська фортеця, де після Полтави отаборився гетьман Іван Мазепа зі шведським королем Карлом ХII. Виходжу на автостанції, напитую готель. На набережній Дністра їх кілька. «Ністру» зяє пусткою. Інша будівля, схожа на санаторій, стоїть із вибитими шибками, – мабуть, іще від війни 1992 року.
Готель «Прієтєнія» таки працює, та на вході днювалять два солдати в російській уніформі. Адміністраторка запевняє, що це представники миротворчих сил і для гостей закладу додаткова реєстрація не потрібна – навіть в СРСР факт проживання в готелі дорівнював тимчасовій прописці.
На вулицях Бендер чимало людей у військових одностроях, як у Севастополі – моряків. На стовпах – оголошення з пропозицією громадянства Росії та України. Одна з найбільших статей доходу ПМР – праця гастарбайтерів, які виїжджають звідси з українськими, молдовськими або російськими документами на заробітки. Але 11 грудня найвищу цінність матимуть усе ж паспорти ПМР: у невизнаній республіці – президентські вибори. Про це нагадують розклеєні всюди заклики трьома державними мовами – українською, молдавською і російською.
Біля базару обмінюю українські гроші на придністровські. За спиною біля валютного кіоску – спраглі: «Продайте!» Міняйло ховає гривні: «Нема!» Нашу валюту у Придністров’ї цінують більше, ніж навіть у Білорусі. Роздивляюся місцеву валюту. На 50 руб. – Тарас Шевченко. На 25-ти – Бендерська фортеця. На ще деяких – генералісимус Суворов, якого влада ПМР вважає своїм патроном.
Заходжу в фірмовий магазин взуттєвої фабрики «Тігіна» (Tighina – варіант назви Бендер тих часів, коли містом володіла Румунія). Шкіряні туфлі й чобітки чудові, але дорогі, з іноземними лейблами. Фабрику приватизовано, на ній упроваджено західні технології. А нові власники – росіяни.
Попри комуністичні гасла, останні роки у Придністров’ї активно йде процес роздержавлення підприємств. Цементний комбінат у Рибниці купив російський холдинг «Металлоинвест». Росіянам належать виноробне підприємство, де випускають знамените десертне вино «Букет Молдавії», і той-таки «Електромаш», де був «червоним директором» нинішній президент Ігор Смирнов, і птахофабрика у Григоріополі. Дністровську ГРЕС прибрала до рук російська група «Интер РАО ЕЭС». Молдавський металургійний завод, що діє в Рибниці (він зберіг свій бренд навіть у часи відрази до «молдовсько-румунського фашизму»), придбали на двох олігарх із РФ Алішер Усманов і наш Рінат Ахметов.
У сучасному супермаркеті «Шериф» – багато продовольчих товарів із України. Чимало місцевих продуктів мають ностальгійно українські назви, як-от хліб «Дарницький». Багатопрофільний концерн «Шериф» належить синові президента Смирнова Олегу й виробляє близько 13% валового продукту ПМР. Він тримає першість у ритейлі, має мережу автозаправок, горілчаний завод, телеканал, два хлібокомбінати… Олегів рідний брат Володимир керує митниками. Невістка президента самопроголошеної республіки Марина Смирнова – місцевим «Газпромбанком».
Отже, економіку Придністров’я контролюють або росіяни, або клан Смирнова. Різниця не істотна – діти президента ПМР теж мають російські паспорти. Втім, Молдова не визнає приватизації в Придністров’ї, тож права інвесторів на міжнародному рівні тут не гарантовані.
Читайте також: Між Шевченком і Суворовим
ЕНДШПІЛЬ ПАТРІАРХА
Ігореві Смирнову в школі міста Дубоссар діти подарували іграшкового кролика. Президент нагороджував учителів і хвалився економічним зростанням: воно 2011 року в ПМР, мовляв, сягнуло 11% порівняно з попереднім періодом. Тепер він часто буває у школах та сільських будинках культури. 70-річний Смирнов вирішив піти на п’яту каденцію глави невизнаної держави, якою почав керувати від моменту її утворення 1990 року – іще до розпаду СРСР.
Навпроти палацу очільника ПМР у Тирасполі – галерея, де експоновано виставку «Президент» фотомайстра Володимира Іванова. Образ лідера втілений у класичних сервільних традиціях. Смирнов із дітьми, робітниками в цеху, селянами серед соняхів, медиками в лікарні. А ще, звісно, з VIP-персонами, теж неоднозначними: з очільниками Абхазії та Південної Осетії, з російською княжною Марією.
Ця експозиція бачиться наївною ще й з огляду на кампанію іншого піару – чорного, який на Смирнова вихлюпує Москва. Придністровського президента «мочконув» одіозний телекілер Міхаіл Лєонтьєв: «не может Россия прикрывать своим крылом воровской анклав Смирновых». Програми з РФ тут дивляться без перешкод. Одразу за цим у прокремлівських ЗМІ пішла злива розслідувань. У Росії порушили кримінальну справу проти сина президента ПМР Олега – за розкрадання гуманітарної допомоги від Москви (160 млн руб.) і проти Марини Смирнової – нібито вона через свій банк нецільово прокручувала кошти, що мали йти на оплату російського газу. За даними слідчих РФ, Смирнов-молодший має кілька квартир у Білокам’яній та віллу в Підмосков’ї, а його дружина – потрійне громадянство, зокрема й українське.
У авторитарного правителя самопроголошеної республіки нелегка політична осінь. Захищаючись, він каже, що Росія хоче «злити» Придністров’я Молдові і лише він – на перешкоді. Не так давно Смирнов спробував розширити через парламент свої і без того чималі повноваження. Не вдалося. Навпаки, Верховна Рада ПМР внесла зміни до конституції, обмеживши президентство двома каденціями. Ігор Смирнов вважає, що закон не має зворотної дії, отже, його минулих чотирьох термінів зараховувати не слід.
Міністр економіки ПМР Олена Черненко оприлюднила цифри зовнішнього боргу: він сягає $2,3 млрд. Бюджет ПМР на наступний рік передбачає зростання цін на енергоносії, відповідно й збільшення різних соціально важливих тарифів на 14–39%. Із такими прогнозами перемагати важко.
Під вибори, щоправда, піднято пенсії. Мінімальна від 1 листопада становить 489 придністровських рублів (376 грн). Ще приблизно $15 доплачувала Москва кожному пенсіонерові, який має її громадянство, щокварталу виділяючи придністровцям кількасот мільйонів російських рублів. Та нещодавно доплати припинилися через звинувачення на адресу сім’ї Смирнових.
Охолодження Кремля до Ігоря Смирнова та інших «старих» представників влади ПМР великою мірою пов’язане з тим, що вони надто «вкорінені» у своїй республіці, контролюють її економіку (зокрема тіньову) – а відтак змушують із собою рахуватися під час здійснення будь-якої політики Москви у регіоні. Такий тягар уже не влаштовує Кремля, тож на прикладі Тирасполя відпрацьовують схеми заміни традиційних лідерів московських сателітів на цілком контрольованих із Кремля, відірваних від місцевих «еліт». Вочевидь, якщо цей експеримент буде вдалим, його можуть поширити на інших нинішніх (Білорусь) чи потенційних (Україна) васалів Росії.
Читайте також: Від Придністров’я до Нагірного Карабаху і назад
СПАДКОЄМЦІ-КРЕМЛЕФІЛИ
«За кого ж голосувати? Ну зі Смирновим усе зрозуміло – знімаємо й саджаємо, причому разом із сином», – таке можна почути на тролейбусній зупинці. Люди у Придністров’ї говорять про владу вільно. Та й преса, тиражі якої мізерні, бо ж відповідають розмірам республіки, різко критикує всіх кандидатів. Опозиційна до президента ПМР газета «Человек и его права» продається в будь-якому кіоску. Таке вільнодумство годі уявити в Білорусі. Придністровське телебачення, звісно ж, є рупором Смирнова, однак його опоненти запустили інтернет-телебачення «Днестр-ТВ».
Висунуто вже шістьох претендентів. Секретар ЦВК Марія Мельник повідомила, що кожному кандидатові у президенти на державному телебаченні та радіо дадуть безкоштовно 120 хв. ефірного часу й дозволять розміщувати агітаційні ролики.
Усі змагаються в риторичній любові до Росії. Трапляються білборди, на яких Ігор Смирнов ручкається з її президентом Дмітрієм Мєдвєдєвим. Хоча це, можливо, якась давня агітація, бо нещодавно глава кремлівської адміністрації Сєрґєй Наришкін «не рекомендував» Смирнову висуватися на новий термін.
Помітна в містах символіка партії «Согласие», яка підтримує лідера більшості у Верховній Раді ПМР Анатолія Камінського. Кажуть, на нього Росія зробила основну ставку: з’їзд «Согласия» привітав особисто прем’єр Владімір Путін. Менш помітні такі кандидати у президенти, як політолог Андрій Сафонов та екс-спікер Верховної Ради Євген Шевчук. Найактивніші – голова партії «Прорыв» Дмитро Соїн і комуніст Олег Хоржан. Їхні прибічники роздають листівки й газети, агітують за своїх на зупинках громадського транспорту, здіймають бучу в інтернеті.
Партія «Прорыв» мавпує символіку нашої «жовтої» «Пори» часів Помаранчевої революції. Із суттєвою відмінністю: у «проривівців» на стягах присутні той-таки Путін та «Единая Россия»… Яка, втім, підтримує і Камінського. «Прорыв» виступає «за дальнейшее сближение с Россией». Соїн – колишній підполковник придністровської служби безпеки, нині директор Школи політичного лідерства імені Че Ґевари.
Комуніст Хоржан, звісно, апелює до пенсійного електорату, але й використовує для агітації «український фактор», на своїх листівках ручкаючись із нашими Петром Симоненком, Адамом Мартинюком і Наталею Вітренко.
Прибічники Анатолія Камінського застерігають, що диктатор «може влаштувати справжню різанину. І як Каддафі, вмерти на своєму посту». Однак навряд чи Смирнов має для цього підтримку силовиків і населення.
УКРАЇНСЬКИЙ ФАКТОР
Порівняно, скажімо, з Кубанню в Придністров’ї український елемент виразніший. Тираспольський університет має ім’я Тараса Шевченка й відділення української філології. У придністровській філії МАУП нашою мовою ведуть 60% викладання. Діє український ліцей «Джерела».
із Тирасполя транслюють українську телепрограму «Промінь». Виходять у ПМР україномовні радіовипуски, є підручник для шкіл «Iсторiя рiдного краю», який специфічним чином доповнює російськомовну «Историю России».
У Рибниці виходить українська газета «Гомін» накладом 2 350 примірників. Вона вміщує розлогу статтю за підписом Ігоря Смирнова: той вітає із 20-літтям Спілку українців Придністров’я. І, зокрема, нагадує: «…протягом 16 років Придністров’я було автономією України, тому цінності та ідеї українців міцно увійшли у світогляд придністровців». Президент озвучує цифру мешканців ПМР, які вже здобули українське громадянство: 130 тис., а це десь третина населення самопроголошеної республіки. Смирнов також використовує «український фактор».
РЕКЕТ «НА КОНЯ»
Над Дністром – осіння імла. З туману знову виринає шлагбаум. Виїхати з міні-держави, виявляється, теж клопіт. Офіцер-прикордонник ПМР перевіряє мій паспорт, виводить з авто, вичитує: «Вам треба було зареєструватися». Показую квитанцію з готелю, контрольованого миротворцями, – цього, на думку мого співрозмовника, замало. «Платіть штраф». Рублів-«сувориків» у мене не лишилося. Прикордонник погоджується узяти «ворожими» леями. Квитанції, звісно ж, не дає, наочно демонструючи «рекет у законі», яким більш ніж 20 років славиться Придністров’я.
Чи зміниться щось після 11 грудня? Нібито є інтрига навколо прізвища майбутнього президента. Від усіх політиків – і провладних, і опозиційних – лунають ритуальні гасла про «боротьбу з корупцією» та «реформи». Однак очевидно: тут править бал Росія, і перегони нагадують турнір нанайських хлопчиків, ляльковод яких – у Москві. За тиждень перед виборами президента ПМР населення самопроголошеної республіки, яке має паспорти РФ, візьме участь також у російських парламентських виборах. Це 137 тис. бюлетенів – додатковий ресурс для Путіна. Ось тоді, мабуть, модус тутешніх політичних перегонів сягне піку. Та все ж до Росії звідси їхати цілу добу, до Європи – три години, а Україна – зовсім поруч. Однак Київ, уже за традицією, не намагається впливати на територію, де мешкає щонайменше 160 тис. українців.
ІЗ ОБІЦЯНОК КАНДИДАТІВ У ПРЕЗИДЕНТИ ПМР
Ігор Смирнов:
– проти приєднання до Молдови
– не проти приєднання до України
– дружба з Росією
Анатолій Камінський:
– конституційна реформа
– європейське вирішення молдовсько-придністровського конфлікту в межах територіальної цілісності Молдови (єдиний із шести кандидатів, який має її громадянство)
– дружба з Росією
Євген Шевчук:
– конструктив стосовно Молдови
– «відкладений статус» для ПМР
– не проти об’єднання ПМР з Україною або Росією
Читайте також: Український інтерес в Придністров’ї