Найближчий пленарний тиждень у парламенті партія влади планує почати із розгляду проекту Закону «Про основи державної мовної політики». Його автори – відомий демонстративною українофобією Вадим Колесніченко та екс-голова ЦВК Сергій Ківалов – намагаються переконати українців і світ, що метою розробленого ними документа є лише захист мов національних меншин, права яких за нинішньої ситуації нібито утискають. При цьому їхні соратники по партії висловлюють часто протилежні думки: від визнання того факту, що закон має на меті перетворити російську на другу, а де-факто єдину, державну мову в Україні (зокрема, Юрій Болдирєв, Анатолій Могильов), до відвертого окозамилювання. Наприклад, як «авторитетно заявляє» відома своїм умінням поширювати дезінформацію Інна Богословська, «текст законопроекту про мови погоджений із нормами, прописаними в Європейській хартії регіональних мов і жодним чином не претендує на наступ на українську мову, а захищає румунську, угорську, російську». Мовляв, «цей закон цілком європейський». Дарма, що Венеціанська комісія й уповноважений з прав національних меншин ОБСЄ розкритикували цей документ Колесніченка – Ківалова і зробили це саме тому, що його схвалення, на їхню думку, становитиме загрозу державній мові титульної, державотворчої нації, оскільки невиправдано звужуватиме сферу її вживання.
Читайте також: Законопроект Колесніченка-Ківалова робить українську мову бездержавною
Законопроект насправді має мало спільного із Європейською хартією регіональних мов або мов меншин, оскільки на практиці він захищатиме не мови, яким загрожує зникнення, а насамперед вивищуватиме ту, яка за постколоніальною інерцією наразі є фактично домінуючою в Україні, тобто російську. За цим документом, для надання мові статусу регіональної достатньо 10% її носіїв серед всього населення адміністративної одиниці. За підрахунками авторів, із 27 регіонів російська мова стане регіональною в 13, зокрема й у столиці (!). Проте обмеження сфери функціонування української мови поширюються навіть не на половину України, як це здається на перший погляд, а на всю її територію.
У разі схвалення цього законопроекту будуть скасовані всі ті нечисельні норми, які до того ж часто не виконуються, про розширення вживання української мови на радіо, телебаченні та в кінопрокаті. Наприклад, якщо сьогодні, видаючи ліцензії на мовлення, Національна рада з питань телебачення і радіомовлення вимагає від мовника відповідної квоти україномовного продукту, то згідно зі ст. 24 законопроекту «обсяги мовлення державною мовою, регіональними мовами або мовами меншин… визначаються самими мовниками», «трансляція аудіовізуальних творів здійснюється… державною мовою, регіональними мовами або мовами меншин на розсуд телерадіоорганізацій». У разі схвалення законопроекту українська ризикує повністю зникнути навіть із реклами, яка відтепер розміщуватиметься «державною мовою або іншою мовою на вибір рекламодавця». Щоб зрозуміти, якою буде мова телерадіопростору за такого законодавства, достатньо пригадати, як це було до введення законодавчих вимог щодо розміщення державною мовою реклами та квоти на українську в телерадіоефірі.
В освіту пропонується повернути введену в радянський час із метою активізації процесу русифікації України норму про вибір мови навчання в школі за заявами батьків та учнів/студентів. Друкувати наукові роботи і писати кандидатські й докторські дисертації можна буде будь-якою (!) мовою, звісно ж, на вибір виконавців робіт. У такому випадку йдеться про повернення до стану тотальної зрусифікованості системи освіти й науки, що спостерігався напередодні розпаду СРСР.
Якщо по всій території України в разі схвалення проекту закону Колесніченка – Ківалова слід очікувати посилення русифікації, то в тих регіонах, де російська мова, згідно з цим документом, має отримати статус регіональної, цей процес вийде на фінішну пряму і за кілька десятиліть ситуація з українською на Сумщині, Дніпропетровщині чи Херсонщині нагадуватиме те, що нині спостерігається на Донбасі чи в Криму. Адже перелік сфер запровадження регіональної мови свідчить про те, що за формальної двомовності фактично єдиною офіційною мовою в них стане російська. Згідно із законопроектом Колесніченка – Ківалова на територіях, де російській мові передбачено надання регіонального статусу, мовою роботи, діловодства і документації органів державної влади та місцевого самоврядування, мовою офіційних оголошень, повідомлень може бути виключно регіональна. Понад те, її дозволяється застосовувати у листуванні цих органів з органами державної влади вищого рівня. Отже, на території, де буде запроваджена регіональна мова, посадові та службові особи, судді зможуть перейти на спілкування із відвідувачами, здійснювати судове провадження регіональною (зазвичай російською) мовою.
Читайте також: «Мовний» день у Раді: переляк Литвина, привид Клюєва і голосування кулаками
Є ще одна прихована загроза. Ухвалюють рішення про надання статусу регіональної мови, згідно із законопроектом, місцеві ради. І хоча чітко не визначено, які ради мають право на такі рішення, з Пояснювальної записки до документа можна зробити висновок, що це можуть бути будь-які ради. При цьому встановлюється перевага рішень обласних рад перед рішеннями районних та міських, селищних і сільських, що, до речі, повністю суперечить принципу місцевого самоврядування в Україні в частині поділу компетенції між радами, а крім того, взагалі не відповідає європейській традиції, яка регіональні мови локалізує на рівні громад (муніципалітетів).
Внаслідок цього часто майже виключно україномовним сільським районам у південно-східних регіонах може бути нав’язано офіційний статус російської, оскільки рішення про запровадження регіональної мови може бути схвалено на рівні областей (щонайменше в 10). Абсурдність такої ситуації дуже добре можна проілюструвати на прикладі багатьох україномовних районів Харківської, Сумської, Дніпропетровської, Херсонської, Одеської, Запорізької, Миколаївської областей. Фактично йтиметься про поновлення їхньої цілеспрямованої русифікації на рівні державної політики.
Невиконане завдання
Насправді перегляд мовної політики необхідний. Однак метою має стати припинення абсурдної ситуації, за якої русифікація фактично тривала навіть у незалежній державі. А причиною цього було те, що за два десятиліття державне керівництво так і не взялося провадити справжню політику українізації країни, яка б мала і могла за той час, що минув від здобуття незалежності, забезпечити українській мові принаймні той простір вживання, який за відповідний час здобули естонська та латиська у власних державах. Натомість, за даними моніторингу суспільно-політичної ситуації Інституту соціальної та політичної психології АПН України, в серпні 2006 року 25,5% українців на Заході та 19,1% у Центрі переконані, що становище української мови є так само скрутним, як і за радянських часів: загалом по країні вважали, що саме українська мова потребує державного захисту, 44,7% опитаних, тоді як щодо російської аналогічної думки дотримувалися майже вдвічі менше громадян – 25,3%.
Дивіться також фото: Бійка за мову у Верховній Раді
За такого стану справ шансів перетворитися на справді повнофункціональну із декларативно-ритуальної українська мала замало. Як наслідок – зберігається цілковите домінування російської в бізнес-середовищі та ЗМІ країни, саме цією мовою публікується більшість друкованої продукції, за винятком хіба що шкільних підручників (див. Тиждень, № 52/2011), вона і далі переважає серед бюрократичного апарату (принаймні в режимі «не на люди/відеокамеру»). Де-факто непропорційно широко представлена російська в системі освіти. Якщо лек-
ції можуть читатися українською, то семінарські заняття і консультації часто відбуваються російською.
В умовах фактичного домінування російської мови поява законопроекту Колесніченка – Ківалова була, по суті, невідворотною, оскільки сам документ мав законодавчо закріпити, утвердити та поглибити нинішню ситуацію у мовній сфері. Тому незалежно від того, вдасться Банковій проштовхнути цей законопроект найближчого пленарного тижня (або в інший час до виборів) чи ні, ця проблема не буде вирішена, допоки не розпочнеться реалізація цілеспрямованої та системної політики, спрямованої на українізацію усіх сфер життя і регіонів країни. Така політика покликана перетворити українську на усій території країни на єдину і повноцінну державну мову як основу національної ідентичності. Якою б могла бути ця політика, Тиждень напише найближчим часом.