Плани на майбутнє

Опінії
26 Грудня 2022, 18:26

Зміни починаються завдяки молоді. В Україні це аксіома: Революція на граніті, Україна без Кучми, Помаранчева революція, Євромайдан. Студенти були зачинателями цих рухів. Революційність і загострене почуття справедливості — це теж ознака молодості. Нині ж молоді в Україні довелося швидко подорослішати. Не виходить гуляти на вечірках до ранку, коли звучать сирени і чути прильоти, дехто (а таких чимало) змінив університетську аудиторію і  тепер захищає Батьківщину зі зброєю в  руках. На їхніх плечах лежить небачена для їхніх однолітків у  світі відповідальність — за майбутнє своєї країни.

Саме тому викристалізувалася ця тема статей для спеціального проєкту «Тижня» та Школи журналістики та медіакомунікацій УКУ: якою Україна буде після перемоги. Ми об’єднали її під не менш промовистою цитатою з «Тигроловів» Івана Багряного «Сміливі завжди мають щастя». Бо десь так і  є. Якби не сміливість та готовність українців протистояти сильнішому агресору, нині все було б інакше.

Поважне британське видання The Economist, обираючи, за традицією, країну року, написало, що вперше серед журналістів не було вагань щодо переможця — це Україна. Найперше — завдяки героїзму наших громадян, які закликають дати їм зброю, а не квиток на еміграцію. А ще завдяки винахідливості: готували цілими родинами «бандера-смузі», щоб «частувати» окупантів, переробляли цивільні автівки під потреби військових, розробляли апгрейди для безпілотників і знаходили таке застосування різноманітним товарам, про яке їхні виробники навіть не здогадувалися. А  ще відіграла роль наша солідарність. Потрібні кошти на «Байрактар»? Зберемо на три. ГУР треба купити щось таке, що не можна називати? Гаразд, зберемо кошти й на чорну коробку.

Читайте також: Новий центральноєвропейський «Тигр»

Звісно, ця українська сила й винахідливість прокинулись не від хорошого життя. Але це саме те, чого різні коучі намагаються навчати аудиторію під час своїх тренінгів. Що ж, тепер маємо цілу країну таких громадян. Німецький уряд майже рік намагається визначитись, на що витратити €100 млрд, які справді дуже потрібні для зміцнення оборонних можливостей країни. А українці за той самий час опанували десятки видів різноманітних закордонних озброєнь на суму понад €20 млрд. Хоча ми явно заслуговували на більше. Можливо, ця війна не тривала б так довго, якби Україну підтримували активніше, а зброю для самозахисту не доводилося буквально вигризати зубами.

Зараз Україна дає урок світові, який, щоправда, засвоюється дуже повільно. Укотре лунають заклики до миру тут і  зараз, хоча це лише дасть Росії час на перезавантаження, щоб потім з новою силою створювати хаос на планеті. Історик Ювал Ной Харарі на шпальтах The Economist пише, що нині в Україні вирішується доля світової демократії, а стан справ у нашому глобалізованому світі залежить від того, чи вдасться українцям зробити так, щоб історія врешті «не повторилася». Він намагається пояснити, чому доля вчителів чи робітників у країнах, що розташовані за тисячі кілометрів від нас, зараз залежить від того, чи виграє Україна в цій війні, а отже, від того, як весь демократичний світ підтримуватиме нас. Хай там як, а основне завдання — перемогти Росію — за нами. Але якою буде ця перемога? Як ми її бачимо? Коли ми зможемо сказати, що перемогли: коли повернемося до адміністративних кордонів 1991  року чи коли російська загроза зникне?

Читайте також: Клеменс Седмак: «Мир — це не просто відсутність війни та насильства. Це й справедливість»

«Тиждень» вже тривалий час пише про те, що неминучим наслідком української перемоги буде розпад Росії. Лише це дасть нам можливість зітхнути з полегшенням. Але якою ми хочемо бачити Україну після перемоги? Відповіді на ці запитання у випуску намагаються дати студенти Школи журналістики та медіакомунікацій УКУ. Ці статті — сміливі думки молодого покоління. Зараз, коли, здавалося  б, думати про майбутнє аж надто складно, саме це й треба робити. Такі розмисли допомагають нам бути стійкішими. Саме цією стійкістю і захоплюється світ.

Колишня операційна директорка Facebook Шерил Сандберґ у  своїй книжці «Включайся», переконуючи жінок бути більш активними, пропонує ставити перед собою запитання: «Що  б я зробила, якби не боялася?». Насправді це правило універсальне і для жінок, і для чоловіків. Українці довго боялися, що вони «якісь не такі»  — давалася взнаки меншовартість, котру століттями виховувала в нас імперія. Нині ми розуміємо, що можемо буквально змінити світ, бо ми сміливі, сильні та з власними переконаннями, як і герой роману Івана Багряного «Тигролови» Григорій Многогрішний. Розповідаючи про цього українця в розпал боротьби з радянським режимом, Багряний, напевно, не здогадувався, що малює образ цілої країни сімдесят років по тому.


Матеріал підготовано в рамках спільного проєкту «Українського тижня» і Школи журналістики та медіакомунікацій Українського Католицького Університету. Електронну версію спецвипуску можна переглянути за посиланням.

Позначки:
98