Проте знайти такі місця дедалі важче. На цій-ось стежці військові натягнули колючий дріт і вивісили знак «Проход запрещен!». У тому-он лісі, як розповідають, тренуються диверсійні групи (і саме там за дивним збігом нещодавно знайшли тіла вбитих місцевих жителів). Цей берег тепер огороджено: приватний пансіонат. А ота галявина вже вся зайнята туристськими наметами. Хай там що кажуть про напівпусті пляжі, нашестя курортників таки добре помітне: кримська статистика вже налічила понад 1 млн туристів, причому росіян із них лише 70%. Ким є решта? Із так званого далекого зарубіжжя до Криму, навіть за офіційними даними, ризикнула приїхати лише 1 тис. осіб. Білоруси й раніше не становили значного відсотка, а тепер, коли вони вимушені діставатися аж через Москву, й поготів. Тож робимо висновок, що гоп-компанія (російськомовна, але з рідним фрикативним «г»), котра під шансон і веселу матючню влаштувала на мальовничій галявині змагання з кидання сокири у фісташкове дерево, дуже ймовірно, може бути нашими співвітчизниками, що через блокпости, черги та кордони дісталися сюди, щоб поліпшити окупантську статистику й поповнити окупантський бюджет. Бог їм суддя, таким співвітчизникам. Але в будь-якому разі загальний портрет сучасного кримського курортника складають усе ж таки не вони, а росіяни.
Читайте також: Сісти в калюжу
До росіян у курортної обслуги Криму ставлення здавна було особливе, мов до вищої раси (так і згадуєш отих папуасів, що на картинках із хрестоматій у напівпоклоні дріботять перед величною постаттю Миклухо-Маклая). І на те були причини. Найбагатші громадяни РФ до українського Криму не заїжджали, віддаючи перевагу ол-інклюзиву в екзотичному закордонні. А ті жителі РФ, що таки обирали Крим, були багатіями не першого й навіть не третього ґатунку, але мали змогу відразу після перетину українського кордону насолодитися дивною трансформацією: різниця московських та кримських зарплат і цін перетворювала підмосковного ваньку-менеджера на Рокфеллера й Ротшильда водночас, автоматично забезпечуючи йому відповідне ставлення прислуги. Смітячи скромними, як на їхні місцеві мірки, грошима, ваньки діставали тут такий рівень пляжно-кабацьких послуг, про який у своїй «краснозвьоздній» не могли навіть мріяти.
На тлі тих багатіїв наші небораки, що отримали дармові путівки до відомчих здравниць чи примчали, запхавши всю родину в тісні «Жигулі», мали жалюгідний вигляд. Особливо хазяйновитим серед них вдавалося не витратити впродовж кримського турне майже жодної гривні, харчуючись привезеними в багажнику дарами власної дачі й тещиного хліва. Через отаку куркулюватість, а також цілковиту відсутність користі з них для турбізнесу до цих бідних родичів у Криму ставилися з малоприхованим презирством.
Читайте також: Обережно: вовки!
Перехід під Росію породив у багатьох кримчан сподівання, що тепер вони самі стануть отими ротшильдами та онасісами, якими тут звикли бачити туристів із РФ. Але вийшло навпаки, що й стало особливо помітно цього літа. Підвищення цін на півострові до рівня столичних позбавило підмосковних рокфеллерів звичного задоволення: тепер вони в Ялті не VIP-персони, а ті самі ваньки-менеджери, офісний планктон, яким були й удома. А коли додати сюди дорожнечу авіаквитків (чи муки довгої залізничної подорожі через Керч), то російські гості й зовсім утрачають аргументи їхати до Криму: Сочі ближче, ціни навіть нижчі та ще й банкомати працюють. Тож не дивно, що, за останніми російськими опитуваннями, тверде бажання поїхати на відпочинок до Криму висловили тільки 9% росіян, а 50% категорично відмовилися від такого задоволення. Базарні торгівці в курортних містах уже злісно скаржаться, що росіяни тепер поводяться як колись оті «хохли»: купують помалу, торгуються за кожну копійку, а автотуристи дедалі частіше везуть харчі із собою. Крим таки перетворився на Москву, але в одному-єдиному сенсі: за рівнем цін. За доходами він лишився тим самим, і як виживати людям, які не мають стосунку до окупаційних держструктур (де не є рідкістю зарплати на рівні $8 тис. у керівників середньої ланки), – це дуже непросте питання.
«Винна» в усьому, звісно, Україна, адже це саме вона «не пустила» на півострів ті 4 млн своїх курортників, що відвідували його позаторік (і, становлячи близько 70% тодішнього шестимільйонного туристичного потоку, власне, забезпечували по крихті основну виручку). До наступного рівня усвідомлення, щó є справжньою причиною злиднів, мої земляки здебільшого ще не дійшли. Може, після кількох таких курортних сезонів уявлення проясниться. Але пізно, дурні, пізно…