Демонстративне ігнорування Пхеньяном усіх попередніх резолюцій ООН закономірно ставить питання перед світовою громадськістю – чи можна спокійно спостерігати за тим, що диктаторський режим Кім Чен Ина несе безпосередню ядерну загрозу?
Ситуація розвивається таким чином, що якщо Сполучені Штати і Південна Корея не зроблять кроків у відповідь, то у Пхеньяні цей ядерний політичний демарш зарахують собі як перемогу і зроблять спробу підготувати нову провокацію. Тому не виключено, що Вашингтон, як превентивний запобіжний захід, спочатку направить свої атомні підводні човни у цей район. Цього на перших порах буде цілком достатньо, аби в КНДР почали усвідомлювати, що в разі потреби Америка готова продемонструвати свою силу.
Втім, як вважає старший науковий співробітник американської фундації Heritage і колишній заступник помічника міністра оборони Пітер Брукс: «Ми й досі не знаємо чи було ядерне паливо, використане під час випробування на цьому тижні, плутонієм або ураном. Під час попередніх північнокорейських випробувань використовували плутоній, який, на думку деяких спостерігачів, Пхеньян має обмежений запас. Але, якщо з’ясується, що Північна Корея використовувала уран під час цього випробування, то це буде означати, що Пхеньян має нову можливість для створення зброї, яка базуватиметься на збагаченому урані. Провокації Пхеньяна повинні нагадати нашим лідерам, що ми живемо у все більш небезпечному світі, і навіть у не найкращі фінансові часи сильна національна оборона, це те, без чого ми зараз не можемо обійтися».
Виглядає на те, що режим Кім Чен Ина не випадково запустив цей ядерний тест у непростий час для багатьох азійських країн. І не тільки тому, що ядерне випробування було проведене у дні святкування Нового року за китайським місячним календарем. Але й ще тому, що в сусідніх державах – Японії, Китаї і Південній Кореї, порівняно недавно змінилося політичне керівництво.
Це північнокорейське ядерне випробування також виглядає, як і своєрідне випробування на міцність і демонстрація сили режимом Кім Чен Ина. А також демонстрування єдності збройних сил і північнокорейського народу, чиї нестерпні умови життя влада намагається компенсувати розмахуванням прапором комуністичного патріотизму.
Необхідно враховувати той факт, що незважаючи на позірну стабільність під час переходу влади до молодшого Кіма, економічні і політичні фактори в КНДР здатні привести до нестабільності, в результаті чого військова верхівка Північної Кореї може спробувати вийти з-під безпосереднього контролю клану Кімів.
Тому проведення третіх ядерних випробувань стає випереджаючою дією для того, щоб вирівняти та зміцнити стан внутрішньої єдності країни і консолідувати контроль над армією і політичними елітами в руках нового лідера Кім Чен Ина. А за відсутності будь-яких економічних досягнень, це лише те, що можуть запропонувати північним корейцям лідери держави.
З іншого боку, це ядерне випробування є намаганням Північної Кореї скласти своєрідний геополітичний тест для Вашингтону, і вже після цього, враховуючи реакцію американців, вибудовувати свої відношення із зовнішнім світом.
Проте можна зробити припущення, що молодший Кім, погодившись піти на ці ядерні випробування під тиском військових еліт, намагається виграти час. А накопивши достатньо сил, спробує відсторонити від влади тих людей, які за сценою штовхають його на це.
Загалом же, проблеми, які весь час підкидає Північна Корея, не можуть не хвилювати патрона КНДР – Китай. Адже хто-хто, а Китай має побоюватися дестабілізації в сусідній державі. І, крім того, ніхто інший немає такого впливу на Пхеньян, який має Пекін.
У Китаї поінформовані про те, що дестабілізація в КНДР стає усе більшою, і що з кожним днем вона тільки наростає. Які прийнятні варіанти можна розглянути у такому випадку? Їх є декілька. Але найбільш оптимальним є той, коли китайські війська увійдуть до Північної Кореї під приводом стабілізації обстановки у цій країні. І можна спрогнозувати, що саме китайцям північнокорейці чинитимуть найменший опір.
Якщо керівництво Китаю погодилося на такий радикальний крок, то це дало б змогу уникнути тих великих катаклізмів, які чекають на КНДР і одночасно перешкодило Північній Кореї продовжувати й далі шантажувати світ своїми ядерними викликами.
Китай тримає в своїх руках всі ключові карти і може легко відрізати північнокорейців від постачання енергоносіїв і поставок продуктів харчування. Якщо так зробити, то режим Кім ЧенИна просто завалиться протягом кількох місяців. Але Пекін опасається об’єднаної Кореї, і тому робить усе можливе, щоб перешкодити такому возз’єднанню.
Своїми діями Північна Корея знову і знову доводить, що вона є ірраціональною державою. Країною, де переважаюча кількість людей живе в жорстоких умовах крайньої убогості, і щоб відволікти північнокорейців від проблем їхнього важкого життя, саме й запускається черговий виток протистояння зі Сполученими Штатами.
Можливо, у такому разі необхідно подумати про те, що ті підходи, котрі свого часу були застосовані під час протистояння з Радянським Союзом, потребують певної корекції. Адже нинішнє керівництво КНДР – це група ірраціональних осіб, котрі найбільше прагнуть того, щоб у світі їх сприймали всерйоз і боялись їхнього ядерного блефу.
У той же час, сприйняття КНДР багатьма, як якогось релікту, котрий зберігся ще із часів холодної війни і одного з останніх уламків світового соціалістичного табору, є лише частиною правди. Адже навіть Куба, яка є одним із останніх бастіонів минулого, розпочала принаймні хоча б імітаційні реформи.
Щоб краще зрозуміти усю загадковість північнокорейського режиму, варто пригадати, що режим у цій країні не такий вже і унікальний, як це здається на перший погляд. Просто свого часу засновник північнокорейської диктатури Кім Ір Сен почав будувати свій режим, відштовхуючись не від класичних тоталітарних напрацювань XX століття, а копіюючи типові для держав Азії закриті, традиціоналістські і теократичні співтовариства.
При чому, тоталітарні методи, котрі запозичені в СРСР і інших країн колишнього «соціалістичного табору», складають лише зовнішню, парадну суть режиму. У той час, як внутрішня сутність Північної Кореї ближче до середньовічної Японії, в якій убивали прибульців, котрі приставали до берега, до стародавнього Китаю, де навіть вищим сановникам заборонено було піднімати очі на імператора чи до Тибету, який століттями жив максимально закрито від зовнішнього світу.
Тому не дивно, що зовнішньому світу так важко зрозуміти режим в КНДР, адже це, навіть, не тоталітаризм часів СРСР, а швидше за все підкреслено ірраціональна теократія.
І якщо дивитися на ядерну програму Північної Кореї через призму розуміння північнокорейського суспільства, як теократії, то можна зрозуміти і те, навіщо це суспільство підриває один за одним ядерні заряди. Лідери цього закритого суспільства хочуть, щоб воно залишалося і надалі закритим, щоб «пришельці» із зовні не зазіхали на його богів.
У цьому випадку, якраз ядерна зброя – це і є найнадійніший гарант необмежено довгого існування такої суспільної моделі. І Північній Кореї потрібно лише час від часу демонстративно підривати ядерні заряди, щоб нагадувати про свій недоторканий статус.
Можна сказати, що випробування в КНДР проводять з кількох причин. Це і певний спосіб шантажу навколишнього світу заради отримання від нього продовольства для своїх голодуючих громадян, бо інакше вони просто масово почнуть вимирати.
Також, звісно, не можна забувати і про те, що ядерна зброя і її систематична демонстрація в дії – це певна гарантія збереження режиму. Очевидно, що ні про якусь потенційну мирну передачу влади, вибори, мирне возз'єднання з Південною Кореєю зовсім не йдеться. Оскільки північнокорейську верхівку в цьому випадку почнуть різати і підвішувати по стовпах, що в КНДР дуже добре розуміють. А бомба – це ніби гарантія недоторканності північнокорейських правлячих еліт.
Якщо спробувати змоделювати хід думок північнокорейського керівництва, то він може бути приблизно таким: ми проводимо випробування вже не вперше, і якщо весь світ знову їх засудить, то всерівно усі санкції, які можна було ввести проти нас уже введені і нічого нового тут не придумаєш.
А відкриваючись до нового раунду переговорів, північнокорейці почнуть знову всіх спритно водити за ніс і тягнути час, вибиваючи якісь чергові подачки. Виглядає на те, що час для дипломатії стосовно КНДР закінчується. І «аналогія пряника» тут зовсім не спрацьовує. Тому можливо потрібно задуматися про застосування палиці?
Адже у лідерів північнокорейського режиму явно прослідковується манія величі. І це при тому, що вони не мають таких територіальних просторів, як на Близькому Сході, і є по суті крихітною нацією. Та режим кимів з усіх сил намагається всіма своїми провокаційними діями заперечити, що Північна Корея є пішаком у міжнародній глобальній грі. А постійно опонуючи Сполученим Штатам, Пхеньян, уявляє себе таким собі глобалізаційним гігантом.
Хоча більше північнокорейцям підходить статус міжнародних хуліганів, які затіяли божевільну гру з ядерним вогнем, вважаючи, що все і надалі сходитиме їм із рук. Та при цьому всьому, що вони дійсно люди дивної політичної поведінки, але ж явно не самогубці.
І ймовірно зараз головним завданням є донести до них те, що якщо вони спробують використовувати свої ядерні боєголовки проти Південної Кореї, а тим більше проти США, то КНДР може припинити своє існування приблизно протягом 30 хвилин.
Проте мода на самогубство видно в крові у всіх тиранів. Адже свого часу іракський диктатор Саддам Хусейн міг уникнути конфронтації з Америкою, але він ніби сам настійно до цього прагнув.
Іншими словами можна сказати, що лічильник північнокорейської загрози уже увімкнено. Можливо тут саме час було б задуматися Пекіну і спробувати змінити свої підходи до проблем, які весь час виникають з боку Північної Кореї.
Чи Китай дійсно хоче мати по сусідству ядерні ракети КНДР? Лідери Північної Кореї постійно ведуть себе на міжнародній арені, як божевільні хулігани.