2008 року інтернет-користувачі, організувавши опитування, присвячене головним природним чудесам України, назвали його серед семи головних у списку. Лівий бік каньйону належить до Тернопільщини та Хмельниччини, правий – до Івано-Франківщини та Буковини. У цих краях 26 населених пунктів, де відбувалися дослідження спадщини трипільців. За наших днів культура регіону розвивається завдяки місцевим жителям, пам’яті про предків та багатьом активним талановитим людям, які на практиці реалізовують різні ідеї щодо поліпшення українського суспільства.
Окрім водоспадів, безлічі джерел із кристально чистою водою, різноманітності соснових та мішаних лісів, мальовничих ландшафтів, сюди приваблює ще і м’який клімат. Зими тут малосніжні, весна починається трохи раніше, ніж у Прикарпатті, а літо ніколи не буває занадто спекотним. Біля села Хмелевá до 1940-х років у тіні пагорбів розросталися виноградники. Якісний продукт місцевих винокурень вивозили до багатьох міст тогочасної Польщі. Ті насадження знищила радянська влада, одначе селекціонерська слава Хмелевої не зникає і сьогодні, бо ж саме тут уже п’ять років діє розсадник рідкісних сортів дерев. Цей дендрарій став частиною великого проекту, найменованого просто за назвою села, в якому, здається, зупинився час, де орють кіньми, а молотять ціпами. Головна мета задуму – перетворити цю місцевість на територію успіху, де кожен житель чи турист ставитиметься до землі та її ресурсів із повагою.
Кількома останніми роками Хмелева зробилась улюбленим місцем для деяких письменників, музикантів та інших митців, яких зачаровують не лише пейзажі, а й тутешні легенди. Місцеві жителі розповідають, що на водному плесі нерідко можна застати закоханих, які живуть по різні боки річки, але зустрічаються вечорами, допливши в човнах до її середини. А народна етимологія самої назви «Дністер» відсилає до легенди про слов’янське плем’я, яке оселилося поруч. Його календарем були відмітини на берегах, які одного разу під час повені знищила вода. На запитання: «Хто дні стер?» – відказували: «Бурхлива річка». Відтоді в неї нове ім’я, хоча течія, як і раніше, сильна.
Серед музикантів, які підтримують план розвитку Хмелевої, уже давно присутній Сашко Положинський. Раз по раз він навідується сюди по натхнення або ж для підтримки молодіжних таборів, що збираються неподалік. Навесні 2011-го це село надихало одну дуже цікаву співдружність українських та білоруських артистів. Той союз музичної інтелігенції склався із представників гурту «ДахаБраха» та інструментального тріо Port Mone, які з Мінська приїхали в загублений український світ, киплячий від весняних трелей птахів і буйного цвіту дерев на тлі червоних скель. Практично незнайомі між собою митці почали репетиції спільної програми, в якій пізніше слухачі впізнавали відгомони класичного мінімалізму, вкрадливого пост-року, святкових співів південних слов’ян та ефіопського джазу. Драматизм пісень «ДахаБрахи», побудованих на основі фольклору, а також багатоголоссі учасниць групи, й атмосферні музичні полотна Port Mone, поєднуючись, підживлювали одне одного.
На результати цього музичного експерименту, поза сумнівом, вплинула атмосфера Хмелевої, в котрій дорослого населення налічується близько 150 осіб. Жителі села ніколи не переводили стрілок на літній час і завжди спілкувались особливим покутським діалектом. Так, вони часто використовують «сі» замість «ся» (готувавсі, шанувавсі) й по-своєму чергують «е» – «і» (добре–добрі). А ще місцеві жителі дуже пишаються своєю церквою, зведеною півтора століття тому. Будували її 14 довгих років, викочуючи на високий пагорб річкове каміння. Висота шпиля – 24 м, що для сільського храму аж ніяк не мало.
Спільна праця «ДахаБрахи» й Port Mone заслужила чимало овацій на концертах, а також помітну увагу з боку преси, запрошення від фестивалю «Арт-Поле» й кількох фестів Білорусі та Польщі. Саме в студіях західного сусіда музиканти записали свої нові твори, щоб видати в Україні альбом, який було названо «Хмелева Project». Інакше й бути не могло.
Традиційні пісні, співані над Дністром упродовж століть, які дійшли до нас, зберігає ансамбль «Перемітка», літні учасниці якого мешкають неподалік, у селі Лука. Вони виконують колядки, щедрівки, обрядові пісні й можуть розповісти про те, що колись весілля на Покутті святкували три дні, а на четвертий нареченій на голову пов’язували перемітку, з якою вона вже перетворювалася на заміжню жінку. Виконавиці з колективу до сьогодні бережуть ці головні убори й саме в них виходять на сцену. Секрети деяких традицій ансамбль розкрив у 2011-му на фестивалі «Арт-поле», що віднедавна обжився поруч із Лукою, в селі Уніж.
У липні 2012-го Дністровський каньйон також не обійшовся без пісень цього дійства, що зібрало небайдужу молодь на лоні природи для участі у створенні живої спільноти любителів народних традицій та етнічної музики. Цього року поміж інших на фесті виступили такі популярні гурти, як «Бурдон» зі Львова, «Перкалаба» й «Коралі» з Івано-Франківська, а також польська ватага Mitch & Mitch, чеський духовий проект Deši та зірка течії world music із Британії Transglobal Underground.
Дістатися до Унежа не так просто, дороги перебувають у жахливому стані, але їх нестача виявилась однією з причин того, що цей загублений світ зберіг своє природне багатство. Місцеві жителі розповідають також про рукотворні чудеса Наддністрянщини, печерні храми й старовинні монастирі, облаштовані в підземеллях каньйону. Відомо, що один із них, кам’яний грот «Скеля монахів», розміщений біля села Литячі, на лівому березі річки. Поставивши собі за мету відшукати його чи просто вирушивши в дорогу вздовж мальовничих закрутів Дністра, напевне, кожен мандрівник знайде свою власну пісню.