Після закінчення новорічних свят щоразу виникає завдання: відсортувати купу листівок, вирішити, що можна безболісно викинути, а що залишити для тривалого зберігання на пам’ять. Журналістові ж додається ще одне: що робити з офіційними привітаннями, підсумковими статтями, аналітичними звітами, оприлюдненими в різних ЗМІ, – що в кошик, а що в архів?
З цієї сили-силенної текстів я хочу зупинитися на двох цитатах (перепрошую, якщо вони здадуться задовгими).
«…Економічна криза – це наслідок іншої, духовної кризи. Диспропорція між споживанням і виробництвом є не лише економічною категорією, а й передусім показником духовного надлому, ознакою моральної кризи, яка зачепила як владу, так і народ. Влада не змогла поводитися відповідально перед народом, не могла чи не хотіла говорити з ним мовою правди, пропагувала хибні ідеали, сприяла корупції, її єдиною метою було саме володіння владою (…) З іншого боку – ми, народ, діяли безвідповідально. Ми обожнювали багатство, шукали ситого та спокійного життя, не гребували обманом та легкою наживою. Нас не турбувало, що діється зі світом і з нашою країною (…) Суть духовної кризи полягає у відсутності сенсу життя й концентрації людини на одномірному сьогоденні, на його егоцентричному інстинкті. Це сьогодення без майбутнього, без ідеалів і мрії. Сьогодення, приречене на нудьгу й монотонність. Це перетворення життя на часовий проміжок між двома подіями: народженням та смертю, з одним лише невідомим – скільки часу мине між ними. У такій перспективі безцільне завжди змагається з беззмістовним, а в результаті завжди перемагає трагічне».
Це – з відозви до народу Священного синоду Грецької православної церкви, оприлюдненої напередодні Нового року. А ось інший шматок, із різдвяного вітання Володимира, Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української православної церкви:
«…Минулого року ми були облагодіяні (…) відвіданням Віфлеємської ікони Богородиці з міста Різдва Христового, святині руського зарубіжжя ікони Божої Матері «Курської-Корінної», а також дорогої серцю кожного християнина чудотворної ікони «Умілєніє», пов’язаної з іменем відомого подвижника та угодника Божого преподобного Серафима, Саровського чудотворця. (…) З духовною радістю зазначаємо, що новообраний Президент України своє служіння державі розпочав з молитви і благословення у стінах Святої Києво-Печерської Лаври. Віримо, що такий добрий початок сприятиме розвитку церковно-державних відносин на благо народу України, що буде підтверджено добрими справами, відродженням благочестивих традицій і підвищенням рівня суспільної моралі».
Відчуваєте різницю? Що з цього написано, так би мовити, кров’ю серця, а що – чорнилом та єлеєм? Я не піддаю сумніву важливість для віруючого «гастролей» тих чи інших святинь із Єрусалима, Нью-Йорка та Нижегородської області. Вочевидь, в одному ряду за значенням розглядається й поява на службі Божій чинного президента – що ж, Його превелебності видніше. Але, даруйте, це все, що мав сказати своїм духовним чадам пастир, підбиваючи підсумки за звітний період? Усе, чим він намагався їх підбадьорити, на що хотів звернути увагу, від чого бажав застерегти?
Скажу відверто, коли я вперше відвідав Грецію, то був спантеличений демонстративною побожністю місцевих мешканців. Це коли йде собі вулицею дорослий, сучасно вдягнений чоловік і раптом зупиняється й починає хреститися кудись у повітря – виявляється, там у глибині кварталу, десь за будинками стоїть церква. Такий вияв релігійних почуттів тоді здався мені дещо акцентованим і нещирим. Тепер я розумію, на чому ґрунтується повага греків до своєї церкви, попри всі негаразди й навіть фінансові скандали, яких там теж не бракує. Чому в їхніх церквах повно в свята й у будні. Чому там нікому не спаде на думку зробити зауваження жінці, яка зайшла до храму без хустки. Тому що є, виявляється, місця, де священики розуміють: якщо дві тисячі років тому одному чоловікові – значна частина людства вважає його Богом – вдалося знайти єдині правильні слова, це не позбавляє в подальшому його служителів від обов’язку звертатися до вірних нормальною людською мовою й говорити про головне. Це, даруйте, мінімум мініморум. Навіть не знаю, чи варто нагадувати про максимум: «Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!» (1 Кор. 13:1)