Лондонську Олімпіаду-2012 вважають (і не лише в Сполученому Королівстві) однією з найкращих за багато років. Британці, які спочатку було бурчали, нарікали й боялися, що Ігри проваляться, – просто в ейфорії. Вражені тим, як чисто й гладко все пройшло – жодних терактів, скандалів на стадіонах чи поза ними, аніякісіньких катастрофічних заторів, – вони переживають надзвичайний приплив гордощів, патріотизму й утіхи.
Але під тріумфальними заголовками всі, від політиків і спортивних функціонерів до економістів, попереджають співгромадян, що найбільше випробування Олімпіадою ще попереду. Як зберегти й де ще використати дух оптимізму, надії та радощів, яким були пронизані ці Ігри? Яке майбутнє чекає на розкішні нові спортивні споруди в Східному Лондоні, і як ними краще розпорядитися? Одним словом, що залишить країні у спадок третя за 104 роки Олімпіада в її головному місті?
2005 року Лондон переміг у Сінгапурі, коли визначали адресу наступної Олімпіади. Головним чином пообіцявши те, що зробило дуже мало інших олімпійських столиць: використати спортивні споруди, зведені лише заради двох тижнів Ігор, аби назавжди змінити умови для спорту в Британії. А ще – щоб готувати майбутніх учасників змагань. Але наступного дня, 7 липня, сінгапурську радість брутально розтоптали теракти. Та й нині: не встиг згаснути символічний вогонь, як господарі свята постали перед жорстокою реальністю «життя після Олімпіади».
Читайте також: Ігри з грошима. 560 млн гривень на підготовку олімпійців використали неефективно
Прем’єр-міністр Девід Кемерон цілком усвідомлює масштаби завдання, що стоїть перед країною. Він знає, що знову почнуться політичні чвари; що остання безрадісна економічна статистика новим тягарем ляже на плечі держави; а в газетах і на телебаченні похмурі сюжети прийдуть на зміну радісним репортажам про те, як два славні тижні поспіль співвітчизники вигравали олімпійське золото.
Тому він не став гаяти часу і в день закриття Олімпіади оголосив, що доручає голові організаційного комітету Ігор у Лондоні лордові Коу взятися до виконання обіцяного. «Золота надія» британської легкої атлетики Себастьян Коу здобув золоту медаль на Олімпіаді 1980-го в Москві, а останні сім років робить усе можливе, щоб забезпечити покращення в спорті своєї країни, аж до організації лотерей для фінансування будівництва потрібних об’єктів та підготовки спортсменів. Результати вражають. 1996 року в Атланті Британія здобула одну золоту медаль, 2012-го в Лондоні – 29.
Зараз уже відомо, як саме використовуватимуть більшість олімпійських споруд столиці Сполученого Королівства. Все начебто економічно продумано до дрібниць. Деякі з них буде розібрано й повторно зведено в інших містах країни, де бракує хороших умов для спорту. Але більшість залишиться в Олімпійському селищі, яке стане головною спортивною ареною Лондона, тренувальною базою для найкращих атлетів і місцем паломництва туристів. Не мине й місяця по завершенні Паралімпіади, що починається 29 серпня і триватиме до 9 вересня, як об’єкти Ігор відкриють для публіки, що й було заплановано.
Проте основне питання – гроші. Чи матиме британський спорт таке саме щедре фінансування, як під час підготовки до лондонської Олімпіади-2012, коли воно стало запорукою високих результатів? Уряд передбачав різке скорочення щорічних видатків на олімпійців (ця субсидія становить £125 млн). Тепер, коли всі обнадієні погляди звернено на Ігри в Ріо, урізання сум стало політично неможливим. Фінансування зберігатиметься на такому самому рівні до 2016 року, а школам буде наказано включити до програми обов’язкову спортивну підготовку для всіх учнів. Крім того, правлячий кабінет планує активніше заохочувати приватне спонсорство.
Ще складніша проблема: як зберегти олімпійський дух? Більшість оглядачів уже склали окрему подяку тим 70 тис. добровольців – різного віку, кольору шкіри й фаху, – які ще вдосвіта виходили на вахту біля станцій метро, пунктів невідкладної медичної допомоги та пішохідних переходів і вказували дорогу, допомагали, втішали, підбадьорювали тисячні потоки гостей лондонських Ігор. Їх відібрали з-поміж майже 200 тис. кандидатів, які зголосилися пособити організаторам. Усім роздали однострої, багато пройшли ту чи ту підготовку. Чи реально цю модель застосувати в інших сферах? Чи можна набирати, готувати й заохочувати ще більше волонтерів для роботи в школах, громадських центрах, молодіжних клубах, системі охорони здоров’я – в усіх тих галузях, де державного фінансування замало або його скорочують?
Багато британців хотіли б, щоб альтруїстичний дух зберігся. Але це нелегко. Люди залюбки зголошуються в особливих випадках; однак більшість не бажає бути безкоштовною робочою силою, якщо десь у лікарні чи школі просто не вистачає рук.
Читайте також: Уже не швидше й не вище
Чи можна перетворити олімпійський успіх на відчутний матеріальний плюс для Британії? У деяких випадках – так. Ігри стали найкращою туристичною та інвестиційною рекламою, яку тільки можна було уявити. Мільярди людей у всьому світі побачили, який він – Лондон. Уряд нічого не може вдіяти з англійською негодою, але сподівається, що образ безтурботного й дружелюбного міста, а не звичне для більшості іноземців уявлення про Британію сприятиме іноземним інвестиціям. Міністри скористались Олімпіадою, щоб провести політичні перемовини з десятками лідерів інших держав та бізнесменами, які приїхали до міста. І хоча не було повідомлень про нові угоди, в багатьох важливих сферах установили перші контакти.
Після Ігор Британія обговорює два глибші питання. Як вони вплинули на її місце у світі? Яким країна побачила свій власний імідж і як вона трактує нині своє суспільство?
Більшість громадян сподівається, що образ їхньої держави покращився. Але він, крім того, ще й змінився. Немає вже згадок про імперське минуле, Другу світову війну, традиції часів Шекспіра, аристократію та церемонії. Натомість, як показали Ігри, Сполучене Королівство – значною мірою мультикультурна країна. Олімпійський успіх був би неможливий без чорношкірих британців. Мо Фараха, який завоював олімпійське золото в бігу на 5 тис. і 10 тис. м, сьогодні прославляють як найбільшого національного героя. Фарах – мусульманин, біженець із Сомалі, який переїхав до Британії у восьмирічному віці. Багатьом жителям Туманного Альбіону й досі важко змиритися з проблемами мультиетнічного й мультикультурного суспільства. Але країна сподівається, що знайшла нову гармонію, яку поспішає показати світові: толерантність і відкритість загалом працюють. А понад усе Британія пишається своїм почуттям гумору. Навіть королева узяла участь у веселому розіграші під час церемонії відкриття.
Ті самі суперечки точаться навколо бачення країною її власного образу. Чи біла більшість повністю сприймає «кольорових» співвітчизників як рівних? Чи не ослабли традиції толерантності? Чи може юнацький ідеалізм подолати цинічну й часто-густо поверхневу суспільну культуру? Як виявилося, британці зуміли змінити ставлення одне до одного на публіці під час Ігор. Якщо це перетворення буде збережено, Олімпіада залишить тривалий позитивний спадок.