Після ОПЕК

Більше нафти – більше простору для урізання витрат

Великі компанії вкладали великі гроші у великі нафтові родовища, а картель країн – видобувачів сировини установлював таку ціну, щоб і самим збагачуватись, і нафтовим корпораціям прибуток був. Отак приблизно працювала ця галузь. Раніше.

Схоже, нині звичну модель порушено. 13 травня Міжнародне енергетичне агентство (МЕА), яке представляє основні країни – споживачів нафти, за­явило про створення глобального надлишку її пропозиції: Саудівська Аравія гарячково помпувала чорне золото, змагаючись за частку ринку з американськими виробниками сланцевої нафти. Продуктивність і запас міцності сланцевих компаній виявилися значно більшими, ніж гадали саудити й інші члени ОПЕК. Торік у листопаді, коли ціни вже падали, члени цієї організації припинили намагання узгодити між собою норми видобутку, що лише прискорило обвал цін на сиру нафту. Вони розраховували, що це змусить конкурентів (особливо на американських сланцевих родовищах) різко зменшити інвестиції у свої розробки. А коли попит стрімко впаде, ціна на товар підскочить знову.

Але цього не трапилося. Відновлення відбулося тільки частково: ціна марки West Texas Intermediate (WTI), одного з основних еталонів сирої нафти, рік тому трималася трішки вище від $100, а в березні впала до мінімальної позначки $44; до середини цього тижня вона повернулася лише до $60. І якщо надлишок збережеться, то, ймовірно, знову знизиться. Поки міністри нафтової промисловості країн ОПЕК готуються зустрітися наступного місяця у Відні, до Wall Street Journal потрапив проект документа, в якому йдеться про те, що навіть за найсприятливішого розвитку подій ціна не перевищить $76 за барель до кінця 2025 року. Окрім іншого, там розглянуто сценарій, у якому вона опускається нижче за $40. ОПЕК заперечує існування документа, але є всі підстави вважати, що шанси повернення цін на сирець до тризначних чисел примарні.

Читайте також: Готувати сани влітку

Великі нафтові мультинаціональні компанії, як-от BP, Chevron, ExxonMobil, Shell і Total, відреагували на подешевшання нафти урізанням витрат, а також відтермінуванням де­яких розвідувальних планів або відмовою від них (хоча цього тижня Shell отримала поперед­ній дозвіл на поновлення проекту в Арктиці вартістю $6 млрд, якому заважали затримки й аварії). Проте видобуток у сланцевих фірм виявився на диво потужним, хоча вони й значно скоротили кількість бурових вишок після досягнутого в жовтні піку.

Одна з причин – завбачливе хеджування, здійснене деякими продукувальниками сланцевої нафти. Це означає, що вони фактично отримують більше за поточну ринкову ціну. Але багато виробників, які не застрахувалися схожим чином, також не припиняють видобувати нафту, бо ринкова ціна все ще вища за граничні витрати на виробництво кожного додаткового бареля, навіть якщо не покриває початкових витрат на буріння свердловини. А найважливіше – їхня продуктивність і надалі покращується, хоча й нерівномірно. «Якщо раніше на розробку однієї свердловини потрібно було 35 днів, то зараз треба 17», – каже віце-президент IHS Деніел Єрджин. За його словами, видобуток нафти на кожен долар інвестицій 2015-го зросте на 65%. Цьому сприяють досконаліша георозвідка, вдосконалення рідини для гідророзриву та інтенсивніше використання бурових вишок.

Загалом, за оцінкою IНS, 80% нових потужностей окупляться вже цього року за ціни на марку WTI на рівні $50–69 за барель. Коли цими днями вона перевищила $60, деякі сланцеві компанії знову заговорили про збільшення видобутку. Кількість уже готових «під ключ» свердловин, які чекають кращих цін (так званий fracklog), іще під питанням. Але принцип зрозумілий: американські сланцеві компанії стали новим «стабілізуючим виробником» на світовому нафтовому ринку.

Раніше парадом на ньому командували країни ОПЕК, зокрема саудити, які маніпулювали цінами, закриваючи й відкриваючи вентилі. Тепер дедалі частіше провідну роль на ринку відіграють американські фрекінгові фірми, нарощуючи або згортаючи видобуток у відповідь на зміну світових цін. Консалтингова компанія Petromatrix вигадала вираз «сланцевий діапазон» для цін у проміжку від $45 до $65: коли вони падають нижче, видобуток у США різко скорочується; коли зростають вище – різко збільшується. У такому разі повинна бути тенденція до збереження цін у цих межах.

Читайте також: Нова російська енергетична голка

Що більше у світовій пропозиції чорного золота займає сланцева нафта, то помітнішим буде цей ефект. Управління енергетичної інформації при Міністерстві енергетики США за останні три роки підняло прогноз видобутку нафти в Америці у 2020 році на 3,1 млн барелів за день, до 10,6 млн – еквівалент виробника завбільшки з Ірак. Є можливості й помітніше знизити собівартість завдяки консолідації поки що роздробленого фрекінгового бізнесу. Минулого тижня укладено першу велику угоду такого плану після обвалу цін на нафту: у компанії Noble Energy заявили про купівлю за $2 млрд (виплата акціями) дрібнішого конкурента Rosetta Resources, який має великі борги. Імовірно, варто чекати інших таких злиттів. Економіст Пол Стівенс із британського Королівського інституту міжнародних справ (Чатем-хаус) прогнозує «хвилю міні-злиттів».

Зі збільшенням видобутку в США зростатиме тиск на уряд, щоб той послабив обмеження на експорт нафти-сирцю. Тим часом імпорт у Сполучені Штати різко зменшується й минулого місяця вже впав нижче за китайський. Перспективні сланцеві родовища мають й інші країни: від Аргентини до Росії. Хоча в них і немає американського досвіду, фінансів та юридичної системи, колись вони зможуть почати і розробку цих інструментів, і видобуток нафти у значних обсягах.

Усе це створює некомфортні умови для західних гігантів. Вони звикли керувати величезними довготривалими ризикованими проектами й не відмовилися від звички вдаватися до затратних індивідуальних рішень, які дуже тішать їхніх інженерів, але не дають спати бухгалтерам. Віце-президент IHS Єрджин зазначає, що лише до клапанів у цій галузі налічується 328 нормативних вимог. Порівняйте це зі сланцевими фірмами, чиї свердловини невеликі, дешеві й робляться швидко, із застосуванням стандартних взаємозамінних деталей. Утім, нинішній обвал цін зрештою змусить нафтових гігантів постаратися знайти дешевші й гнучкіші методи діяльності. Експерт аналітичного центру Sanford C. Bernstein Освальд Клінт вважає, що найбільші компанії можуть опустити беззбиткову ціну бареля на десятки доларів.

Якщо не вибухне який-небудь масштабний конфлікт, котрий перекриє доступ до частини найбільших світових покладів чорного золота, галузь може розвиватися в напрямку нового нормального стану, коли ціна сирцю коливатиметься нав­коло позначки $50. Єдине, що може змусити її вирватися з цього діапазону й повернутися назад, вище за $100, – це різкий стрибок попиту. Проте в багатому світі зростання економіки вже не залежить від енергоспоживання, і ще не факт, що нові ринки будуть такими самими марнотратними стосовно енергії в наступні десятиріччя, як були багаті держави в минулому столітті. Дедалі більша доступність джерел відновлюваної енергії та дешевий газ пропонують щораз привабливіші альтернативи багатьом споживачам нафтопродуктів.

Аналітик нью-йоркської фір­­ми Wolfe Research Пол Сенкі вважає, що брак інвестицій, викликаний недавнім різким спадом цін на сирець, здатен спровокувати останній сплеск подорожчання нафти. Але опісля, на думку експерта, її «ера» закінчиться. Навіть якщо це ви­явиться перебільшенням, повернення домінування ОПЕК бачиться дуже далекою перспективою.

© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com